LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4851520/8720/19

від 16.01.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 520/8720/19 - залишити без задоволення.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 р.Справа № 520/8720/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бабаєв А.І., м. Харків) від 22.10.2019 року (повний текст складено 28.10.2019 року) по справі № 520/8720/19 за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України треті особи Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, громадянин СРВ ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 11 (п.п. 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 165 від 31.05.2019 р. "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" щодо скасування посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 В обґрунтування позовних вимог зазначив, що пункт 11 (п.п. 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 165 від 31.05.2019 року "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" винесено, на думку позивача, без врахування приписів чинного законодавства. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 520/8720/19 позовні вимоги задоволено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам, ІНФОРМАЦІЯ_1 . та у 1989 році прибув до України відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР". Працював на Акціонерному товаристві "Завод "Ленінська кузня". ОСОБА_1 16.03.2004 р. було документовано посвідкою на постійне проживання відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Начальником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області затверджено висновок від 19.04.2019 року про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , в якому зазначено - "вважав би: цей висновок разом з матеріалами справи про видачу посвідки НОМЕР_1 від 16.03.2004 громадянину СРВ ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслати до Державної міграційної служби України для підготовки проекту наказу Голови ДМС про скасування рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання та визнання її недійсною. Такий висновок зроблений на підставі того, що заяву позивача про отримання посвідки прийнято після шестимісячного терміну передбаченого приписами абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". У зв`язку з цим, Державною міграційною службою України винесено наказ № 165 від 31.05.2019 року "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання", в п.п. 11.1, 11.2 п. 11 якого зазначено, що на підставі висновку ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області від 19.04.2019 року стосовно громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.03.2004. Крім того, наказано начальникові ГУДМС у Харківській області Тімонову О.В. за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначеної у підпункті 11.1 пункту 11 наказу посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Позивач, вважаючи п.п. 11.1, 11.2 п. 11 оскаржуваного наказу протиправними, звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що на момент звернення позивача з клопотанням про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що на момент звернення позивача до ВГІРФО УМВС України в Київській області із заявою про надання посвідки, норма п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", яка надавала право на оформлення посвідки без оформлення дозволу на імміграцію, втратила чинність. Отже, законодавством, чинним на час оформлення позивачеві посвідки на постійне проживання у 2004 році, не було передбачено оформлення такої посвідки без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію". Оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію", права на оформлення посвідки він не мав. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. В свою чергу, єдиною підставою для прийняття спірного наказу (в частині, що стосується прав та обов`язків позивача) зазначено, що заяву позивача про отримання посвідки прийнято після шестимісячного терміну передбаченого приписами абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Відповідно до ч. 2 ст. 19, 26 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Правовідносини між позивачем та органами ДМС України, на момент видачі посвідки на проживання в Україні, регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994 р., а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 р. Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні. Положеннями абз. 6 п. 4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію" визначено, що особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону. Отже, з вищевказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства. Як вказувалося вище, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію". Зазначена підстава для видачі посвідки на постійне проживання була самостійно визнана міграційним органом та зазначена у висновку. З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001 р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень. Позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію. При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувалось положеннями абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні. За результатами аналізу цієї ж норми Закону відповідач прийняв протилежне рішення, що міститься у висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19.04.2019 р. В свою чергу, належних та допустимих доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є підробленою або отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем до суду не надано. Відповідно до приписів ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Відповідачем по справі не було враховано, що перелік підстав для прийняття вказаного рішення передбачений ст. 12 Закону України "Про імміграцію" є вичерпним, а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення за отриманням посвідки, колегія суддів зазначає, що п. 2 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" було зобов`язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону. Відповідно до п. 3 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" було рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом. З метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України було видано Указ № 596 від 07.08.2001 р., яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов`язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію". Таким підзаконним актом стала постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" № 1983 від 26.12.2002 р. Відповідно до вищевказаної Постанови, остання була видана на виконання статті 5 Закону України "Про імміграцію", тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію". Отже, документування посвідками на постійне місце проживання громадян СРВ на підставі Закону України "Про імміграцію" відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 року у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 р., тобто вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого "Прикінцевими положеннями" Закону України "Про імміграцію". Отже, жоден громадянин Соціалістичної республіки В`єтнам не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002 р., оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч п. 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та Указу Президента України № 596 від 07.08.2001 р. Таким чином, колегія суддів аналізуючи наведене та дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що на момент звернення позивача з заявою про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання. Вищевказана правова позиція узгоджується з висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 03.08.2018 р. по справі № 820/1608/17, відповідно до якого посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень, лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст.ст. 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає. Так, скасування дозволу на імміграцію з інших підстав, зокрема з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено. Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 20.06.2018 р. по справі № 820/1208/16. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 11 (п.п. 11.1-11.2) Наказу Державної міграційної служби України № 165 від 31.05.2019 р. "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" щодо скасування посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , прийнято всупереч приписів чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 520/8720/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 520/8720/19 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 520/8720/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 21.01.2020 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»