Постанова 4802 № 154/1295/19

Справа № 154/1295/19 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/229/20 Категорія: 82 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К., секретар судового засідання - Концевич Я.О., з участю представника відповідача - Козлюк З.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національна комісія, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг, про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачеві індивідуального газового лічильника у порядку захисту прав споживачів, за апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року, В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 і його квартира не забезпечена індивідуальним лічильником природного газу. Відповідно до Типового договору розподілу природного газу, що затверджений постановою Національно комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498 ПАТ «Волиньгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачу, а він зобов`язався своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Він регулярно та у повному обсязі здійснював оплату за надані договором послуги, однак із початку серпня 2016 року ПАТ «Волиньгаз» в односторонньому порядку почало нараховувати об`єми використаного газу згідно з показниками загальнобудинкового приладу обліку газу. У 2016 році він звернувся до ПАТ «Волиньгаз» із заявою про безоплатне встановлення у його квартирі індивідуального лічильника газу відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», на яку відповідь не отримав та повторно звернувся із такою ж заявою через особистий кабінет офіційного Інтернет порталу 104.ua, на яку отримав відповідь про встановлення у 2016 році загальнобудинкового лічильника обліку газу в будинку АДРЕСА_2 . Відповідач відмовився встановити у його квартирі індивідуальний лічильник газу, зазначаючи, що ним було повністю виконано норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», кошти, які були передбачені у структурі тарифу та закладені в Інвестиційну програму Товариства були спрямовані на встановлення загальнобудинкового лічильника, а тому встановлення індивідуального вузла обліку природного газу за його адресою проводитися не буде. Вважає дану відмову неправомірною, оскільки згідно зі ст. 3 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» з 2011 року у структурі тарифу на послуги розподілу природного газу закладалися витрати на встановлення квартирних лічильників газу. Ураховуючи наведене, просив визнати незаконним встановлений відповідачем режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно з показниками загальнобудинкового приладу обліку газу для нього, як побутового споживача природного газу; визнати за ним право на забезпечення індивідуальним безкоштовним лічильником газу за рахунок відповідача; зобов`язати відповідача за власний рахунок до 01.01.2021 здійснити встановлення у квартирі АДРЕСА_1 індивідуального лічильника газу для нього, як побутового споживача природного газу. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано право за побутовими споживачем природного газу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає у квартирі АДРЕСА_1 на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок АТ «Волиньгаз». У решті позову відмовлено. Стягнуто з АТ «Волиньгаз» в дохід держави 768,40 грн. судового збору. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення - про відмову в позові. У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність та законність і обґрунтованість судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить розглядати справу за його відсутності. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судове рішення в частині відмови у позові сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається. Частиною першою статті 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу, а саме споживає газ для приготування їжі у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.14-25, 42). Відповідач відмовив позивачу у встановленні у квартирі індивідуального лічильника газу, посилаючись на встановлення у будинку загальнобудинкового лічильника газу (а.с.31-32, 33, 34, 35, 46). Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 цього Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: 1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; 2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; 3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; 4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; 5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; 6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч.2 ст.17 цього Закону комерційний облік комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії у багатоквартирному будинку здійснюється встановленими в житлових і нежитлових приміщеннях споживачів вузлами обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Відповідач є Оператором ГРМ. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» - тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року). Установлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, позивач правомірно просив встановити у його квартирі індивідуальний газовий лічильник. Із листування позивача із відповідачем через особистий кабінет офіційного Інтернет порталу 104.ua вбачається, що позивач подав заяву на встановлення індивідуального лічильника ще до самостійного встановлення відповідачем у серпні 2016 року загальнобудинкового лічильника (а.с.33, 34) і зазначеної обставини відповідач не спростував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків постанови Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №161/15083/16-ц - відхиляються апеляційним судом, оскільки у даній справі позивачі не ставили питання про встановлення індивідуальних лічильників газу, а лише оспорювали порядок нарахування коштів за спожитий побутовий газ (а.с.178-182). Доводи представника відповідача, що оплачена позивачем сума на встановлення індивідуального лічильника не відповідає дійсній вартості такого лічильника - відхиляються апеляційним судом, оскільки тарифи формуються уповноваженим органом і споживачі природного газу позбавлені можливості впливати на прийняте рішення щодо визначення тарифу та його складових. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» з 2011 року до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.. Додатком до постанови №422 від 24.03.2016 (у редакції постанови №2280 від 15.12.2016) ці витрати становлять 29,25 грн. (а.с.119). Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, у яких були передбачені витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем. Доводи відповідача про те, що у будинку позивача встановлений загальнобудинковий вузол обліку газу, а тому відсутні підстави для встановлення у квартирі позивача індивідуального лічильника за кошти відповідача - є безпідставними, оскільки встановлення на власний розсуд загальнобудинкового вузла обліку газу не звільняє відповідача від обов`язку встановити у квартирі позивача індивідуальний лічильник газу за кошти відповідача. Також суд вірно встановив, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу здійснено відповідачем в односторонньому порядку, без урахування волевиявлення позивача ще до його встановлення на встановлення у його квартирі саме індивідуального лічильника газу. Крім того, слід звернути увагу, що постановою КМУ №63 від 30.01.2019 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» рекомендовано Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» разом з операторами газорозподільних систем забезпечити встановлення індивідуальних лічильників природного газу за заявами побутових споживачів. Міністерству економічного розвитку і торгівлі разом з Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» забезпечити врахування у фінансовому плані товариства витрат на встановлення індивідуальних лічильників газу для побутових споживачів (п.п.4, 5). Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 17 ч.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним. Задоволення вимог позивача буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості з іншими споживачами з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11). Рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення в оскаржуваній частині, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» залишити без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 14 листопада 2019 року в даній справі в оскарженій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді