Постанова Київський апеляційний суд № 755/15175/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2020року м. Київ Справа № 755/15175/19 Провадження: № 22-ц/824/2305/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів, встановив: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що у шлюбі, укладеному між її донькою - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 . Однак сімейне життя подружжя не склалося, шлюб було розірвано. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24.11.2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 25.02.2015 року, з ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на її утримання та на утримання дитини ОСОБА_5 . Відповідач, будучи обізнаним про наявність рішення суду про стягнення з нього аліментів, обов`язок сплати аліментних платежів не виконував, а тому станом на 21.09.2016 року у нього виникла заборгованість у розмірі 35 349,94 грн. щодо сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, після її смерті відповідач всупереч дійсному місцю проживання дитини, надав недостовірні відомості про місце проживання дитини і зареєстрував сина за місцем свого проживання у м. Києві. Вона, ОСОБА_1 , є рідною бабусею малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що надає їй, як позивачу, право захищати не лише свої, а і інтереси онука в суді як спадкоємця померлої матері про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_4 , що утворилась на момент її смерті. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 ,подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не враховано, що смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва, має універсальний характер. У тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов`язані з особою суб`єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Вона не може надати докази, перелічені судом першої інстанції, оскільки ні вона, ні онук, не можуть бути процесуальними правонаступниками у виконавчому провадженні, але як спадкоємці вони мають право вимоги щодо заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені), оскільки дане право за своєю природою є майновим. Відповідач не визнає необхідності в добровільному порядку виплатити спадкоємцям, якими є вона, мати померлої ОСОБА_4 та рідний син ОСОБА_2 , заборгованості по аліментам і неустойку, які йому нараховані. Не маючи законного права бути залученими у якості сторони виконавчого провадження у порядку процесуального правонаступництва та за відмови відповідача у добровільному порядку повернути борги спадкоємцям, тільки у рамках позовного провадження вона має можливість захистити свої права та права онука. Крім того, суд першої інстанції помилково послався на наявність рішення суду, яким місце проживання малолітнього ОСОБА_2 визначено разом із батьком - ОСОБА_3 , оскільки вона як спадкоємець померлої доньки має право на частину суми заборгованості, яка увійшла до складу спадщини. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначив про те, що вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції доказів, що вона є законним представником його малолітнього сина та діє в його інтересах. Положеннями чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 39 ЦПК України, ст. 242 ЦК України та СК України законними представниками дитини є батьки, опікуни чи усиновлювачі, проте ОСОБА_1 є лише бабусею, яка переслідує свої власні інтереси, протиправно, попри судове рішення, не віддає йому його сина, та, зловживаючи своїми правами, перешкоджає йому у виконанні його батьківських обов`язків. Також вказував, що ОСОБА_1 в касаційному порядку оскаржуються постанови Запорізького апеляційного суду від 06.08.2019 року та від 27.08.2019 року про відбирання у неї його дитини та передання йому на виховання, рішення судом касаційної інстанції ще не ухвалено. Також зазначив, що виконавчі провадження щодо стягнення аліментів закінчені ще в червні 2017 року, він як боржник по сплаті аліментів у відповідному реєстрі боржників Міністерства юстиції України не перебуває, усі кримінальні провадження щодо нього закриті. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, від зареєстрованого 10.07.2013 року шлюбу, який розірвано рішенням Мелітопольськогоміськрайонного суду Запорізької області від 06.06.2016 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають малолітню дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 11, 12, 17). Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 листопада 2014 року з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх доходів щомісячно, але не менш ніж 30% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.08.2014 року та до його повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_5 , та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 08.08.2014 року до досягнення дитиною трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15-16). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (а.с. 13). 09.06.2017 року постановою головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 320/8322/14, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 02.04.2015 року щодо стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_4 закрито у зв`язку із смертю стягувача. Цією постановою визначено, що заборгованість зі сплати аліментів на утримання стягувача до досягнення дитиною трирічного віку станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 35 349,94 грн (а.с. 18). За даними листа Міністерства юстиції України на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02.04.2015 року № 320/8322/14 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Державним виконавцем 07.06.2016 року проведено розрахунок заборгованості по аліментам за період з 08.08.2014 року по 21.09.2016 року, яка становила 40 808,42 грн. Державним виконавцем 08.06.2017 року відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. За перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, станом на 11 липня 2018 року виконавчі документи про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_2 на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві не перебувають (а.с. 19-21). Згідно листа Прокуратури м. Києва від 23.05.2019 року № 04/2/3-998-19, СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом злісного ухилення ОСОБА_3 від сплати аліментів за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України. За результатами досудового розслідування слідчим 18.04.2019 року винесено постанову про закриття кримінального провадження, однак прокуратурою міста постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 18.04.2019 року скасовано. Досудове слідство триває. Крім того, СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом шахрайського заволодіння ОСОБА_3 державних коштів (пенсії), призначеної для малолітнього ОСОБА_2 , у зв`язку з втратою годувальника за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. За результатами досудового розслідування слідчим було винесено постанову про закриття кримінального провадження, яку було скасовано прокуратурою міста. Досудове розслідування триває. Також СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом умисного невиконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 25.02.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Досудове розслідування триває (а.с. 24, 25-26). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.06.2019 року, яку ухвалою Київського апеляційного суду від 08.07.2019 року залишено без змін, визнано ОСОБА_1 законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у межах кримінального провадження (а.с. 29, 31-33). Постановою Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 25.06.2019 року визнано неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , потерпілим у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (а.с. 27). Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та передачі її на виховання батькові, за участю третьої особи: органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, скасовано та прийнято нову постанову наступного змісту. Відібрати малолітню дитину ОСОБА_2 у ОСОБА_1 та передати на виховання батькові ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 51-57). Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 27 серпня 2019 року доповнено абзац третій резолютивної частини постанови Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у даній справі та викладено в наступній редакції: «Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2018 року в цій справі в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та передачі її на виховання батькові, за участю третьої особи: органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання малолітньої дитини, за участю третьої особи: органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, та служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, скасовано та прийнято нову постанову наступного змісту». Резолютивну частину постанови Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року доповнено абзацом наступного змісту: «В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити» (а.с. 60, 61) Згідно листа Дніпровського УП ГУНП в м. Києві від 05.09.2019 року 30 серпня 2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження від 30.12.2017 року щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 382 КК України, було закрито. Вказане рішення перевірено та погоджено місцевою прокуратурою (а.с. 63, 64, 65). За даними довідки, складеної Мелітопольською міською радою від 18.09.2019 року, за адресою: АДРЕСА_2 проживала дочка ОСОБА_1 ОСОБА_4 до часу її смерті, та проживає онук ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14, 94). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів її звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку зі смертю стягувача, не доведено факту наявності судового рішення про заміну особи стягувача в межах виконавчого провадження та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Відсутність доказів, на думку суду, свідчить про відсутність правових підстав у позивача на звернення із вимогами про стягнення заборгованості по аліментам, яка виникла в межах виконавчого провадження. Окрім того, суд першої інстанції виходив із наявності судового рішення, яке набрало законної сили, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , права якої в розрізі даного спору захищає позивач, із його батьком - відповідачем ОСОБА_3 , а тому, на думку суду, не зважаючи на наявність або відсутність підстав для стягнення заборгованості по аліментам, вимоги, заявлені позивачкою, вважав необґрунтованими. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Отже, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку із вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження»). Згідно статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника ... У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. З аналізу викладених правових норм убачається, що право на стягнення аліментів відноситься до тих прав, які в силу статті 1219 ЦК України є особистими і відносно яких правонаступництво недопустиме, оскільки здійснення цього права пов`язано з певною особою (в даному випадку, померлою ОСОБА_4 ), а тому не може здійснюватися спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах. Правовідносини щодо спадкування сум на утримання дружини (аліменти), право на одержання яких виникло у спадкодавця за життя, але не було ним реалізовано регулюються спадковим законодавством. Згідно статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Тлумачення ст. ст. 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить про те, що законодавчо допускається спадкування права на отримання нарахованих, але не отриманих аліментів. При цьому необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання відповідних сум. Отже, предметом спадкування можуть бути лише визначені конкретні суми заробітної плати, аліментів або інших виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. За своєю правовою природою право на одержання або перерахунок заробітної плати, пенсій та інших подібних виплат має особистий характер, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті забезпечити наявність засобів існування конкретних осіб. Тому зі смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати припиняються. Право на отримання заборгованості зі сплати аліментів правонаступник має у випадку, якщо ці виплати були нараховані померлому або присуджені йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак не отримані померлим, навіть якщо вони не зазначені у свідоцтві про право на спадщину за законом. Згідно рішення Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх доходів щомісячно, але не менш ніж 30% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.08.2014 року та до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 08.08.2014 року та до досягнення сином ОСОБА_2 трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право ОСОБА_4 на стягнення аліментів на свою користь є її особистим в силу статті 1219 ЦК України, і правонаступництва не допускає, а тому, заборгованість зі сплати аліментів, яка належала їй за життя, входить до її спадщини. За таких підстав, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мала звернутися із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку із смертю стягувача (доньки), проте таких дій не вчинила, є неправильним. Щодо права ОСОБА_1 на представництво інтересів онука в суді колегія суддів зазначає наступне. Так, за правилами статті 258 СК України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Таке право передбачено чинним законодавством на підставі самого факту близького кровного споріднення, без необхідності встановлення опіки, піклування чи призначення їх опікуном або піклувальником. Проте, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом (23 вересня 2019 року) набуло чинності рішення від 06 серпня 2019 року про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_2 у ОСОБА_1 та передачі його на виховання батьку. Отже, навіть у разі задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь малолітнього ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів є неможливим. Вирішуючи питання щодо стягнення суми заборгованості на користь спадкоємців померлої ОСОБА_4 , колегія суддів виходить з наступного. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частинами 1,5,6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Статтею 84 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: … 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; … Відповідно до ст. 71Закону порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості за сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: … 5) закінчення виконавчого провадження. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи, у порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 71 Закону). Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, на вимогу стягувача протягом 3 робочих днів у випадках, встановлених законом. Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України (ч. 13 ст. 71 Закону). Чинним законодавством чітко регламентовано, що після настання обставин, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону, або після того, коли виконавцю стало відомо про такі обставини,виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження. Тобто, у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника, в матеріалах виконавчого провадження обов`язково має бути документальне підтвердження даного факту, відповідно обчислено розмір заборгованості, якщо така існує, шляхом складання відповідної довідки на дату смерті стягувача чи боржника. ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього онука, в обґрунтування своїх вимог посилалась на винесену державним виконавцем 09.06.2017 року постанову про закриття виконавчого провадження у зв`язку із смертю стягувача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В даній постанові державним виконавцем лише визначено, що заборгованість зі сплати аліментів на утримання стягувача до досягнення дитиною трирічного віку станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 35 349,94 грн. Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту існування заборгованості щодо сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 на момент її смерті. Отже, заявлена позивачкою до стягнення сума заборгованості не може вважатись законною та обґрунтовано в силу вимог ст. 81 ЦПК України. Вказана обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову в основу свого рішення поклав лише висновок про відсутність у ОСОБА_1 , як правонаступника покійної доньки, статусу стягувача у виконавчому провадженні. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені (неустойки) на підставі положень ст. 196 СК України колегія суддів зазначає наступне. Як зазначено вище, ОСОБА_1 , як спадкоємиця покійної доньки, має право на стягнення заборгованості по сплаті аліментів, якщо така існувала та була нарахована спадкодавцю на момент її смерті, і доведена відповідними письмовими доказами. Відтак і право на отримання пені (неустойки) відповідно до вимог ст. 196 СК України ОСОБА_1 , як спадкоємиця, має лише у випадку, коли така пеня була нарахована або присуджена спадкодавцю на підставі судового рішення, що набрало законної сили, на момент її смерті. Обрахування та стягнення пені (неустойки) у разі наявності заборгованості після смерті особи, яка мала право на отримання аліментів, не ґрунтуються на вимогах закону (ст. ст. 1218, 1219, 1227 ЦК України), а тому ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_4 , не має права на пред`явлення такої вимоги. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з інших підстав, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове про відому в позові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль