Постанова 4804 № 242/3602/19

22-ц/804/169/20 242/3602/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „13 лютого 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 242/3602/19 Номер провадження 22-ц/804/169/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Єфремової О.В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач Міністерство енергетики та вугільної промисловості України третя особа Ліквідаційна комісія ДП «Селидіввугілля» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційні скарги міністра енергетики та захисту довкілля, голови комісії з проведення реорганізації Міненерговугілля Оржель Олексія Анатолійовича та голови комісії з реорганізації державного підприємства «Селидіввугілля» Кобиляцького Сергія Васильовича на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року головуючого судді Черкова В.Г. із складанням повного тексту судового рішення 21 жовтня 2019 року по цивільній справі про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа: : Ліквідаційна комісія державного підприємства «Селидіввугілля», про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 переміг у конкурсі відбору на посаду Генерального директора ДП «Селидіввугілля». Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визнано протиправною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі Міненерговугілля) щодо наймання позивача на роботу генерального директора ДП «Селидіввугілля». На виконання вказаного рішення суду відповідачем було видано наказ про призначення позивача на посаду генерального директора ДП «Селидіввугілля» та укладено з ним контракт з терміном дії з 30 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2019 року. В подальшому, на думку позивача без належних правових підстав, його було звільнено з посади генерального директора ДП «Селидіввугілля» та припинено дію контракту. Копія наказу про звільнення була отримана ОСОБА_1 05 червня 2019 року. Оскільки , звільнення проводилося під час періоду тимчасової непрацездатності та без згоди профспілки підприємства,тобто з порушенням процедури звільнення, просив визнати незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Селидіввугілля» від 12 грудня 2018 року №119 к/к, поновити його на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу,також стягнути судові витрати. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Скасовано наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 12 грудня 2018 року генерального директора ДП «Селидіввугілля». Поновлено з 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля». Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 446 377 ,71 грн. Допущене негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 900 грн. та судовий збір на користь держави у розмірі 4 463, 70 грн. В апеляційній скарзі міністр енергетики та захисту довкілля, голова комісії з проведення реорганізації Міненерговугілля Оржель О.А. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначено, що суд скасовуючи наказ, а не визнаючи його незаконним вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ч. 1 ст. 13 , ч. 2 ст. 264 ЦПК.; суд безпідставно посилається в рішенні на пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року№ 818, оскільки зі змісту позовної заяви не вбачається, що питання про звільнення ОСОБА_1 з недотриманням вказаного пункту було підставою позову і відповідач об`єктивно не міг надати докази щодо звернення голови Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з проханням погодити звільнення позивача. Крім того, під час розгляду справи відповідачем заявлялося клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вже існує ухвала, яка прийнята з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, проте судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки встановлено різні підстави, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Однак, згідно копії позовної заяви, яка розглядалася Шевченківським районним судом міста Києва, позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к та поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля», стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Згідно позовної заяви, яка розглядалася Селидівським міським судом Донецької області, позивач просив суд: визнати незаконним наказ від 12 грудня 2018 року № 119-к/к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Селидіввугілля» та поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля». Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, 2 та 3 позовна вимога є аналогічними позовним вимогам, що розглядалися Селидівським міським судом Донецької області у справі № 242/3602/19. Згідно з аналізу позовних заяв, підстави позову є також аналогічними, лише позовна заява, яка розглядалася Селидівським міським судом Донецької області доповнена такою підставою, як непогодження звільнення позивача з профспілковою організацією. Також, не зрозумілим є висновок суду, про те, що суду не було надано інформацію щодо набрання ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року у справі № 761/48096/18 законної сили, що також є безпідставним та таким, що суперечить ч. 1 ст. 261 ЦПК України. На їх думку, були всі підстави для закриття провадження у справі повністю або частково, а судом безпідставно прийнято до розгляду та розглянуто вказану справу. Крім того, зазначено , що при видачі наказу від 12 грудня 2018 року № 119-к\к Міненерговугілля керувалось чинними нормами законодавства, які мають пріоритет у застосуванні. Зауважено, що підставою для звільнення стало те, що всупереч рішенню органу управління позивач не допустив до роботи ОСОБА_2 ,чим заблокував роботу ліквідаційної комісії. В апеляційній скарзі голова комісії з реорганізації ДП «Селидіввугілля» Кобиляцький С.В. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на невідповідність рішення суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначено, що судом не досліджено та не враховано факт пропуску позивачем строку звернення до суду, що передбачений ст. 233 КЗпП України. Так, в позовній заяві позивач вказує, що наказ № 119-к/к він отримав лише 05 червня 2019 року, однак в матеріалах даної справи міститься позовна заява ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к. , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В додатках до цієї позовної заяви позивачем надана копія наказу від 12 грудня 2018 року № 119-к/к. Провадження по вказаній справі відкрито ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва 17 грудня 2018 року. Тобто, позивач отримав наказ № 119-к/к у грудні 2018 року, та оскаржив його у суді. Також ,зазначено, що в порушення ст. 255 ЦПК України судом розглянуто спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, які були предметом розгляду у іншій справі, рішення у якій набрало законної сили; в порушення ст. 13 ЦПК України суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки предметом позову, зокрема, є визнання незаконним наказу, однак судом не тільки визнано незаконним наказ відповідача, а й скасовано даний наказ, що не було вимогою позивача. Щодо погодження наказу про звільнення позивача з Донецькою обласною державною адміністрацією зазначено, що відсутність доказів погодження звільнення не є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення позивача з огляду на те, що таку підставу не передбачено ні ст. 36 КЗпП України, ні умовами контракту . Щодо стягнення середнього заробітку зазначено, що позовними вимогами, є зокрема, стягнення з відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, суд з власної ініціативи, за відсутності позовних вимог позивача до ДП «Селидіввугілля», стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з ДП «Селидіввугілля», яке є третьою особою по справі. Крім того, зазначено що для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом враховано довідку від 11 вересня 2019 року № 1/783 , що є неналежною та недостовірною, яка підписана працівником ДП «Селидіввугілля» ( ОСОБА_3 ), який не є уповноваженою особою на надання таких довідок, не є представником ДП «Селидіввугілля». До того ж, судом зазначено, що термін з 12 грудня 2018 року по 21 жовтня 2019 року є вимушеним прогулом для позивача. Однак, як зазначив сам позивач у позовній заяві, з 12 грудня 2018 року по 04 червня 2019 року позивач знаходився на лікарняному, копії листів непрацездатності та копія епікризу є в матеріалах справи. Відзив представника ОСОБА_1 адвоката Сакун В.А. на доводи апеляційних скарг мотивований тим,що апелянти наводять конкретних відповідних доказів із зазначення конкретної дати отримання позивачем спірного наказу. На порушення вимог ч.4 ст.149 КЗпП України роботодавець відповідач не виконав свого обов`язку довести під розписку наказ про дисциплінарне стягнення. Відповідач не навів жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позивача про отримання копії наказу про звільнення на запит представника від 05 червня 2019 року. Апелянти помилково зазначають, що позивач звернувся до суду із тим самим предметом спору та з тих самих підстав. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач звернувся до Селидівського міського суду Донецької області із позовною заявою хоч із подібним предметом позову, але із зовсім іншими підставами. Адже підставами для звернення до Шевченківського районного суду м. Києва було лише оспорювання оцінки складу дисциплінарного порушення, яке нібито допустив позивач, що стало підставою для винесення наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, позов до Шевченківського районного суду м. Києва подавав неналежно уповноважений представник без погодження позовних вимог та підстав позову із позивачем. Наразі відкрито касаційне провадження по справі, але воно ніяк не стосується цієї справи та не зачіпає права позивача та інших учасників справи. Зовсім іншими були підстави для звернення до Селидівського міського суду Донецької області та ними були оскарження процедурних питань під час винесення наказу про звільнення позивача. Суд першої інстанції вірно зазначив ,що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам законодавства. Крім того, підставами для позову було і звільнення позивача без погодження із профспілкою, без погодження із Донецької обласної держадміністрації та у період тимчасової непрацездатності. Тобто позивач, працюючи за умовами контракту мав захист від незаконного звільнення у період його тимчасової непрацездатності. Апелянти хибно посилаються на те, що суд вийшов за межі позовних вимог. При цьому апелянти зазначають формальні підстави, які не змінюють суті рішення. Апелянт ДП Селидіввугілля вказує, що треті особи по справі , не можуть бути суб`єктами спірних матеріально-правових відносин та по своєму трактує ч.6 ст. 53 ЦПК Укріпи. Суд першої інстанції вірно визначився із тим, що хоч роботодавцем був відповідач, але нарахування та виплату заробітної плати проводило ДП Селидіввугілля - третя особа по справі,а тому стягнення середнього заробітку відбулось з належної особи. Просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг та рішення суду залишити без змін. Заперечення на відзив представника ДП «Селидіввугілля» Головенко А.О. мотивований тим,що позивач стверджує, що наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к він отримав лише 05 червня 2019 року таке твердження позивача є хибним. ОСОБА_4 12 грудня 2018 року знаходився на робочому місці за адресою АДРЕСА_1 з 8.00 до приблизно 16.45, що підтверджують робітники підприємства. В той час, коли ОСОБА_5 дізнався, що Міністерство видало наказ про його звільнення, Пахомов звернувся до КНП "СЦМЛСМР « о 16.45 з метою отримання лікарняного. Листом від 03.10.2019 року КНП "СЦМЛСМР» підтвердила час звернення ОСОБА_5 - 16.45. ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, то з одним діагнозом, то з іншим тривалий час з 12.12.2018 року по 04.06.2019 року.При цьому, знаходження на лікарняному не перешкоджало ОСОБА_1 звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В додатках до цієї позовної заяви позивачем надана копія наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к.Тобто , є очевидним, що позивач навмисно уникав процедури ознайомлення наказу, хоча фактично мав копію наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к у грудні 2018 року, та й надав копію наказу до Шевченківського районного суду м. Києва разом із позовною заявою у грудні 2018 року. Щодо твердження позивача, що спір, який розглядався у Шевченківському районному суді м. Києва по справі № 761/48096/18, не тотожній даній справі,зазначив,що предметом позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі є: - визнання наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к незаконним; - поновлення на роботі позивача на посаді генерального директора Державного підприємства «Селидіввугілля»; - стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України середнього заробітку за час вимушеного прогулу.Шевченківський районний суд міста Києва розглядав справу № 761/48096/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправним та скасування наказу від 12 грудня 2018 № 119-к/к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. З матеріалів справи № 861/48096/18 вбачається ,що спір розглядався між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Щодо уповноваженого представника позивача у справі № 761/48096/18 зазначає,що з постанови Київського апеляційного суду по справі № 761/48096/18 від 03 жовтня 2019 року вбачається встановлення того, що представник позивача діяв на підставі нотаріально засвідченої довіреності від 26 червня 2018 року. Таким чином, оскільки представник позивача мав достатній обсяг повноважень для звернення від імені позивача ОСОБА_1 із заявою про відмову від позову, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про прийняття відмови від позову та закриття в зв`язку із цим провадження у справі. Тобто, твердження ОСОБА_1 , що представник по справі № 761/48096/18 є неуповноваженою особою, спростовується як матеріалами справи 761/48096/18,так і самою нотаріально завіреною довіреністю, так і постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 761/48096/18. Позивач вважає формальною підставою , що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вийшов за межі заявлених позовних вимог. Предметом позову по даній справі є, зокрема, визнання незаконним наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к. Однак, рішенням від 21 жовтня 2019 року у даній справі Селидівський міський суд Донецької області не тільки визнав незаконним зазначений наказ, а й скасував наказ. При цьому вимогу про скасування наказу позивачем не заявлено.Таким чином, при ухвалені оскаржуваного рішення Селидівський міський суд Донецької області вийшов за межі позовних вимог та задовольнив вимоги, які не були заявлені позивачем, чим порушив ст.13 ЦПК України. Відсутність доказів погодження звільнення позивача Донецькою обласною державною адміністрацією не є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення позивача з огляду на те, що таку підставу не передбачено ні ст. 36 КЗпП України, ні умовами контракту між позивачем та відповідачем. Суд з власної ініціативи, за відсутності позовних вимог позивача до ДП «Селидіввугілля», стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 446 377 грн. 71 коп. з Державного підприємства «Селидіввугілля», яке є третьою особою по справі. В додаткових письмових поясненнях представник позивача адвокат Сакун В.А. щодо доводів апелянтів про пропуск строку звернення позивача до суду ,зазначив,що наразі до цього часу відповідач не вручив позивачу ані трудової книжки, ані наказу про звільнення. Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.Роботодавець проігнорував факт перебування позивача на лікарняному, та вважає, що якщо листок непрацездатності відкритий у день звільнення, то звільнення відбулось належним чином. У зв`язку із незаконним звільненням позивача, судом першої інстанції було стягнуто середній заробіток за вимушений прогул,і суд першої інстанції прийняв рішення на підставі існуючих доказів щодо розміру середньої заробітної плати. Під час розгляду справи в суді першої інстанції від відповідача та третьої особи не надходило заперечень щодо визначеного розміру середнього заробітку позивача.Тобто доводи третьої особи щодо не вірно розрахованого середнього заробітку не можуть прийматися, так як довідка, за якою було розраховано середній заробіток позивача не була визнана незаконною та не скасована у встановленому порядку. У додаткових письмових поясненнях представник ДП «Селидіввугілля» Головенко А.О. зазначив, стосовно дати з якої позивачу стало відомо про звільнення та обставин отримання ним наказу про звільнення про таке ,у своїх запереченнях сторона позивача наполягає на тому, що про звільнення стало відомо лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 05.06.2019 року. , що не відповідає дійсності. На справді наказ про звільнення був отриманий позивачем 12.12.2018 року під час перебування його на робочому місці до 16:45 год, коли він звернувся до медичного закладу, ці обставини підтверджуються також його зверненням з позовом до Шевченківського районного суду про скасування наказу про звільнення, відповідно до якого суд вже 18.12.2018 року прийняв позов до розгляду, одночасно до позову були надані завірені належним чином копії документів, у тому числі наказ про звільнення (тобто згідно з оригіналом). Крім цього при особистій явці на підприємство до відділу кадрів 28.03.2019 року для здавання лікарняних листів на оплату, ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням , отримав трудову книжку про свідчать данні у книзі обліку трудових книжок та вкладок до них , робітників виконавчого апарату ДП «Селидіввугілля», де під порядковим номером 6, у розділі «дата видачі трудової книжки» міститься дата видачі трудової книжці 28.03.2019 року , а у графі підпис про отримання міститься особистий підпис ОСОБА_1 , одночасно при отриманні трудової книжки ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про ознайомлення з текстом наказу та в особової картці працівника про отримання трудової книжки, про що 28.03.2019 року начальником відділу кадрів за участю спеціалістів цього ж відділу був складений відповідний акт.Тобто, позивач був належним чином повідомлений про звільнення, з наданням йому відповідних документів, що і стало підставою його звернення до Шевченківського районного суду. Якщо навіть брати за дату належного ознайомлення 28.03.2019 року (хоча фактично наказ був наданий йому 12.12.2018 року ), позивач звернувся за захистом своїх прав у зв`язку зі звільненням до Селидівського міського суду з порушенням місячного терміну передбаченого законодавством. В свою чергу від позову який був своєчасно поданий до Шевченківського районного суду позивач відмовився. Стосовно законності доказів використаних судом при ухвалені спірного рішення, в матеріалах справи знаходиться довідка, яку отримана судом у незрозумілий спосіб , не надавалась під час судового засідання, через канцелярію суду, або по пошті. Більш того ,вказані в ній данні про розмір середньоденної заробітної плати не відповідають дійсності. В наслідок проведеного на підприємстві службового розслідування джерело походження цієї довідки як доказу не встановлене, про свідчать матеріали службового розслідування, а також повідомлення про злочин до Донецької обласної прокуратури. ОСОБА_1 у судовому засіданні надав трудову книжку без відповідного запису про звільнення,проте звернуто увагу суду, що ОСОБА_1 працював на ДП «Селидіввугілля» генеральним директором , та мав певний тиск на підлеглих йому співробітників, а саме на начальника відділу кадрів. Так, у початку березня 2019 ОСОБА_1 з`явився до відділу кадрів ДП «Селидіввугілля» щоб отримати трудову книжку. Начальник відділу кадрів Жихарева С.В. на вимогу ОСОБА_1 при видачі йому трудової книжки не зробила відповідний запис про звільнення тому, що ОСОБА_1 з певним тиском вимагав такий запис про звільнення не робити. При наданні лікарняних 28.03.2019 року до відділу кадрів, ОСОБА_1 відмовився надати трудову книжку для здійснення відповідного запису про звільнення, та лише поставив свій підпис про отримання трудової книжки.Пояснення начальника відділу кадрів Жихаревої С.В. надані суду. Як вже зазначалось ДП «Селидіввугілля», Шевченківським районним судом м. Києва розглядалась справа № 761/48096/18 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В додатках до позовної заяви позивачем надана копія наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к. У судовому засіданні апеляційного суду представники Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що діють за довіреністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги . Представники третьої особи ДП « Селидіввугілля» ,що діють за довіреністю Головенко А.О. та адвокат Лукашков В.О. підтримали доводи апеляційної скарги,надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі,в запереченнях та письмових поясненнях. У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сакун В.А. підтримали відзив на апеляційні скарги ,письмові пояснення, та просили апеляційні скарги відхилити,залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційний скарг , апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено,що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року в адміністративній справі № 826/10496/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, задоволено повністю та визнано протиправною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо наймання ОСОБА_1 на роботу генерального директора ДП «Селидіввугілля»; зобов`язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України вчинити дії щодо наймання ОСОБА_1 на роботу генерального директора ДП «Селидіввугілля». Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29 жовтня 2018 року № 102-к/к ОСОБА_1 з 30 жовтня 2018 року призначено на посаду генерального директора ДП «Селидіввугілля», на умовах укладеного з ним контракту як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір. Контрактом від 29 жовтня 2018 року № 7-в/18 (далі Контракт), укладеним між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного секретаря Немчинова М. О. (уповноважений орган управління) та ОСОБА_1 (керівник), передбачено, що ОСОБА_1 призначається на посаду генерального директора ДП «Селидіввугілля» (підприємство) на термін 1 рік з 30 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2019 року включно. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к ,керуючись ст.ст.147-149 КЗпП України,Положенням про Міненерговугілля, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 29.03.2017 року № 208,відповідно до доповідної записки директора Департаменту корпоративних та майнових відносин В.Кальніченко від 10.12.2018 року № 12.3-ВН/1647-18,п.8.р.2 та п.21 р.4 контракту від 29.10.2018 року № 7-в/18 за невиконання обов*язків,покладених на керівника наказами, дорученнями та іншими документами уповноваженого органу управління , ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 12 грудня 2018 року з посади генерального директора ДП «Селидіввугілля», відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України. Контракт, укладений з ОСОБА_1 від 29.10.2018 року № 7-в/18, визнано припиненим на підставі п.п. «м» п. 25 цього контракту (з інших підстав, передбачених законодавством). Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції посилався на ст.ст.43-1, 40 КЗпП України,п.1 ч.1. ст.41 КЗпП України,ч.1.ст.235 КЗпП України , п.п.16,17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства,що є у державній власності»,п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим,головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств,установ та організацій,що належать до сфери управління міністерств,інших центральних органів виконавчої влади,і внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 19 березня 1993 року № 203», Порядок обчислення середньої заробітної плати,затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та виходив з того,що вказаним вимогам оскаржуваний наказ не відповідає, оскільки в ньому зазначено, що звільнення ОСОБА_1 відбувається відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України, тобто за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, але в ньому також зазначено, що таке звільнення відбувається за невиконання обов`язків, покладених на керівника наказами, дорученнями та іншими документами уповноваженого органу управління, тобто з тексту наказу неможливо однозначно (без двоякого трактування) встановити підстави для звільнення позивача, що в свою чергу поза розумним сумнівом доводить, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України є таким, що здійснено без законної підстави. Доказів щодо звернення відповідача до Голови Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з проханням погодити звільнення позивача з посади генерального директора ДП «Селидіввугілля» суду не надано, хоча при призначенні ОСОБА_1 таке погодження відбувалося, що підтверджено самим контрактом. Встановивши,що звільнення позивача відбулось без законних підстав ,суд першої інстанції скасував наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 12 грудня 2018 року генерального директора ДП «Селидіввугілля» , поновив з 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля»,та стягнув з третьої особи по справі ДП « Селидіввугілля» , яка залучена до розгляду справи ухвалою Селидівського районного суду Донецької області від 26 вересня 2019 року ,середній заробіток за час вимущеного прогулу у розмірі 446 377,71 грн. З такими висновками суду не можна погодитись виходячи з наступного . Згідно п.2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України). Розглядаючи позов,суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін,але в межах заявлених вимог . Як вбачається ,з матеріалів справи позивач стверджував,що його звільнення проведено з порушенням законодавства про працю ,оскільки його звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності, що заборонено законом ,та без погодження такого звільнення із профспілкою. Інших вимог не зазначалось , змін та доповнень до позовної заяви протягом розгляду справи не надавалось (т.1.а.с.1-5). Так,було встановлено,що генерального директора ДП «Селидіввугілля» Пахомова С.А. наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к було звільнено з роботи на підставі п.1ч.1. ст.41 КЗпП України. Контракт,укладений від 29 жовтня 2018 року № 7-в/18, визнано припиненим на підставі п.п.»м» п. 25 контракту (з інших підстав,передбачених законодавством). Обгрунтовуючи позов,позивач посилався на те,що в день звільнення 12 грудня 2018 року він перебував на лікарняному. Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу). Відповідно до ч.3 ст.41 КЗпП України розірвання договору у випадках,передбачених частинами першою і другою цієї статті,проводиться з додержанням вимог частини третьої статті 40,а у випадках,передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті,-також вимог статті 43 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п`ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на робочому місці 12 грудня 2018 року, виконував свої обов*язки ,підписував накази від 12.12.2018 року №№№175-к,176-к,177-к про відрядження працівників в м.Київ, Міненерговугілля України з 18.12.2018 року по 20.12.2018 року для участі у розгляді виробничо-господарської діяльності підприємства (т.1.а.с.72-74) , надав письмові пояснення міністерству ,тощо , та о 16 год.45 хв. звернувся до чергового лікаря приймального відділення КНП « СЦМЛСМР»,що підтверджується відповідною відповіддю лікарні (т.1.а.с.168). Тобто, з 12 грудня 2018 року позивач находився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії НОМЕР_1 , виданим КЛПУ Селидівською центральною міською лікарнею Селидівської міської ради (т.1.а.с.135,140,т.2.а.с.154 ). Також ,з рапорту по оплаті за посадовими окладами за грудень 2018 року ,вбачається навпроти прізвища ОСОБА_1 відмітка за 12 грудня 2018 року лікарняний. У судовому засіданні апеляційного суду представники підприємств підтвердили проведення оплати лікарняного Пахомову С.А. за 12 грудня 2018 року та усі послідуючі за ним лікарняні. 13 грудня 2018 року на адресу Міненерговугілля України надіслано повідомлення в.о.начальника відділу кадрів ДП`Селидіввугілля» про неможливість ознайомлення генерального директора підприємства Пахомова С.А. зі змістом наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 12.12.2018 року № 119-к/к,оскільки останній з 12 грудня 2018 року знаходиться на лікарняному (т.1.а.с.75). Того ж дня, на адресу Міненерговугілля, надіслано листа про погодження виконання обов*язків генерального директора технічним директором ОСОБА_8 ,через хворобу генерального директора підприємства Пахомова ОСОБА_9 . ОСОБА_10 з 12.12.2018 року . До листа надано протокол № 4 від 13.12.2018 року засідання комісії з реорганізації ДП`Селідіввугілля» (т.1.а.с.76). У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Таким чином ,з матеріалів справи вбачається,що 12 грудня 2018 року ,тобто в день звільнення ОСОБА_1 знаходився на лікарняному,а тому був звільнений з посади з порушенням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України. Аргументи відзиву представника позивача з цього приводу заслуговують на увагу . Доводи апеляційних скарг у вказаній частині відхиляються ,як такі ,що не ґрунтуються на вимогах законодавства. Також ,в обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначав ,що його звільнення відбулось без попередньої згоди із профспілкою. Відповідно до ст. 43-1 КЗпП звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП зазначених категорій працівників (керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами) за одноразове грубе порушення трудових обов`язків допускається без згоди профспілкового органу. Вказані доводи позивача відхиляються ,як не обґрунтовані. Встановивши обґрунтованість вимог позивача про звільнення з посади в період тимчасової непрацездатності , суд апеляційної інстанції вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ,оскільки ОСОБА_1 пропустив,передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду без поважних причин,підстави для поновлення якого відповідно до ст.234 КЗпП України відсутні . З досліджених матеріалів справи вбачається , що при зверненні 24 червня 2019 року до Селидівського міського суду Донецької області з позовною заявою про визнання незаконним наказу від 12 грудня 2018 року № 119-к/к ,поновлення на роботі на посаді генерального директора ДП`Селидіввугілля»,стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу , представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сакун В.А. ,зазначав про те, що копію наказу про звільнення було отримано у відповідь на запит представника позивача від 05 червня 2019 року. При цьому,цією заявою позивач стверджував,що позивачем не подавалось точно такого позову до цього ж самого відповідача у Селидівський або інший суди з цими ж самими вимогами,за якими існує прийняте судове рішення по суті (т.1.а.с.1-5). Про те, як вбачається з матеріалів справи та досліджених відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 761/48096/18, ОСОБА_1 ,від імені та в інтересах якого діяв представник ОСОБА_11 ,звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, з підстав необґрунтованості висновків відповідача про невиконання позивачем обов*язків покладених на керівника наказами,дорученнями та іншими документами уповноваженого органу управління,що свідчать про безпідставність припинення контракту і трудових відносин з позивачем та з тих підстав,що зазначена у наказі відповідача підстава для припинення контракту не узгоджується із висновками відповідача щодо причин видання оспорюваного наказу , поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Селидіввугілля»,стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимущеного прогулу. В додатку до позовної заяви надано копію наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к (а.с.т.1.а.с.98-101), що є беззаперечним доказом отримання ОСОБА_1 наказу у грудні 2018 року, та який він оскаржував у суді . 17 грудня 2018 року по справі № 761/48096/18 за вказаним позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку Шевченківським районним судом міста Києва відкрито провадження. Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів « встановлені статтями 228, 233 строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк, поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі№ 6-2426цс15. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 про порушення його трудових прав стало відомо у грудні 2018 року . Позов до Селидівського міського суду Донецької області пред`явлено ОСОБА_1 24 червня 2019 року , тобто з пропуском місячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України. Доказів того, що строк звернення до суду з моменту звільнення був пропущений з поважних причин, позивачем не надано, як і не наведено поважних причин пропуску цього строку в самій позовній заяві. З постанови Київського апеляційного суду по справі № 761/48096/18 від 03 жовтня 2019 року,якою залишено ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 06 березня 2019 року про закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1.ст.255 ЦПК України,у зв*язку з прийняттям відмови від позову, вбачається , що представник позивача ОСОБА_1 діяв на підставі нотаріально засвідченої довіреності від 26 червня 2018 року. Таким чином, оскільки представник позивача мав достатній обсяг повноважень для звернення від імені позивача ОСОБА_1 із заявою про відмову від позову, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про прийняття відмови від позову та закриття в зв`язку із цим провадження у справі. Тобто, твердження ОСОБА_1 , що представник по справі № 761/48096/18 є неуповноваженою особою,не є слушними . Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору. Понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають компенсуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги міністра енергетики та захисту довкілля, голови комісії з проведення реорганізації Міненерговугілля Оржель Олексія Анатолійовича та голови комісії з реорганізації державного підприємства «Селидіввугілля» Кобиляцького Сергія Васильовича задовольнити . Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення . У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа: Ліквідаційна комісія державного підприємства «Селидіввугілля», про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити. Компенсувати Міністерству енергетики та вугільної промисловості України (код ЄДРПОУ 37471933, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Хрещатик , б.30 ) судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 7 848 (сім тисяч вісімсот сорок вісім ) грн. 27 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Компенсувати Державному підприємству «Селидіввугілля» (код ЄДРПОУ 33426253, юридична адреса: 85400,Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса , б.41 ) судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 7 848 (сім тисяч вісімсот сорок вісім ) грн. 27 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 20 лютого 2020 року. Судді: