Постанова 4851 № 520/12814/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 р.Справа № 520/12814/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.12.19 року по справі № 520/12814/19 за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області третя особа ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, в якому просив суд: - визнати накладення 50% штрафу 21 607,67 грн. від суми боргу 43 215,33 грн. незаконним та анулювати постанову про накладення штрафу від 25.11.2019 року; - перевірити наявність у Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області доказів повідомлення ОСОБА_1 належним чином про початок виконавчого провадження. Позовні вимоги вмотивовував тим, що позивач вважає незаконним накладення на нього штрафу, тому що він не був повідомлений належним чином про початок виконавчого провадження, про наявність якого йому стало відомо при перетині кордону України від Прикордонної служби України. Також вказав, що борг по аліментах сплатив. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, анулювання постанови та зобов`язання здійснити певні дії залишено без задоволення. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, не отримував документів по справі, а саме копію про початок виконавчого провадження та інших документів, жодних підписів не ставив. Позивач, зазначає, що жодних документів з його підписом, датованих до 05.06.2019 р. відповідач не має. Позивач зазначає, що справа №643/11072/16-ц, провадження по якій відкрито 15.11.2016 року, не свідчить про те, що він був обізнанний про наявність виконавчого провадження. Справа переглядалась у зв`язку зі змінами сімейних обставин. Адже, позивач був обізнанний про наявність справи по аліментам, а не по виконавчому провадженню. Позивач зауважує, що сам звертався до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області,вже після 05.06.2019 р. Це прохання перенести справу було обумовлено важкою хворобою моєї матері, яка вимагає цілодобового догляду. На думку позивача, відповідачем не було доведено, що саме він був обізнаний в наявності та отриманні документів про початок виконавчого провадження. Адже, ОСОБА_2 проживає в моєї квартирі за адресою АДРЕСА_1 в цієї квартири не проживаю з 2014 року. Тому ОСОБА_2 навмисно отримувала за мене листи та не повідомляла мене про наявність таких. Або Московський відділ державної виконавчої служби м. Харкова не хотів донести до мене наявність виконавчого провадження. Позивач вважає, що у зв`язку з тим, що він дізнався про наявність виконавчого провадження лише з 05.06.2019 р., винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 21 607,67 грн. (50% від суми боргу) є незаконним. Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача в якому зазначав, що до Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області до вересня 2019 року ніякого підтвердження щодо сплати аліментів не було надано, а стягувач неодноразово зверталась за довідкою про неотримання аліментів, державним виконавцем, керуючись ч.14. ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що за наявності заборгованості зі, сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, була винесена постанова про накладення штрафу за несплату аліментів у розмірі 21607,67 грн, який стягується на користь ОСОБА_3 на утримання дитини. Відповідач зазначає, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Виконавчий документ № 643/1718/13-ц від 29.04.2013, виданий Московським районним судом м.Харкова було пред`явлено 09.06.2013 року на виконання до Московського відділу державної виконавчої служби міста Харюва Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Державним виконавцем була винесена постанова про відкриття 10.06.2013 року, яка направлялась сторонам виконавчого провадження. Відповідач наголошує, що зробити витяг з реєстру відправлення Укрпошти не можливо оскільки реєстраційний номер відправлення зберігається пів року, а реєстр відправлень відділу виконавчої служби, відповідно до Наказу «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» за такий великий проміжок часу також не зберігається. До того ж, за місцем роботи боржника «Тепло-Поліс ЛТД» неодноразово направлялись постанови на утримання з доходів боржника, починаючи з 2016 року та направлялись запити стосовно цих утримань. Але, оскільки, боржник є засновником в цій компанії, жодна з постанов та вимог не виконувалась та ігнорувалась. Лише у вересні 2019 року «Тепло Поліс ЛТД» прийняли на виконання постанову державного вйконавця на утримання з доходів боржника. Але на той момент боржник отримав розрахунок заборгованості і намагався якнайшвидше закрити борг, щоб мати можливість виїхати за кордон. На думку відповідача, дії державного виконавця були вчинені відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», «Інструкції з організації примусового Виконання рішень» права сторін виконавчого провадження не були порушені. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на примусовому виконанні Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області перебуває зведене виконавче провадження ВП № 60267989, до складу якого входять виконавчі провадження: 1) ВП № 35649530 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 17.04.2012 року Московським районним судом м. Харкова по справі № 2-1299/11, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 48 000,00 грн.; 2) ВП № 40315256 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 02.04.2013 року Московським районним судом м. Харкова по справі № 643/1718/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.09.2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2017 по справі №643/11072/16-ц зменшено розмір аліментів та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати набуття рішення суду законної сили. Рішення набрало законної сили 05.05.2017 року. Приймаючи рішення про залишення позовних вимог без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про накладення на позивача штрафу відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону № 1404-VIII, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03.07.2018 статтю 71 Закону №1404-VIII доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: "14. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу". З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.09.2019 року заборгованість позивача зі сплати аліментів складала 43 215,33 грн., що підтверджено зробленим державним виконавцем розрахунком заборгованості по аліментам 19.09.2019 р./14.5-36/ДВ-8, в рамках ВП № 40315256 старшим державним виконавцем Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ в Харківській області 25.11.2019 року винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 21 607,67 грн. (50% від суми боргу) на користь стягувача - ОСОБА_2 . До доводів апеляційної скарги позивача, що він не був обізнаний про існування виконавчого провадження ВП №40315256, в рамках якого винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу, колегія суддів ставиться критично, оскільки як вбачається з описової частини рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2017 по справі №643/11072/16-ц, провадження по якій відкрито 15.11.2016 року згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що з нього на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/1718/13-ц стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись до суду в листопаді 2016 року позивачу було відомо про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього аліментів. Доказів сплати з 2016 року аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина, позивачем до суду не надано. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача про його необізнаність про виконавчі провадження не знайшли свого підтвердження, тому є безпідставними та спростованими. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 05.06.2019 року ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою (Вх. №15859/1.5-35) з вимогою передати виконавчі провадження ВП № 35649530 та ВП № 40315256 до виконання у Міжрайонний ВДВС по Харківському району та м. Люботин ГТУЮ в Харківській області. Також, 19.09.2019 року позивач під особистий підпис отримав зроблений державним виконавцем розрахунок заборгованості по аліментам 19.09.2019 р./14.5-36/ДВ-8, що також свідчить про його обізнаність про виконавчі провадження. Слід зазначити, що за матеріалами зведеного виконавчого провадження ВП № 60267989, станом на 10.12.2019 року позивачем (боржником) в повному обсязі погашено заборгованість зі сплати аліментів, враховуючи штраф за оскаржуваною постановою. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при винесенні постанови про накладення на позивача штрафу відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано залишив позовні вимоги без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року по справі № 520/12814/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року по справі № 520/12814/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 20.02.2020 року