Постанова 4807 № 316/858/18

Дата документу 21.07.2020 Справа № 316/858/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №316/858/18 Головуючий у 1 інстанції: Бульба О.М. Провадження № 22-ц/807/1420/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «21» липня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Сектор реєстрації Енергодарської міської ради Запорізької області, Комунальне підприємство «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Кардаш Яна Олександрівна, про визнання угоди недійсною, ВСТАНОВИВ: В травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Сектор реєстрації Енергодарської міської ради Запорізької області, КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно з договором купівлі-продажу від 07 листопада 2016 року отримав право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На час оформлення правочину в квартирі була зареєстрована власник квартири ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 . Під час оформлення договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року відповідачі просили надати час для придбання іншого житла та виселення, згідно з умовами договору купівлі-продажу відповідачі зобов`язались звільнити та передати відчужувану квартиру, а також знятися з реєстраційного обліку до 07 січня 2017 року. Між сторонами також був укладений договір найму житлового приміщення строком до 01 листопада 2017 року. На час звернення до суду відповідачі самостійно не знялися з реєстраційного обліку, продовжують проживати в належній йому квартирі, чим перешкоджають йому вільно, на свій розсуд, користуватися і розпоряджатися належним йому майном вказаною квартирою. На підставі зазначеного просив усунути йому перешкоди у реалізації права володіння, користування та розпорядження належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, а саме: однокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселити відповідачів з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на його користь судові витрати в сумі 704 грн. 80 коп. В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Кардаш Я.О., про визнання угоди недійсною. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що 07 листопада 2016 року ОСОБА_3 отримав право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу. На час оформлення правочину в квартирі була зареєстрована вона та її син ОСОБА_4 . Під час оформлення договору купівлі-продажу квартири від її імені діяв представник ОСОБА_5 . Вважала, що договір купівлі-продажу квартири був укладений під впливом обману з боку відповідачів та третьої особи. Під час укладання договору вона перебувала в хворобливому та безпорадному стані, вона не уповноважувала ОСОБА_6 на продаж квартири та грошові кошти не отримувала. На підставі зазначеного просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 07 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який діяв в її інтересах, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О., зареєстрований в реєстрі за АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на її користь судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн. Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у реалізації права володіння, користування та розпорядження належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, а саме однокімнатною квартирою АДРЕСА_3 , шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 . Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 704 грн. 80 коп. по 352 грн. 40 коп. з кожного. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність її згоди на укладення договору купівлі-продажу, перебування у безпорадному стані на час надання довіреності, фіктивність вартості квартири, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 , її зустрічний позов задовольнити. ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції надано детальну правову оцінку доводам відповідача, доказів на підтвердження наявності умислу в діях сторін на введення ОСОБА_1 в оману не надано, відповідачем довіреність не скасована, належних доказів на підтвердження хворобливого стану відповідача. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за первісним позовом втратили право на зазначену квартиру, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності умислу в діях ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О. на введення ОСОБА_1 в оману. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року ОСОБА_5 , діючий від імені ОСОБА_1 продав та передав у власність, а ОСОБА_3 купив та прийняв у власність належну продавцю квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 39,9 кв.м., житловою площею 20 кв.м. (т. 1, а.с.8-9). При укладанні договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 діяв на підставі довіреності від 02 листопада 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я.О., згідно з якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатись (продавати, подарувати, обміняти, здати в оренду) всю належну їй квартиру АДРЕСА_3 за ціну та на умовах на свій розсуд, зокрема, з правом отримати гроші за продану належну їй квартиру у будь-якій сумі та в будь-якій валюті. Строк дії довіреності до 02 листопада 2017 року (т. 1, а.с. 210). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державна реєстрація права приватної власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу була проведена 07 листопада 2016 року (т.1, а.с. 10, 220). Згідно з пунктом 15 договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року продавець зобов`язався звільнити відчужувану квартиру та передати її покупцю для вільного користування та безперешкодного володіння нею, знятися з реєстрації місця проживання у строк до 07 січня 2017 року. 07 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір найму (оренди) квартири (житлового приміщення) із правом викупу квартири АДРЕСА_3 , з подальшими змінами, внесеними договорами від 03 січня 2017 року, від 25 січня 2017 року, від 24 березня 2017 року, які є складовою договору від 07 листопада 2016 року, згідно з умовами якого ОСОБА_4 набув на період дії договору спірну квартиру у користування винятково з метою проживання (п.п.2.1) у строк до 01 листопада 2017 року (п.п.5.1) із настанням по закінченню строку дії договору наступних можливостей: укладання договору купівлі-продажу орендованого майна, припинення договірних відносин і передача орендарем квартири орендодавцю, укладення нового договору оренди (наймання) квартири та тих же умовах на новий строк (п.п.5.2) (т.1, а.с.13-17). Згідно довідок з сектора реєстрації Енергодарської міської ради станом на 30 травня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 з 13 липня 2016 року (т.1 а.с.23, 24). Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судому випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 627 ЦК України та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідачів за зустрічним позовом, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Відповідно до роз`яснень пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Разом з тим, ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами умисел ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Кардаш Я.О. на введення її в оману щодо обставин, які впливали на вчинення нею оспорюваного правочину. Згідно зі змістом довіреності від 02 листопада 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Кардаш Я.О., ОСОБА_1 перебувала у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміла значення своїх дій, діяла добровільно, без погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, дієздатності не позбавлена та в дієздатності не обмежена, під опікою, піклуванням не перебувала, володіла українською мовою в обсязі, достатньому для розуміння тексту цієї довіреності, значення, умови довіреності та правові наслідки їй були зрозумілі, відповідали її дійсним намірам та волевиявленню. ОСОБА_1 не надано доказів оскарження нею дій нотаріуса, звернення до суду з позовними вимогами про визнання вказаної довіреності недійсною. Долучені до зустрічної позовної заяви виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та консультативні висновки спеціаліста не містять дані щодо потреби ОСОБА_1 у сторонньому догляді та перебуванні її у такому стані, що виключало можливість розуміти наслідки своїх дій (т. 1, а.с.65-66). Згідно з випискою із медичної амбулаторної карти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (що відповідає даним паспорта позивача), остання перебувала на стаціонарному лікуванні в ендокринологічному відділенні з 25.07.2016 по 05.08.2016 року з діагнозом «цукровий діабет», при цьому у виписці зазначено, що ОСОБА_1 працює у ВП «Запорізька АЕС». Будь-яких відомостей перебування ОСОБА_1 у безпорадному стані або щодо потреби у сторонньому догляді зазначена виписка не містить. Два інших консультаційних висновки спеціалістів, виписані на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також не містять висновків про безпорадній стан особи та необхідність стороннього догляду. За приписами ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Твердження апеляційної скарги про неврахування судом тих обставин, що спірний договір купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року було укладено ОСОБА_1 під впливом помилки та на вкрай невигідних умовах є неприйнятними, оскільки у відповідності до ст.ст. 229, 233 ЦК України це є самостійними підставами для визнання правочину недійсним, зустрічні позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року недійсним на підставі ст.ст. 229, 233 ЦК України ОСОБА_1 в рамках даної справи не заявлялись в установленому вимогами статті 49 ЦПК України порядку, посилань на обставини щодо яких помилялась ОСОБА_1 , укладаючи договір, або за яких договір укладено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах зустрічна позовна заява не містить (т.1, а.с.60-62). Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч.1 ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. За приписами ст.169 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Судом першої інстанції правильно встановлено та сторонами не заперечувалось, що строк дії договору найму (оренди) квартири (житлового приміщення) закінчився, договір купівлі-продажу орендованого майна чи новий договір оренди на тих же умовах на новий строк укладено не було, що свідчить про припинення дії договору найму (оренди) із правом викупу та необхідністю виконання умов зазначених в п.п.5.2 договору, а саме: ОСОБА_4 зобов`язаний був передати ОСОБА_3 квартиру та виселитися з квартири, що не було зроблено. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 втратили право на квартиру АДРЕСА_3 , а отже вимоги первісного позову обґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, а також до повторення зустрічної позовної заяви, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 липня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова