Постанова 4813 № 504/1499/17

Номер провадження: 22-ц/813/4228/20 Номер справи місцевого суду: 504/1499/17 Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору В С Т А Н О В И В: У травні 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), в якому з урахуванням уточнень (а.с. 7-11, 56-65), просив суд визнати недійсним кредитний договір № 05/07/2007/840-К/357 від 03 червня 2007 року укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 та вирішити питання судових витрат. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, - відмовлено. Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 05/07/2007/840-К/357 від 03 червня 2007 року укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 . На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ПАТ КБ «Надра» не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 03.06.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 05/07/2007/840-К/357, відповідно до умов якого останньому надано споживчий кредит в розмірі 26000 доларів США, з датою остаточного повернення до 30.06.2019 року включно, із сплатою відсотків за користування кредитом 14,49 % річних. Метою даного кредитного договору є споживчі цілі (п.1.2 договору). Відповідно до умов п.1.3.1 Договору плата за управління кредитом сплачується Позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,1% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п. 1.1. цього договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого Позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких Позичальник користувався кредитом. Відповідно до умов п. 1.4 договору, банк надає Позичальнику кредит строком на 120 місяців. Відповідно до умов п. 1.5. договору надання кредиту відбувається лише за умови надання Позичальником відповідного забезпечення виконання своїх зобов`язань по цьому договору, а саме, нерухомого майна квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , застрахованого акредитованою ВАТ КБ «Надра» страховою компанією, де вигодонабувачем за договором страхування є ВАТ КБ «Надра». Позичальник має право надати в банк копію договору страхування (страхового полісу) та копію документу, що засвідчує оплату страхового внеску. Відповідно до умов п. 3.1, п. 3.2. договору надання кредиту проводиться шляхом видачі готівки Позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у валюті України - гривнях/іноземній валюті - Доларах США /Євро, або перерахуванням коштів, якщо вони надані у валюті України - гривнях, за реквізитами, вказаними Позичальником письмово, після укладення договору застави. Моментом (днем) надання кредиту вважається день фактичного перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку Позичальника в повній або частковій сумі кредиту. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у період (28-29-30-31/360) при розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (п.1.4), розміру процентної ставки (п.1.3.1), порядку її нарахування (п.3.4), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (п.5); періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору. Таким чином, позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку із чим не можна визнати кредитний договір недійсним у цілому. Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на наступне. Так, відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ). У доводах апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що всупереч вимогам п.п. 2,3 абзацу третього ч.4 ст.11 вищевказаного Закону України «Про захист прав споживачів» зміст оспорюванного договору не містить ані дати видачі кредиту ані сукупної вартості кредиту для споживача. Так, за змістом положень ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 13.01.2006), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У договорі про надання споживчого кредиту зазначається в тому числі загальна вартість кредиту для споживача. Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що вимоги ст.11 Закону України № 1023-ХІІ, на дату укладення оспорюваного договору, не передбачали обов`язку банку надати детальне зазначення сукупної вартості кредиту. Натомість, кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів, оскільки спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При цьому, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Оспорюваний кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: - періоду надання кредиту (п.1.4), - розміру процентної ставки (п.1.3.1), - порядку її нарахування (п.3.4), - переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (п.5), - періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору. Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору обізнаний щодо оплатності кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту та виконував їх протягом певного часу. Таким чином, позивач був повністю проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів. Отже, банком було доведено до відома ОСОБА_1 всю необхідну інформацію стосовно кредитного договору. Більш того, із кредитного договору № 05/07/2007/840-К/357 чітко вбачається, що укладаючи 03.06.2007 року кредитний договір, ОСОБА_1 зазначив і посвідчив власним підписом, що Банк надав йому повну, достовірну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту та власним підписом на зазначеному договорі, ОСОБА_1 засвідчив про відсутність у нього будь - яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому Банком інформації. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Тобто, як вірно вказано у рішенні суду, і не спростовано доводами апеляційної скарги, позивачу ОСОБА_1 були достеменно відомі усі істотні умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах. З урахуванням вищенаведеного також безпідставними та необґрунтованими є і доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача щодо наявності нечесної підприємницької практики в діях відповідача при укладанні оспорюваного договору, які проявляються в тому, що Банк приховав від позивача повну та достовірну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної ціни кредиту та фінансової послуги Банку. Так, за змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1)вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2)будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.02.2018 р. по цивільній справі №185/9487/15-ц. Разом з тим, як встановлено судовим розглядом справи, позивачем не надано належних допустимих доказів, що під час укладення спірного договору було порушено порядок надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, розміру процентної ставки, які передують укладенню договору. Таким чином належних, допустимих доказів на підтвердження здійснення Банком (Кредитодавцем) нечесної підприємницької діяльності під час укладення спірного кредитного договору позивачем суду не надано. Що стосується доводів недійсності кредитного договору з підстав відсутності зазначення у договорі відповідальності банку районний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України № 1023-ХІІ у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови визначені законодавством. За змістом статті 1054 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов`язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. Отже, умова про відповідальність сторін не є істотною умовою кредитного договору. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в договорі дати видачі кредиту є неспроможними з огляду на те , що в п.3.2. зазначеного договору чітко зазначено, що моментом ( днем) надання кредиту вважається день фактичного перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку позичалька в повній або частковій сумі кредиту. При цьому, доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи позовної заяви і зведені до переоцінки доказів, які районним судом досліджені на підставі вірно встановлених обставин, яким надано правильну оцінку. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21.02.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда