Постанова 4811 № 463/4628/19

Справа № 463/4628/19 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В. Провадження № 22-ц/811/3268/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б. Категорія:82 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Львів Справа № 444/2252/19 Провадження № 22-ц/811/3185/19 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого Струс Л.Б., суддів Левик Я.А., Шандри М.М. секретар Бадівська О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року у складі судді Гирич С.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про визнання права та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», визнання обов`язку відповідача за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року здійснити встановлення в квартирі індивідуального газового лічильника побутовому споживачу ОСОБА_1 та зобов`язання за свій рахунок встановити в квартирі індивідуальний газовий лічильник побутовому споживачу ОСОБА_1 . Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про визнання права та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» за свій рахунок встановити в квартирі АДРЕСА_1 а індивідуальний газовий лічильник в термін до 01.01.2021 року побутовому споживачу ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на користь держави 768,40 ( сімсот шістдесят вісім ) гривень судових витрат. Рішення суду оскаржив АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», подавши апеляційну скаргу. З рішенням не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що в будинку де проживає позивач в 2017 року було встановлено загальнобудинковий лічильник газу. На момент встановлення загальнобудинковий лічильник газу діяв ЗУ Про забезпечення комерційного обліку природного газу в редакції від 01.10.2015 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 6 вищезазначеного закону суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року. Таким чином, дана редакція ЗУ Про забезпечення комерційного обліку природного газу не містила вимог для суб`єкті, що здійснюють розподіл природного газу оснащувати споживачів природного газу фізичних осіб саме індивідуальними лічильниками газу. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Просить рішення Личаківського районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині відмовити в позові. Сторони в судове засіданні апеляційної інстанції не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від представника АТ «Львівгаз» Москаль А.Б. надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що апеляційну скаргу подано представником АТ «Львівгаз» - Зіньковською Н.В. 30 .09.2019 року з порушенням вимог ст.. 356 ЦПК України. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» залишено без руху. 31.10.2019 року на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду, апелянт усунув недоліки зазначені в ухвалі, атому 05.11.2019 року було відкрито апеляційне провадження. Відповідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Сторони в розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» і «Трух проти України») З огляду на зазначене, колегія суддів, перевіривши матеріали справи, враховуючи тривалість розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, а також те, що явка учасників справи не визнана судом обов`язковою, прийшла до висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, а розгляд справи можливо провести за наявними в матеріалах справи доказами без участі сторінвідповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України. Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з газопостачання за адресою АДРЕСА_2 , а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. ОСОБА_1 15 квітня 2019 року звернувся до АТ «Оператор газорозподільної системи Львівгаз» з проханням встановити безоплатно індивідуальний газовий лічильник у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно відповіді на звернення АТ «Оператор газорозподільної системи Львівгаз» від 18.04.2019 року товариство повідомило, що виконало вимоги закону та встановило загальнобудинковий лічильник газу для обліку спожитого газу мешканцями квартир будинку за адресою АДРЕСА_3 . Проте, ОСОБА_1 відповідь вважає такою, що суперечитьположенням ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка передбачає, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках в яких газ використовується тільки для приготування їжі до 1 січня 2021 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечитьраціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Згідно з частиною першою ст..5 ЗУ «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Відповідно до ст.. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої ст.. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Відповідно до п.1,2 ч.2 ст. 8 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,від 29 червня 2017 року № 850 про видачу ліцензії на розподіл природного газу ПАТ «ЛЬВІВГАЗ» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Львів та Львівської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ «ЛЬВІВГАЗ». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Згідно з ст.. 3 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями ст..6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.) Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС. Встановлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом VII «Права і обов`язки постачальника». Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11). Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Зі змісту ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 вказаного закону визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої ст.. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі за №214/2435/17. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 17.02.2020 Головуючий Судді