Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9642/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року справа №200/9642/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 15 листопада 2019 року в м. Слов`янську) у справі № 200/9642/19-а (суддя в І інстанції Грищенко Є.І.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - Управління, ТУ ДСА України в Донецькій області) про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні з 02 квітня 2019 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати 2278,37 грн. Також позивач просив суд допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць. В обґрунтування позову зазначено, що 01 квітня 2019 року позивача звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду, однак в порушення положень Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) відповідач при звільненні не здійснив виплату всіх належних сум, зокрема, згідно наказу голови суду та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 02 квітня 2019 року по 06 листопада 2019 року у розмірі 366 717 (триста шістдесят шість тисяч сімсот сімнадцять) гривень. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що по-перше, що наказ від 02 липня 2019 року №6-к, який є підставою для проведення перерахунку та виплати коштів, винесений та отриманий після звільнення позивача та проведення з ним остаточного розрахунку відповідно до наказу голови суду від 01 квітня 2019 року №4-к. А отже, в діях управління відсутня протиправність, оскільки проведення виплати згідно із вказаним наказом сталось із запізненням через несвоєчасне направлення його на адресу. По-друге, відповідно до порядку виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанови КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», виконання рішень судів має здійснюватись органом Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Враховуючи вищенаведене та те, що вказана бюджетна програма та відповідний кошторис не доведені, ТУ ДСА України в Донецькій області не має можливості виконати рішення суду. Отже, остаточний розрахунок був проведений при звільненні на підставі наказу від 01 квітня 2019 року №4-к своєчасно і в повному обсязі. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Судом встановлено, що Указом Президента України від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. 14 грудня 2004 року позивачем прийнято присягу судді. Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2010 року, ОСОБА_1 обраний на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області безстроково. 29 травня 2012 року Вища Рада Юстиції прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги. 05 липня 2012 року Верховна Рада України прийняла постанову № 5126-У1 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги. Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови від 05 липня 2012 року № 5126-У1 незаконною. Не погодившись із зазначеним рішенням Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, у лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України. 19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. У травні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову. Постановою Верховного Суду України від 07 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року скасовано, постановлено справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. Рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18), позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною - задоволено частково, визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 05.07.2012 року № 5126-УІ "Про звільнення судді". 12 вересня 2018 року наказом Голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області № 12-к скасовано наказ від 13.07.2012 № 13-к про відрахування судді ОСОБА_1 13 липня 2012 року за штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги; наказано вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 13 вересня 2018 року; продовжено виплачувати ОСОБА_1 раніше встановлену щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу як такому, що має стаж роботи станом на 16 липня 2012 року - 28 років 07 місяців 06 днів; наказано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року. Підставами для винесення зазначеного наказу Голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року № 12-к, була заява ОСОБА_1 , Рішення Верховного Суду України від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) та Рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 № 15073/13 від 19 січня 2017 року. Однак, заробітна плата за час вимушеного прогулу не була виплачена, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з відповідним позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Донецькій області, третя особа: Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено, зобов`язано Управління нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 17.07.2012 по 12.09.2018 включно, зобов`язано ТУ ДСА України в Донецькій області здійснити сплату єдиного соціального внеску з нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17.07.2012 по 12.09.2018 включно. 01 квітня 2019 року наказом Голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області №4-к згідно рішення Вищої Ради Правосуддя від 14 березня 2019 року №757/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України», пункту 4 статті 24, статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 24 Закону України «Про відпустки» відраховано ОСОБА_1 , суддю Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за вчинення істотного дисциплінарного проступку та наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 13 вересня 2018 року по 01 квітня 2019 року тривалістю 1 робочий день. Наказом Голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2019 року №6-к внесено зміни до наказу від 12 вересня 2018 року «12-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », а саме викладено пункт 5 в такій редакції: «5. Взяти до уваги, що суддя ОСОБА_1 має щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу як таких, що має стаж роботи на посаді судді станом на 13 вересня 2018 року - 34 роки 3 місяці 2 дні», та наказано відділу платного-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року у відсотках: з 17 липня 2012 року по 09 червня 2014 року - 29 років 11 місяців 29 днів, 60 відсотків; з 10 червня 2014 року по 12 вересня 2018 року - 34 роки 3 місяці 2 дні, 70 відсотків. 18 червня 2019 року позивач звернувся до ТУ ДСА України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2012 року по 12 вересня 2018 року та здійснити сплату єдиного соціального внеску з нарахованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за весь зазначений період. Відповідач листом від 16 липня 2019 року №05/1092/19-вих повідомив, що порядком виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», відповідно до яких виконання рішень судів має здійснюватись органом Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Враховуючи вищенаведене та те, що вказана бюджетна програма та відповідний кошторис не доведені, ТУ ДСА України в Донецькій області не має можливості виконати рішення суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів. Статтею 98 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно - правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що заробітна плата за час вимушеного прогулу у період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року позивачу не виплачена. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 та від 01.03.2018 у справах № 806/535/16 та № 806/1899/17. З урахуванням того, що позивача було звільнено 01 квітня 2019 року, а заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року позивачу не виплачена, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з 02 квітня 2019 року по день прийняття даного рішення суду. Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Державної судової адміністрації в Донецькій області №1221 від 22 липня 2019 року, за 2 останні місяці перед звільненням позивачу було нараховано грошове забезпечення в розмірі 97 791,00 грн. (лютий 2019 року - 48985,50 грн. та березень 2019 року - 48985,50 грн.), а відтак середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці (лютий 2019 року - 20 днів та березень 2019 року - 20 днів) становить 2 444,78 грн. Суд зазначає, що згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік, кількість робочих дней становить: квітень - 21 день, травень - 21 день, червень - 18 днів, липень - 23 дні, серпень - 21 день, вересень 21 день, жовтень - 22 дні, листопад - 21 день. Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає до стягнення з ТУ ДСА України в Донецькій області становить: 366 717 грн. (150 днів, з яких квітень-20 днів , травень-21 день, червень-18 днів, липень-23 дні, серпень-21 день, вересень-21 день, жовтень-22 дні, листопад-4 дні * 2 444,78 грн.). За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 200/9642/19 - залишити без змін. Повне судове рішення - 25 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. В. Гайдар Т. Г. Гаврищук