Постанова 4814 № 539/382/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/382/19 Номер провадження 22-ц/814/1231/20Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі: головуючого судді Хіль Л.М. суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року ухвалене під головуванням судді Іващенка Ю.А. (дата складання повного тексту рішення 17 лютого 2020 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Ставицька Любов Григорівна про визнання кредитної угоди, договору іпотеки, договорів поруки та договору про видачу траншу недійсними, - В С Т А Н О В И В : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом відповідно до якого просив суд визнати недійсною кредитну угоду №108-ЛМ від 08 травня 2008 року, укладену між ним та ПАТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним договір іпотеки №108-ЛМ від 08 травня 2008 року, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Ставицькою Л.Г., визнати недійсним договір поруки №108 -ЛМ від 08 травня 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним договір поруки №108-ЛМ від 08 травня 2008 року укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним договір про видачу траншу №108-ЛМ від 08 травня 2008 року, укладену між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь понесені ним судові витрати. Позов мотивував тим, що 08 травня 2008 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» (надалі Банк), був укладений кредитний договір №108-ЛМ у рамках програми мікрокредитування,про надання кредиту в рамках кредитної угоди 80000 доларів США, який здійснюється окремими частинами - траншем кредиту, з річною відсоткової ставкою 18%. В забезпечення виконання обов`язків за кредитним договором між ним та Банком було укладено договір іпотеки №108-ЛМ від 08 травня 2008 року за яким Банку передано в іпотеку нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , право власності на яке належить йому. Також в забезпечення виконання обов`язків за кредитним договором між ним та Банком 08 травня 2008 року, а також між ОСОБА_3 та Банком було укладено договори поруки. Крім цього, між ним та Банком було укладено договір траншу та вказував , що за умовами кредитного договору, кошти були надані йому в споживчих цілях для придбання нежитлового приміщення. Вказував, що Банк не повідомив його про наявні форми кредитування, відмінності між ними. Натомість, запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою. Крім того, йому не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним та вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), що призвело до того, що він був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання. Також вказував на те, що кредитна угода не містить графіку платежів з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, а тому сплачуючи кошти в повернення кредиту, він позбавлений можливості контролювати, яким чином Банк розподіляє їх на тіло та відсотки і не знає, скільки ще коштів йому потрібно сплатити. Зазначав, що відсутня таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, що призводить до ситуації, при якій він повинен щомісяця платити відсоток, який чітко не визначений, так як немає чітко визначеної реальної процентної ставки за кожним платіжним періодом. Вказував, що Банк завищив суму щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 1454,00 доларів США, внаслідок чого станом на 01 квітня 2014 року розмір переплати за користування кредитом за 5 років і 10 місяців, становить - 876,4 доларів США. Банк додатковою угодою № 1 до спірного договору, включив положення, які є несправедливими, так як містять умови про зміну у витратах, а саме, щодо плати за обслуговування кредиту. Крім того, за умовами п. 4.5 Договору про видачу траншу він повинен сплатити Банку винагороду за відкриття позичкового рахунка в розмірі 8080,00 грн., та п. 4.6 винагороду за оформлення кредитного договору у розмірі 2020,00 грн. Вважає, що умови даного договору викладені таким чином, щоб у позичальника без його відома та поза його волею могла сформуватись заборгованість по сплаті кредитних платежів, на яку банк зміг би нарахувати пеню, і, відповідно, отримати додаткову вигоду. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Ставицька Л.Г. про визнання кредитної угоди, договору іпотеки, договорів поруки та договору про видачу траншу недійсними відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , посилаючись на те що воно ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним тлумаченням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що при розгляді справи судом були зроблені висновки про безпідставність позовних вимог, виходячи зі змісту рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року по справі №539/1298/15, за позовом ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними, яка мала місце між позивачем та відповідачем. Відповідно до якого суд позовні вимоги Банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. А у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Банку, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання угод недійсними відмовлено. Проте, апелянт з такою позицією не погоджується, оскільки предметом розгляду вище вказаної справи на його думку були обставини, які мають істотне значення при вчиненні правочину, а предметом даної справи є грубе недотримання відповідачем вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». Вказував, що відповідно до позову він обґрунтовує свої вимоги з посиланням на порушення його прав як споживача, відтак позов містить обставини та доводи саме в цій частині, тому вони підлягають дослідженню судом для правильного вирішення спору в межах заявлених вимог. Зазначав, що на момент укладання кредитної угоди №108-ЛМ від 08 травня 2008 року діяв ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції 13 січня 2006 року та відповідно до ст. 11 вищевказаного Закону, перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі про зобов`язання споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування тощо. Окрім цього, у договорі про надання споживчого кредиту зазначається річна відсоткова ставка за кредитом та може бути зазначено, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. На підтвердження власних доводів ним було зроблено відповідні експертизи та додано останні до матеріалів справи. Зокрема, у висновку експерта від 29 січня 2020 року №61/19 був встановлений той факт, що при щомісячному ануїтетному платежі в розмірі 1454,00 доларів США, визначеному у додатку № 1 «Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди» до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року відсоткова ставка орієнтовно становить 18,24 %, проте у п. 1.4. Договору зазначена ставка у розмірі 18%. Таким чином, вбачається одностороннє підвищення відсоткової ставки з боку відповідача, про що відповідну інформацію до нього доведено не було. Зазначав, що жодних доказів направлення йому листа про зміну відсоткової ставки відповідач суду не надав, що є грубим порушенням норм ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», на що він і звертав увагу суду, проте вказані обставини залишилися поза увагою суду. Також апелянт звертає увагу на те, що ним також була проведена судово-економічна експертиза, за результатами якої був зроблений висновок №11761 від 15 грудня 2015 року. Даною експертизою було встановлено, що кредитна угода №108-ЛМ від 08 травня 2008 року та договір про видачу траншу №108-ЛМ від 08 травня 2008 року не містять обов`язкової інформації, передбаченої Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Наведене також є грубим порушенням ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Проте, судом першої інстанції не було враховано матеріали відповідних експертиз. Вважає, що таке твердження є хибним, та судом безпідставно не було враховано висновків експерта по справі та не було досліджено усіх обставин справи, які є важливими для вирішення спору між ним і відповідачем. А тому вважає, що матеріали справи судом було розглянуто поверхово, не було приділено достатньої уваги висновкам судових експертів, не надано належної оцінки матеріалам справи, не було враховане чинне на момент укладання кредитної угоди законодавство про захист прав споживачів. З урахуванням викладеного просив рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представником Банку, адвокатом Колесніковим В.О. подано відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до якого просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року залишити без змін. Відзив обґрунтовував тим, що між Банком та ОСОБА_1 08 травня 2008 року був укладений кредитний договір 108-ЛМ. Згідно цього договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 80000,00 [Долар США] на термін до 07 травня 2018 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. В забезпечення виконання зобов`язання за договором 108-ЛМ між банком та вищевказаними фізичними особами було укладено: - договір поруки , укладеним з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 ; - договір поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 . При цьому зазначає, що до видачі кредиту сторонам була надана повна інформація про умови кредитування, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення тощо. Окрім того зазначав, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року (№ 539/1298/15) позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. А у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання угод недійсними відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року рішення Лубенського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року по справі №539/1298/15, за позовом ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними, змінено в частині визначення способу та порядку солідарної відповідальності боржника та поручителів при стягненні кредитної заборгованості. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховним Судом при розгляді справи № 539/1298/15, провадження № 61-8913св18 встановлено, що при укладанні кредитного договору, зобов`язання позичальника було забезпечено двома договорами поруки, які були укладені 08 травня 2008 року між банком та відповідачами, які на добровільних засадах прийняли на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язання позичальника, які виникають з умов кредитного договору № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року. Банком неодноразово направлялися відповідачам вимоги щодо сплати заборгованості по вищевказаному кредитному договору, на які ними відреаговано не було, оскільки проплати не проводились. Судами всіх інстанцій встановлено (підтверджено), що виходячи зі змісту зазначених договорів, відповідачу були відомі істотні умови кредитного договору, в тому числі інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту та попередження про валютні ризики під час виконання зобов`язання. ОСОБА_1 до кредитора за роз`ясненням положень договору, які були йому не зрозумілими не звертався, тобто був погоджений з усіма умовами кредитного договору. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Протягом 14 днів з дня укладання договору відповідач свою згоду на укладення договору не відкликав та частково виконав обов`язок по погашенню кредиту та процентів. Щодо строків звернення до суду вказував на те, що договір укладено 08 травня 2008 року, а тому вважає, що позовна заява подана з пропуском строків позовної давності та просив суд застосувати відповідні правові наслідки. Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Позивач по справі, ОСОБА_1 , будучи належно повідомленим, в судове засідання не з`явився та надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи. Від представника Банку, ОСОБА_4 , надійшло клопотання відповідно до якого, останній прохав відмовити у задоволенні апеляційної скарги та провести розгляд справи без його участі. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. З огляду на п.1 ч.3. ст. 223 ЦПК України, якщо учасник або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Згідно до вимог ч. 2 ст.128 ЦПК України вбачається, що суд лише повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, а не викликає до судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. На підставі викладеного, розгляд даної справи проводиться судом апеляційної інстанції за загальним правилом, встановленим чинним процесуальним законом України з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, проте явка учасників справи є не обов`язковою. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися у судове засідання. Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Місцевим судом вірно встановлені наступні фактичні обставини справи. ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та відповідач ОСОБА_1 08 травня 2008 року уклали кредитний договір № 108-ЛМ, згідно якого відповідач зобов`язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 80000,00 доларів США на термін до 07 травня 2018 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та Банком, було укладено договір іпотеки №108-ЛМ від 08 травня 2008 року за яким банку передано в іпотеку нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , право власності на яке належить позивачу. Крім цього, при укладанні кредитного договору, зобов`язання позичальника було забезпечено двома договорами поруки, які були укладені 08 травня 2008 року між банком та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на добровільних засадах прийняли на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язання позичальника ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року. Згідно з висновком експерта від 29 січня 2020 року №61/19 за результатами проведення судово-економічної експертизи, дослідженням поданих документів встановлено, що при застосуванні базових умов визначених у кредитній угоді №108-ЛМ від 08 травня 2008 та договорі про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 розмір щомісячного ануїтетного платежу за математичною формулою розрахунку ануїтетних платежів (додаток 1 до заяви) становить 1441,48 дол. США. Різниця між даними визначеного ануїтетного платежу (1441,48 дол. США) та ануїтетного платежу вказаного в додатку № 1 «Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди» до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 (1454,00 дол. США) складає 12,52 дол. США. Дослідженням поданих документів встановлено, що різниця між загальними сумами до виплат за даними розрахованого «Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди» виходячи із щомісячного ануїтетного платежу, визначеного із використанням математичної формули розрахунку ануїтетного платежу (додаток 1 до заяви) та даних вказаних в додатку № 1 «Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди» до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 складає 1346,25 дол. США. Дослідженням поданих документів встановлено, що при щомісячному ануїтетному платежі в розмірі 1454,00 доларів США, визначеному у додатку № 1 «Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди» до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 відсоткова ставка орієнтовно становить 18,24 %. Дослідженням поданих документів встановлено, що інформація наведена у «Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди» додаток № 1 до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 не відповідає вимогам «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року в частині не надання інформації споживачу про вартість всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача, а також не надання інформації щодо сукупної вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Дослідженням поданих документів встановлено, що інформація наведена в кредитній угоді № 108-ЛМ від 08 травня 2008 та договорі про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 не відповідає вимогам «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року в частині відсутності даних про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів прийшла до висновку, що місцевим судом вірно враховано те, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним Банку, кредитний договір підписаний сторонами, відповідачу були відомі істотні умови кредитного договору, в тому числі інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту та попередження про валютні ризики під час виконання зобов`язання, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 до кредитора за роз`ясненням положень договору, які були йому не зрозумілими не звертався, тобто був погоджений з усіма умовами кредитного договору. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. ОСОБА_1 не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору та в подальшому виконував його умови - сплачував кредитні кошти, тобто визнав умови договору. Позивач не надав доказів щодо введення його в оману під час укладення кредитного договору, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав. Судом першої інстанції також вірно враховано, що банк протягом дії кредитного договору не змінював відсоткову ставку, отже порушення прав ОСОБА_1 не відбулось. Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, також суд не знайшов підстав для визнання недійсними договору іпотеки №108-ЛМ від 08 травня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Банком, договору поруки №108 -ЛМ від 08 травня 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та Банком, договору поруки №108 -ЛМ від 08 травня 2008 року між ОСОБА_3 . Банком; договору про видачу траншу №108-ЛМ від 08 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 . Банком. Також місцевим судом вірно встановлено, що наявний висновок експерта від 29 січня 2020 року №61/19 з урахуванням встановлених та вищезазначених обставин справи не спростовує висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову з урахуванням, зокрема того, що сторонами погоджено всі істотні умови договору та позивач виконував погоджені умови договору. Той факт, що при щомісячному ануїтетному платежі в розмірі 1454,00 доларів США, визначеному у додатку № 1 «Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди» до договору про видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 відсоткова ставка орієнтовно становить 18,24 %, а у п. 1.4. Договору зазначено 18% не є підставою для визнання правочинів недійними, оскільки позичальник має право доводити про погодження між сторонами того розміру відсоткової ставки, за якою він має сплачувати проценти та вказане питання має вирішуватися та фактично було вирішено у справі №539/1298/15 за позовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При вирішенні даного спору місцевий суд врахував те, що позивачем заявлено вимоги щодо визнання недійсними договору поруки №108 -ЛМ від 08 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 . Банком, договору поруки №108 -ЛМ від 08 травня 2008 року між ОСОБА_3 . Банком, стороною яких він не являється. З огляду на вищевикладене колегія суддів встановила, що місцевий суд вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Ставицька Л.Г. про визнання кредитної угоди, договору іпотеки, договорів поруки та договору про видачу траншу недійсними. Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що вказаний позов був пред`явлений після того, як Банком було пред`явлено позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року в розмірі 66942, 58 доларів США, що складає 1 457 339 гривень 94 копійки. В зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання угод недійсними - відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року змінено, визначено спосіб та порядок солідарної відповідальності божника та поручителів при стягненні кредитної заборгованості, в резолютивній частині рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року в розмірі 66942,58 доларів США, що складає 1457339 гривень 94 копійки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 108-ЛМ від 08.05.2008 року в розмірі 66942,58 доларів США, що складає 1457339 гривень 94 копійки. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного суду від 03 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року залишено без змін. В указаних судових рішеннях зазначено, що виходячи зі змісту зазначених договорів, відповідачу були відомі істотні умови кредитного договору, в тому числі інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту та попередження про валютні ризики під час виконання зобов`язання. ОСОБА_1 до кредитора за роз`ясненням положень договору, які були йому не зрозумілими не звертався, тобто був погоджений з усіма умовами кредитного договору. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Протягом 14 днів з дня укладання договору відповідач свою згоду на укладення договору не відкликав та частково виконав обов`язок по погашенню кредиту та процентів. За положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов`язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов`язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності. Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору. Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. У розумінні ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» ненадання банком позивачу повної інформація про сукупну вартість кредиту не є правовою підставою для визнання кредитної угоди недійсною, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, та періодичність платежів. Доводи апеляційної скарги про те, що в силу ст. 11 Законом України «Про захист прав споживачів», перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі про зобов`язання споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування тощо, не заслуговують на увагу, оскільки апелянту були відомі істотні умови кредитного договору, в тому числі інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту та попередження про валютні ризики під час виконання зобов`язання, а його підпис на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Рішення суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим,різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд сій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України). За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий суддя : Л.М. Хіль Судді: С.А. Гальонкін О.Ю. Кузнєцова