Постанова 4857 № 1.380.2019.002761

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002761 пров. № 857/12326/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., за участю секретаря судового засідання Цар М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, ухвалене головуючим суддею Кузаном Р. І. о 16:03 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем припис від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/П та постанову про накладення штрафу від 03 травня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/ФС-1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин не використовував, що свідчить про недопущення ним порушень вимог статті 24 Кодексу законів про працю України та безпідставність прийняття оскаржуваних припису та постанови. Зазначає, що відносини з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали виключно цивільно-правовий характер, оскільки такі надавали рекламні послуги розповсюджували рекламну продукцію на підставі укладених з ними цивільно-правових договорів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 11 квітня 2019 року №ЛВ2130/1553/АВ/П в частині зобов`язання усунення виявлених порушень частини першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а також визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 03 травня 2019 року №ЛВ2130/1553/АВ/ФС-1. В решті позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову - про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував трудовий характер відносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , так як під час допиту вказаних осіб як свідків у суді першої інстанції вони повідомили, що працюють у позивача на посадах промоутера з графіком роботи з 10:00 год до 22:00 год та отримують заробітну плату 10 грн за годину, жодних цивільно-правових договорів не підписували, а позивач забезпечує їх усім необхідним для виконання роботи промоутера (спеціальний одяг, флаєри тощо). Таке свідчить про підміну одного виду правовідносин (трудових) іншим видом (цивільним), що має наслідком погіршення становища працівників позбавлення пільг та гарантій передбачених чинним законодавством про працю. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 04 квітня 2019 року № 0790-П зобов`язано головних державних інспекторів в термін з 10 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року провести інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. За результатами проведеної позапланової перевірки інспекторами праці складено акт перевірки від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ, який містить висновок про порушення позивачем вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, що полягало в допуску до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також у вказаному акті зафіксовано порушення позивачем вимог частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», що полягало у нездійсненні виплати заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата; а також порушення вимог частин першої, другої статті 107 Кодексу законів про працю України, що полягало в тому, що оплата у святкові і неробочі дні не проводиться у подвійному розмірі. Крім цього, 11 квітня 2019 року інспектором праці Макаром В. А ОСОБА_4 видано припис № ЛВ2130/1553/АВ/П, яким приписано позивачу забезпечити дотримання вимог частин першої, третьої статті 24, 107, 115 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» та у строк до 22 квітня 2019 року письмово інформувати про виконання вимог припису. 19 квітня 2019 року відповідач прийняв рішення № ЛВ2130/1553/АВ/ТД/МГ/ІП щодо розгляду справи про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено на 03 травня 2019 року. За результатами розгляду матеріалів перевірки додержання законодавства про працю фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Головне управління Держпраці у Львівській області 03 травня 2019 року прийняло постанову про накладення штрафу №ЛВ 2130/1553/АВ/ФС-1, якою за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність порушень вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України з боку позивача, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надавали рекламні послуги на підставі цивільно-правових угод, укладених з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а відтак, у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних припису в частині усунення таких порушень та постанови про накладення штрафу. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області. Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-1V, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі Порядок № 295). Пунктом 19 Порядку № 295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці у Львівській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення. Як встановлено з матеріалів справи, при проведенні інспекторами праці інспекційного відвідування встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 допущено до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказаними особами надано письмові пояснення про те, що працюють у позивача на посадах промоутера. Так, частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Слід зазначити, що право особи на вільну працю може бути реалізоване кількома шляхами. Перш за все, це трудові відносини між роботодавцем і працівником. Також чинне законодавство України дозволяє реалізувати право особи вільно обирати собі працю, зокрема, шляхом укладання цивільно-правових угод у передбаченому законом порядку. Визначення трудового договору міститься у статті 21 Кодексу законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що виконання робіт, надання послуг особою може здійснюватися як на підставі трудового договору так і на підставі цивільно-правових договорів. При цьому колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Подібні правовідносини були предметом розгляду судом касаційної інстанції. У постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17 Верховний Суд зробив такий правовий висновок: «Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт». Як встановлено з матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність у сфері розваг, шляхом облаштування «кімнати страху « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та організації і проведення шоу та квестів. 10 квітня 2019 року між позивачем та фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено цивільно-правові договори про надання послуг промоутера, а додатковими угодами від 11 квітня 2019 року змінено предмет таких договорів на розповсюдження рекламної продукції позивача в обсязі 100 флаєрів за одну годину в день. Винагорода виконавців за виконану роботу становить 0,01 грн за один розданий флаєр, разом 10 грн за 100 флаєрів. Термін дії договорів з 10 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані договори не містять ознак трудових договорів, а саме: обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години; обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Крім того, у договорах від 10 квітня 2019 року зазначено, що винагорода виконавцю робіт визначається згідно з поданим виконавцем актом виконаних робіт. 02 травня 2019 року сторонами підписано акти передачі виконаних робіт (наданих послуг), згідно з якими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 15 днів в період з 10 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року розповсюджено по 6000 флаєрів, винагорода за виконану роботу нарахована в розмірі 600 грн кожному. У зв`язку з оплатою зазначених вище послуг з доходу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем сплачено до бюджету 264 грн єдиного соціального внеску, 18 грн військового збору та 216 грн податку з доходів фізичних осіб. Вказані докази та покази допитаних в судовому засіданні судом першої інстанції свідків, свідчать про правильність висновку суду першої інстанції, що цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з її виконанням взаємовідносини між позивачем та відповідними працівниками припинилися. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичними особами Назарук І. М ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що свідчить про протиправність оскаржуваних припису у відповідній частині і постанови та наявність підстав для їх скасування. За правилами частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється. Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 1.380.2019.002761 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 21.02.2020