Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/1059/20

Дата документу 07.11.2025 Справа № 337/1059/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/1059/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ширіна С.А. Провадження № 22-ц/807/1634/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Кухаря С.В., Полякова О.З., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат Ткаченко Ольга Сергіївна на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Зазначав, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячої води, які надаються Концерном в їх квартиру за адресою АДРЕСА_1 . За період з 01.10.2014 по 31.12.2019 відповідачі не сплачували отримані послуги, мають заборгованість на загальну суму 87 343,10 грн., яку позивач просив стягнути в солідарному порядку та відшкодувати судові витрати. Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі», заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2019 р. в сумі 87343,10 грн. Стягнуто пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» в рахунок повернення сплаченого судового збору з кожного по 525,50 грн. , а всього 2102 грн. Ухвалою цього ж суду від 24 червня 2025 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат Ткаченко О.С.,подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_5 , ухвалити по справі нове, яким відмовити у задоволенні в цій частині позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є, те що з 1999 ОСОБА_3 фактично не проживає за адресою, яка зазначена в позові та за якою стягується заборгованість за оплату з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Вона не є власником даної квартири та не є наймачем цієї квартири відповідно, відтак обов`язок щодо її утримання у неї відсутній. Скаржниця з 1999 р. проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , з чоловіком ОСОБА_6 та донькою ОСОБА_6 , що підтверджується копією довідки № 4 від 14.04.2025, яка видана ОСББ «Будівельник-22». Відповідно за цієї адресою як споживач та член сім`ї споживача сплачує комунальні послуги. З 11.07.2025 ОСОБА_3 офіційно зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади за № 2025/009338645 від 11.07.2025 року. Вказує, що не була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, а відтак не мала можливості заявити про застосування позовної давності, які просить застосувати апеляційним судом. Копія апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження направлені відповідачам за зареєстрованою адресою їх місця проживання, повернулися до суду не врученими із позначкою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». Інформація про відкриття апеляційного провадження доставлена до електронного кабінету як позивачу, так і представнику відповідачки ОСОБА_5 адвокату Ткаченко О.С. 22.09.2025 року (а.с. 74-75). 14 жовтня 2025 року на офіційному вебсайті Запорізького апеляційного суду розміщено оголошення про повідомлення відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 що по справі № 337/1059/20 відкрито апеляційне провадження. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. х 30 = 90 840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» є обґрунтованими, такими, що відповідають нормам закону, доведеними належними та допустимими доказами. Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині судового рішення в повній мірі колегія суддів апеляційного суду не погоджується, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до пункту 2.1. Статуту Концерну «Міські теплові мережі», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови № 1589 року від 26 липня 2002 року, зазначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у обох редакціях, які були чинні у певному періоді утворення заборгованості): житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Крім того, вказаним законом передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії і гарячої води, які регулюються Цивільним Кодексом України (далі ЦК), Законами України «Про теплопостачання» і «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі Правила). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В силу приписів статті 16 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», який діяв до 30 квітня 2019 року, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Згідно зі ст. 19 вказаного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Положеннями частини першої статті 12 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», який діє з 01 травня 2019 року, визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. У статті 1 Закону № 1875-IV зазначено, що для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно п. 22 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до ст. 13 Закону № 1875-IV, ст. 5 Закону №2189-VIII позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами, а саме послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Згідно ст. 20 вказаного закону споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (п.1 ч.3), оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п.5 ч.3). Згідно ст. 32 вказаного закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному КМУ. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 № 630 (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Згідно п.20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Згідно п.30 Правил споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Положеннями статі 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. В силу приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за ст. 612 ч. 1 ЦК України. Згідно з ч.3 ст.9 Закону № 2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника). Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України. Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у цій квартирі. При цьому, позивач має право вимагати виконати обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг разом від всіх осіб, які зареєстровані в квартирі, або від однієї особи. Концерн «МТМ» надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ОСОБА_7 , квартира підключена до мережі централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно виписки з особового рахунку, заведеного на вказану квартиру, за період 01.10.2014 по 31.12.2019 заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води становить 87 343,10 грн. (а.с. 5-8). Із відповіді на запит до Департаменту реєстраційних послуг щодо реєстрації місця проживання фізичних осіб від 26.03.2020 встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13). Установивши, що зареєстрованим місцем постійного проживання відповідачів, у тому числі і ОСОБА_3 , є квартира АДРЕСА_3 і що з 01.10.2014 по 31.12.2019 послуги за теплопостачання споживачами не сплачуються, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про солідарне стягнення заборгованості з усіх осіб, які зареєстровані в спірній квартирі у передбаченому законом порядку, а отже відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» є споживачем комунальних послуг. Доводи апеляційної скарги про те, що з 1999 року ОСОБА_3 проживає за іншою адресою і послуги Концерну не отримує, а тому є неналежним відповідачем, апеляційний суд вважає неспроможними. Як встановлено судом та підтверджується матеріали справи, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з січня 2000 року і по дату ухвалення судового рішення. Із витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя відомо, що через п`ять років після ухвалення оскаржуваного рішення, тобто з 11.07.2025 зареєстрованим місцем постійного проживання апелянтки є інше житло АДРЕСА_2 . Відповідно до п.11 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника (іншого нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають та є споживачами комунальних послуг, у випадках та порядку, не передбачених договором або законом. Законом України «Про житлово-комунальні послуги», п.29 Правил передбачено, що споживач має право на зменшення розміру оплати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документу, що підтверджує його відсутність (довідка з тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 або інші відповідачі інформували Концерн «МТМ» про те, що вона фактично не проживає за місцем реєстрації з 1999 року. Отже, висновок суду про те, що апелянтка є належним відповідачем по справі, є обґрунтованим, оскільки заборгованість за спожиті послуги виникла з 2014 по грудень 2019, тобто за період, коли зареєстрованим місцем постійного проживання апелянтки була квартир, в яку позивачем надавались відповідні послуги. Досліджуючи доводи апелянтки ОСОБА_3 в частині пропуску Концерном строків позовної давності, колегія суддів виходить з такого. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України). Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Позовна давність може бути застосована лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення у справі. Виключенням із цього правила може бути лише те, що відповідач не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. У такому випадку відповідач може заявити про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц). В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила застосувати строк позовної давності та посилалась на те, що не отримувала повістки про виклик до суду, а відтак не мала можливості заявити про застосування строків позовної давності до ухвалення судового рішення. Із матеріалів справи відомо, що позов пред`явлено 23.03.2020, ухвалою районного суду від 24 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити у загальному порядку з повідомленням (викликом) сторін (а.с.16). Матеріали справи містять відомості про направлення судом відповідачам по справі зазначеної ухвали разом з позовною заявою з додатками, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.24). Отже, оскільки судом першої інстанції ухвалено заочне рішення у відсутності апелянтки ОСОБА_3 , а матеріали справи не містять даних про її обізнаність про розгляд справи, що унеможливило надати відзив на позовну заяву, в тому й числі подати заяву про застосування строку позовної давності, тому заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності підлягає розгляду апеляційним судом. Загальний розмір заборгованості станом на 01 березня 2017 року складає 56 281,05 грн. (а.с.7-8). Позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла за період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2019 року. В позовній заяві Концерн «МТМ» не заявляє вимоги про поновлення строку позовної давності та не зазначає причин поважності пропуску цього строку. Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачами наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення квартири.Встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги повинна бути внесена не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №63 у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість). Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу окремо. З огляду на те, що між товариством та відповідачами існують фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем. Встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суд із позовом 23 березня 2020 року, а отже вимоги про стягнення заборгованості, що існувала до березня 2017 року, з відповідачки ОСОБА_3 задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог Концерну «Міські теплові мережі» та стягнення ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.03.2017 року по 31.12.2019 у загальному розмірі 52 640,42 грн. Вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла до 01 березня 2017 року задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Аргументи апеляційної скарги знайшли часткове своє підтвердження. Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з апелянтки ОСОБА_3 заборгованості за період з 01 жовтня 2014 року по 01 березня 2017 року на суму 34 702, 68 грн. та в частині визначення розміру судових витрат не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Концерну заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 березня 2017 року по 31 грудня 2019 року у розмірі 52 640,42 грн. як солідарного з іншими співвідповідачами боржника підлягає залишенню без змін. Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позивачем сплачено суму судового збору за подання позову до суду першої інстанції у сумі 2102 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2177 від 12.03.2020 (а.с.1). Відповідач ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 788,25 грн, що підтверджується квитанцією №6793-4391-6180-0430 від 23.07.2025 року (а.с. 61). Заявлено позивачем позовні вимоги на суму 87 343,10 грн. задоволено позовні вимоги Концерну «МТМ» на суму 52 640,42 грн. Тому, позивачу за рахунок відповідачки належить до компенсації сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 316,70 грн., водночас відповідачу ОСОБА_3 належить до компенсації сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 313,20 грн. Отже, шляхом взаємозаліку з ОСОБА_3 на користь Концерну підлягає стягненню 3 грн.50 коп. Рішення суду першої інстанції і частині стягнення заборгованості з інших співвідповідачів останніми не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат Ткаченко Ольга Сергіївна,задовольнити частково. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року у цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01.10.2014 р. по 01.03.2017 р. в сумі 34702, 68 грн. та судових витрат в сумі 525,50 грн. скасувати. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності. В іншій оскаржуваній частині про солідарне стягнення з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 в сумі 52 640,42 гривні (п`ятдесят дві тисячі шістсот сорок гривень 42 копійки) заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» компенсацію судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3,50 грн.(три гривні 50 коп.) Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року в цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачами не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуюча І.В. Кочеткова Судді С.В. Кухар О.З. Поляков