Постанова 4851 № 440/1695/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 р. Справа № 440/1695/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мінаєвої О.М. суддів: Катунова В.В. , Бегунца А.О. за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 15.07.19 року по справі № 440/1695/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, у якому просив: - визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-2496-53 від 11.03.2019; - зобов`язати Головне управління ДФС у Полтавській області після скасування вимоги не застосовувати до моменту зміни законодавства про єдиний внесок до самозайнятої особи ОСОБА_1 будь-яких дій, включаючи, але не обмежуючись нарахуванням, вимогою до сплати, оформленням нових вимог чи інших виконавчих документів, за умови сплати самозайнятою особою ОСОБА_1 єдиного внеску, визначеного чинним законодавством у звичайному розмірі, а не у подвійному розмірі. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Полтавській області № Ф-2496-53 від 11 березня 2019 року про сплату боргу (недоїмки). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідач, Головне управління ДФС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання повної оцінки судом першої інстанції всім фактичним обставинам, які мають значення для справи, порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року у справі № 440/1695/19 в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовити. Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 року клопотання відповідача про заміну відповідача задоволено, замінено Головне управління ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області. Позивач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 08.04.2002 р. зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа - підприємець та перебуває на податковому обліку, є платником єдиного податку. Як самозайнята особа адвокат Рябченко П.Ф. на обліку в податковому органі перебуває з 25.06.2015 р., дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 25.06.2015 р. 11.03.2019 р. Головне управління ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-2496-53 на суму 18014 грн 52 коп. (а.с. 24). Не погодившись з правомірністю вказаної вимоги, позивач оскаржив її в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги позивача рішенням від 26.04.2019 р. №19969/6/99-99-11-05-02-25 ДФС України вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2496-53 від 11.03.2019 р. залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.25-27). Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачений. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для визначення позивачу суми боргу, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову на підставі наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства та коли здійснювана такою особою підприємницька діяльність на спрощеній системі оподаткування відрізняється за видом діяльності від незалежної професійної діяльності. Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ). Відповідно до пп. 2, 3 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VІ його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з п.4, п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. У відповідності до п.3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VІ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VІ, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19 та від 05 грудня 2019 року по справі №260/358/19. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на виконання свого обов`язку як фізичної особи-підприємця, сплачено єдиний соціальний внесок, що підтверджується карткою особового рахунку. Втім, у зв`язку з встановленням позивачу ознаки незалежної професійної діяльності відповідачем здійснено подвійне нарахування єдиного соціального внеску. Крім того, колегія суддів зазначає, що питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162). Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162). Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162). Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162). Аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. Колегія суддів встановила, що позивач заяву за формою № 1-ЄСВ до податкового органу не подавав, про що не заперечує представник відповідача. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону. Вказані правові висновки вказані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 520/3939/19. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податково кодексу України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у податкового органу правових підстав для визначення позивачу суми боргу зі сплати єдиного внеску на підставі оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки). У відповідності до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому висновки суду першої інстанції є правомірними. Згідно ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року по справі № 440/1695/19 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року по справі № 440/1695/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.В. Катунов А.О. Бегунц Постанова складена в повному обсязі 20.02.20 р.