Постанова Київський апеляційний суд № 755/4974/24

Єдиний унікальний номер справи №755/4974/24 Провадження №22-ц/824/1264/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з боржника ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей, В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з боржника ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі половини його заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. На обґрунтування своєї заяви зазначила про те, що спільне життя з відповідачем не склалося, 19.03.2023 року до суду першої інстанції нею було подано позовну заяву про розірвання шлюбу. Крім того,боржник не допомагає утримувати дітей, не забезпечує дітей необхідними речами, продуктами харчування, одягом, ліками. Зазначила, що на даний час мешкає з дітьми на території ФР Німеччина, не працює, отримує лише фінансову допомогу від держави як біженка, фінансово тяжко їй самостійно утримувати дітей, у зв`язку з чим звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду через порушення норм матеріального та процесуального права та видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою та винесена з порушеннями норм процесуального і матеріального закону. Суд безпідставно відмовив у видачі судового наказу, оскільки чинним законодавством не передбачено надання до суду в наказовому провадженні доказів, на підтвердження не виконання боржником батьківських обов`язків щодо надання матеріальної допомоги на утримання дітей, а також доказів спроможності боржника надавати допомогу на утримання дитини. З приводу не надання до суду рішення про розірвання шлюбу, то таку інформацію можна перевірити на офіційному веб-порталі Судова влада. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку: Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява була подана з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України, а саме, що заявник не долучила докази на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, а також докази щодо платіжноспроможності боржника надавати допомогу на утримання дитини, визначеному стягувачем. Також не долучено будь-яких доказів на підтвердження поданого до суду позову про розірвання шлюбу та/або рішення. Основним доводом апелянта є те, що суд безпідставно відмовив у видачі судового наказу, оскільки чинним законодавством не передбачено надання до суду в наказовому провадженні доказів, на підтвердження не виконання боржником батьківських обов`язків щодо надання матеріальної допомоги на утримання дітей, а також докази платіжноспроможності боржника надавати допомогу на утримання дитини. З такими вимогами апеляційної скарги суд апеляційної інстанції погоджується. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Порядок розгляду справ в порядку наказаного провадження регламентовано в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України. Частиною 5 ст. 183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст. 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Стаття 165 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: - заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; - заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; - заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; - заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; - наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; - з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; - судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; - судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; - із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; - заяву подано з порушенням правил підсудності. Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами зареєстровано шлюб (а.с. 17). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого начальником Консульського відділу Посольства Палестини в Україні 01.09.2014 року з перекладом на українську мову, свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виданих 14.03.2013 року з перекладами з арабської мови на українську мову, їх батьками являються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 20,25, 28). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 40773424 від 26.06.2019 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 109860892 від 01.04.2024 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 38). Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 26.06.2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30,31,32). Так, звертаючись до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, посилаючись на обставини наведені вище. При цьому, надавши докази, які вказують на реєстрацію заявниці та вказавши про місце реєстрації боржника. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції послався на те, що в порушенням вимог ст. 163 ЦПК України заявник не долучила докази на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, а також докази про платіжноспроможність боржника надавати допомогу на утримання дитини, визначеному стягувачем, та не долучено будь-яких доказів на підтвердження поданого до суду позову про розірвання шлюбу та/або рішення. Однак, судова колегія констатує про помилковість висновків місцевого суду та невмотивованість посилання на вказані норми, зазначивши, що ст. 165 ЦПК України має вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Подана заява ОСОБА_1 за формою та змістом відповідає приписам ст. 163 ЦПК України. При цьому чинне законодавство України не пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх малолітніх/неповнолітніх дітей з їх платоспроможністю чи перебуванням/неперебуванням у любі з іншим із батьків таких дітей. Відсутність доказів на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, а також доказів про платіжноспроможність боржника надавати допомогу, не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на стягнення такого утримання з боржника. Судом першої інстанції не враховано положення п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у яких закріплено, що у судовому наказі зазначається повідомлення про те, що під час розгляду заяви у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. У заяві ОСОБА_1 просила стягнути з боржника аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей у розмірі половини його заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, що у повній мірі узгоджується з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено мінімальний розмір аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та який гарантовано має застосовуватись до усіх випадків стягнення аліментів, як у наказному, так і у позовному провадженні. Вказане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого виду судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання. Мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов`язком боржника. Положеннями ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ й процесуальний закон не змінює мінімального розміру аліментів, визначеного СК України. Прохальна частина заяви про видачу судового наказу, викладена у відповідності до п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України та жодним чином не впливає на можливість видачі судового наказу. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду вимог у порядку наказного провадження про видачу судового наказу дійшов неналежного висновку про відмову у його видачі. Зазначене дає підстави для висновку про постановлення оскарженої ухвали з порушенням вимог процесуального права. В той же час вимоги апеляційної скарги, у якій ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду та видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, на думку колегії суддів, не узгоджуються з положеннями ст.374 ЦПК України, відповідно яким, до повноважень суду апеляційної інстанції не належить видача судового наказу. У відповідності до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на вказане, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько