Постанова 4811 № 458/614/19

Справа № 458/614/19 Головуючий у 1 інстанції: Кріль Л.М. Провадження № 22-ц/811/3698/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м.Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М. суддів: Мельничук О.Я., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : В серпні 2019р. Акціонерне товариство "Кредобанк" звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 58548,25 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 30.11.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк", найменування якого було змінено на Акціонерне товариство "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір №7600544 про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт), згідно з яким відповідачу було встановлено максимальну суму ліміту кредитування по рахунку в розмірі 50000,00 грн. (п.1.3 Договору). Відповідно п. 1.5 договору ліміт кредитування по рахунку встановлюється терміном на 12 (дванадцять) календарних місяців, починаючи з дати первинного встановлення поточної суми ліміту кредитування. Відповідно до п.1.18 договору кредитні правовідносини та ліміт кредитування продовжують свою дію на строк, на який був встановлений, якщо жодна зі сторін до закінчення строку (п. 1.5 договору) не подала письмових заперечень проти такого продовження, але не довше строку дії договору пакетного обслуговування. У відповідності до п.1.16 договору, за користування кредитом, отриманим по цьому Договору, клієнт сплачує банку проценти у розмірі 30 (тридцяти) % річних, але не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. Згідно умов п.1.17 договору клієнт виконує свої зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів, неустойки шляхом перерахування та/ або внесення готівкою коштів на рахунок, визначений у п. 1.1 договору. Взяті на себе позивачем зобов`язання згідно з договором щодо надання відповідачу грошових коштів були виконані в повному обсязі, що підтверджується випискою з руху коштів по рахунку. Позичальник був ознайомлений з правилами, умовами кредитування, діючими тарифами банку, загальною вартістю кредиту і зобов`язується їх виконувати. Всупереч п.1.1, п.1.3, п.1.16, п.1.18 договору зобов`язання позичальник не виконав, кредит в порядку і в терміни, передбачені договором, не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив. Відповідно до п.1.30 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитними правовідносинами, позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, розрахованої від суми кожного несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання клієнта, за кожен день прострочення від дати виникнення прострочення до дати, що передує даті погашення заборгованості клієнта. Відповідач не виконує свої зобов`язання за договором про встановлення ліміту кредитування, що призвело до порушення прав позивача. На адресу відповідача було надіслано повідомлення-вимогу від 14.06.2019 року щодо погашення заборгованості, яка відповідачем отримана особисто та повністю проігнорована. Із врахуванням наведеного, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №7600544 від 30.11.2017 року в сумі 58548,25 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2019 року позовну заяву Акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 , зареєстрованого на проживання в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства "Кредобанк" (79026, м.Львів, вул.Сахарова, 78, ідентифікаційний код 09807862, р/р НОМЕР_2 в AT "Кредобанк", МФО 325365) , заборгованість за договором №7600544 від 30.11.2017 року в розмірі 58548,25 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн., а всього разом 60469,25 грн. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення Турківського районного суду Львівської області у справі №458/614/19 від 07.10.2019 року - таким що було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, беручи до уваги наступні доводи та аргументи. Щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм. Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. 25.09.2019р. ним надіслано до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у якій зазначено, що оскільки позивач просить стягнути із ОСОБА_1 значну суму, що становить 58 548, 25 грн., враховуючи предмет та підстави розгляду справи, необхідність представником відповідача надати пояснення та поставити запитання представнику позивача для з`ясування усіх обставин справи, перевірки правильності здійснення розрахунків, то вважав, що проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін не можливо. Відтак, очевидно, що попри те, що ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 року заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення, з клопотання вбачається воля відповідача бути присутнім при розгляді даної справи. Тому суд мав врахувати дане клопотання і викликати сторони у судове засідання. Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права. У оскаржуваному рішенні Турківського районного суду Львівської області, судом не досліджено та не перевірено, чи особа усвідомлювала умови договору № 7600544 про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт). Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває. замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АК «Кредобанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відтак, підстави нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом та заборгованості по пені не є належним чином обґрунтовані. Судом також не досліджено та не перевірено момент закінчення кредитного договору. Зважаючи на вищевикладене, апелянт просив апеляційну скаргу задоволити, а оскаржуване рішення Турківського районного суду Львівської області - скасувати. Судові витрати розподілити відповідно до чинного ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із врахуванням наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зодовольняючи позов АТ «Кредобанк», суд першої інстанції, виходив з того, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. В силу статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором. Враховуючи наведені вище положення закону та обставини справи, встановлені судом, вимоги позивача є підставними і підлягають до задоволення, оскільки, отримавши від позивача позику, відповідач зобов`язаний повернути позичені кошти позичальнику згідно з умовами укладеного договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 30.11.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк", найменування якого було змінено на Акціонерне товариство "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір №7600544 про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт), згідно з яким відповідачу було встановлено максимальну суму ліміту кредитування по рахунку в розмірі 50000,00 грн. (п.1.3 Договору). Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов`язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором. Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості(а.с.15-16), рухом коштів по рахунку позичальника(а.с.17-51), проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який як позичальник зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк. Відповідач відповідно до умов Кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність їх виконувати. Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимогами Кредитного договору. Позивачем на виконання умов кредитного договору надсилався боржнику рекомендований лист із письмовим повідомленням вимогою від 14.06.2019р. щодо існуючої заборгованості й необхідністю погасити вказаний борг, проте дане повідомлення відповідачем залишено без уваги та виконання.(а.с.52-54) Судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом кредитного договору, з правилами, умовами кредитування, діючими тарифами банку, загальною вартістю кредиту і зобов`язувався їх виконувати.(п.1.32 Договору), що засвідчується його особистим підписом. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої зобов`язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим існує заборгованість, яку відповідач не спростував. З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно з вимогами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто законом встановлено, що обов`язковою умовою кредитного договору є сплата процентів. Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов`язань за кредитним договором відповідно до ст.1048 ЦК України. Відповідно до п.1.30 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитними правовідносинами, позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, розрахованої від суми кожного несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання клієнта, за кожен день прострочення від дати виникнення прострочення до дати, що передує даті погашення заборгованості клієнта. Доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права є безпідставними, оскільки відповідно до ст.ст.277,279 ЦПК України проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження чи загального є прерогативою суду, який із врахуванням предмету позову, прийшов до висновку про доцільність розгляду вказаної справи у спрощеному порядку. Доводи апелянта щодо не дослідження судом строку кредитного договору є також безпідставними, оскільки як вбачається із анкети для надання комплексних банківських послуг(а.с.9-10), а також Договору №7600544 від 30.11.2017р., які підписані позивачем, останній погодив строк до 30.11.2018р.(термін 12 календарних місяців). Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо порушення судом норм матеріально права, зокрема неврахування вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, оскільки із відповідачем було погоджено всі умови кредитування, що підтверджується його власноручним підписом на договорі. Вказане в сукупності свідчить про те, що положення ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позивачем дотримане, форма графіку платежів затверджена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, така обставина не може свідчити про невідповідність умов кредитного договору вимогам ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Турківського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 18 лютого 2020 року. Головуючий: О.М.Ванівський Судді: О.Я.Мельничук Н.О.Шеремета