Постанова 4807 № 334/8166/19

Дата документу 18.02.2020 Справа № 334/8166/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/8166/19 Провадження №22-ц/807/743/20 Головуючий в 1-й інстанції - Козлова Н.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарСеменчук О.В,, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2019 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, яку подано до пред`явлення позову,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з заявою про забезпечення позову, зазначивши, що до Ленінського районного суду міста Запоріжжя буде пред`явлено позов до ОСОБА_1 і державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Щепанської Наталії Ігорівни щодо визнання дій про проведення 30 жовтня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 343665623101) за ОСОБА_1 - незаконними; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Щепанської Наталії Ігорівни індексний номер: 49521485 від 05.11.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 343665623101) за ОСОБА_1 . Заявник вважає, що ОСОБА_1 , було набуто право власності на квартиру номер АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер 343665623101) без достатніх правових підстав, а саме: реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 було здійснено державним реєстратором з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»: окрім того державним реєстратором було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна, всупереч вимогам статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», статей 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Затвердженого 25 грудня 2015 р. Постановою № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553). Заявник просив суд накласти арешт на спірну квартиру та заборонити вчиняти певні дії щодо квартири. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер 343665623101). Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та/ або будь-яким третім особам, вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та/ або будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та/або будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та/ або будь-яким третім особам, реєструватися в квартирі АДРЕСА_1 . Заборонено спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в квартирі АДРЕСА_1 . Заборонено спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, предметом майбутнього позову ОСОБА_2 зазначено дії державного реєстратора та його рішення про реєстрацію права власності на квартиру. Про пред`явлення позовної вимоги майнового характеру, предметом якої була б спірна квартира не заявлено. Судом першої інстанції в ухвалі не обґрунтовано застосування саме таких видів забезпечення позову. Збороняючи вчиняти певні дії судом першої інстанції не враховано, що наразі квартира перебуває у користування заявника. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду заяви судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок зроблено правильний висновок про задоволення заяви про забезпечення позову до його, а апеляційна скарга зводиться до переоцінки досліджених доказів та не містить нормативно-правового обґрунтування. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини, відповідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що вона є обґрунтованою і вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем для підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, необхідно брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Виходячи зі змісту ст.ст. 149-153 ЦПК України, забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення. Згідно з п. 6, 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання. Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Зі змісту заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, вбачається, щоним буде подано позов до ОСОБА_1 і державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Щепанської Наталії Ігорівни щодо визнання дій про проведення 30 жовтня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 343665623101) за ОСОБА_1 - незаконними; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Щепанської Наталії Ігорівни індексний номер: 49521485 від 05.11.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 343665623101) за ОСОБА_1 . Таким чином, предметом розгляду майбутнього позову буде правомірність переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 від заявника до ОСОБА_1 , і враховуючи, що останній наразі є власником майна існують обґрунтовані ризики, що ОСОБА_1 у будь який час може розпорядитися своєю власністю, що ускладнить та зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. В зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер 343665623101), оскільки такий захід забезпечення позову унеможливить розпорядження вказаним майном, що забезпечить реалізацію можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, а оскільки вказаний захід забезпечення є тимчасовим і ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з заявою про його скасування, обмеження прав апелянта є співмірними з позовними вимогами, які будуть заявлені ОСОБА_2 . Між тим, оскільки наразі квартирою АДРЕСА_1 продовжує користуватися ОСОБА_2 і ним не доведено фактів проникнення до квартири, її реконструкції, вселення до житла інших осіб та т.і., ці заходи взагалі не стосуються майбутнього предмету спору, стосуються інтересів невизначеного кола осіб, судом необґрунтовано забезпечено позов до його пред`явлення шляхом заборони вчиняти певні дії, без будь-яких мотивів, в зв`язку чим в цій частині ухвала суду підлягає скасуванню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції в частині заборони вчиняти певні дії, в зв`язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині необхідно відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2019 року у цій справі скасувати в частині заборони ОСОБА_1 , третім особам та спеціально уповноваженому органу вчиняти певні дії, та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, яку подано до пред`явлення позову, в частині заборони вчиняти певні дії - залишити без задоволення. В іншій частині щодо накладення арешту на квартиру ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 20 лютого 2020 року. Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар судді: О. В. Крилова О. З. Поляков