Постанова 4851 № 440/1079/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 р.Справа № 440/1079/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бойко С.С., м. Полтава) від 02.03.2020 року по справі № 440/1079/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 р. № Ф-6255-50 У. Разом з позовної заявою позивачем до суду подано клопотання про забезпечення позову. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/1079/20 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання. Доводи апеляційної скарги підтримав. В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача у судовому засіданні, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що Київський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не є стороною по справі, а дії державного виконавця спрямовані на виконання вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 18.02.2019 р. за № Ф-6255-50 У. Відповідачами по цій справі, позивачем визначено, Головне управління ДФС у Полтавській області та Головне управління ДПС у Полтавській області, а предметом позову є перевірка правомірності вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 р. №Ф-6255-50 У. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У відповідності до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує інтереси як позивача, так і відповідача. Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача. Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Колегія суддів зазначає, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із передбачених цією статтею обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. З матеріалів справи судом встановлено, що предметом оскарження у цій справі є, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 р. № Ф-6255-50 У. В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову послався на те, що на виконанні Київського ВДВС м. Полтави знаходиться виконавче провадження по заяві ГУ ДПС у Полтавській області від 29.10.2019 р. по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 р. за № Ф-6255-50 У по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн. Вважає, що ця вимога може бути виконана до того часу, коли рішення по справі набуде законної сили. Таке виконавче провадження має бути зупинено до винесення рішення суду, так як очевидними є ознаки протиправності вищевказаної вимоги, а також через те, що невжиття заходів по забезпеченню позову (зупинення виконання вимоги за відкритим виконавчим провадженням) може в подальшому істотно ускладнити виконання рішення суду про скасування такої вимоги. Крім того вказав, що незважаючи на те, що у заяві від 29.10.2019 р. ГУ ДПС у Полтавській області називає його фізичною особою - підприємцем, яким він а ні фактично, а ні юридично ніколи не був, така заява без зауважень прийнята до виконання Київським ВДВС м. Полтави. Колегія суддів зазначає, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із передбачених цією статтею обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Колегія суддів виходить з того, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Наведені вище доводи, в обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, заявник фактично пов`язує з наявністю виконавчого провадження щодо виконання цієї вимоги та діями державного виконавця щодо прийняття цього виконавчого документа до виконання, який на думку позивача, є протиправним. В той же час, колегія суддів зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця не є предметом спору у цій справі, а тому ці обставини не можуть слугувати підставою для вжиття заходів забезпечення позовну у цій справі. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в прохальній частині тексту заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник просив зупинити виконання Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області в особі Київського ВДВС м. Полтава виконавчого провадження по стягненню боргу (недоїмки) з ОСОБА_1 за вимогою ГС ДФС від 18.02.2019 р. за № Ф-6255-50 У до набрання рішенням суду законної сили, в той час як предметом оскарження у цій справі є вимога контролюючого органу від 18.06.2019 р. На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/1079/20 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/1079/20 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/1079/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 13.07.2020 року