Постанова 4811 № 466/1326/20

Справа № 466/1326/20 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.І. Провадження № 22-ц/811/1682/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Донченка Ю.І. від 06 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (р/р НОМЕР_1 , МФО 305299, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 33 978, 86 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вказане рішення оскаржило АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін; стягнути з Відповідача судові витрати. Вказують, що із зазначеним рішення банк незгодний, в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом нарахованих згідно ст. 625 ЦК України та неустойки (пеня, штраф), вважають, що воно в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. В іншій частині рішення суду не оскаржують. Вказують, що помилковий висновок суду призвів до прийняття судом безпідставного та необґрунтованого рішення, що у свою чергу призвело до позбавлення права відповідача на отримання процентів, як це визначено підписаною відповідачем заявою та довідкою про умови кредитування, в яких зазначені всі істотні умови кредитування, а також цілим рядом положень Законів України та судовою практикою Вищих судових інстанцій (в т.ч Великої Палати Верховного Суду). Вважають, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у відповідній частині, допустивши грубе порушенням норм цивільного права. Звертають увагу, що позивачем надано до суду розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви, витяг з тарифів, Умови та правила надання банківських послуг, натомість, відповідач заперечень проти позову банку неподавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з умовами та правилами, Тарифами не заперечував, а тому рішення суду, що відповідач не був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку грунтується на припущеннях. Зазначають, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Позивачем надана до суду копія Заяви від 05.11.2008р., з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії Заяви чітко вбачається, що відповідач висловив згоду про оформлення договору, отримання кредитної карти «Універсальна» та особистим підписом засвідчив власне волевиявлення. Звертають увагу апеляційного суду, що згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписана Відповідачем. Однак судом першої інстанції вказані факти та обставини проігноровані, Натомість суд вказав, що істотних умов у договорі не зазначено, що не відповідає дійсним обставинам справи. Про всі умови і правила надання банківських послуг сторона відповідача під розпис була ознайомлена, в тому числі і з усіма істотними умовами договору. Таким чином, відповідач особисто поставив підпис про отримання договору, а відповідно, і про всі відомі йому умови. Зазначають, що суд першої інстанції у своєму рішенні щодо наведених підстав не спростував належними і допустимими доказами власне волевиявлення відповідача згідно змісту заяви, що вказує на відсутність заперечень щодо заявлених вимог і не врахування судом основних засад судочинства щодо змагальності саме сторін по справі за обставинами фактичного отримання кредиту та договору. Вказують на те,що у відповідності до системного аналізу суті правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, висновком стає те, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами здійснюється на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі приписів ст. 1048 ЦК України саме у кредитних правовідносинах. Окрім цього, вказують на те, що якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Оскільки, судом першої інстанції цього зроблено не було, вважають, що суд ухилився від своїх прямих обов`язків, зокрема від здійснення правосуддя. Вказують на те, що апеляційним судом мають бути враховані розрахунки, надані до апеляційної скарги та положення ст. 1050 ЦК України, на яку посилався позивач. Отже, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором. Судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги, письмових пояснень позивача у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 13,80,81, ч.1 ст. 141, ч.2 ст. 247 ЦПК України, ст.ст. 1,3 ч.1,2 ст. 207, ст.ст. 526, 626,628, 634, 638, ч.1,3 ст. 509, ч.1 ст. 633, ч. 1 ст. 1048, ч.1 ст. 1050 ч.1,2 ст. 1054, ст.ст. 1049, 1055, 1056-1 ЦК України, постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15), постанову Верховного суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, ч.4 ст. 42 Конституції України, п.22 ч.1 ст. 1, ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року,п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Факт звернення відповідача до банку підтверджується наданою позивачем копією анкети-заяви. Суд зазначив, що анкета-заява не містить жодної інформації про те, за отриманням яких саме послуг звернулась до банку відповідач. У цьому документі зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Суд встановив, що разом із позовною заявою, крім згаданих копій анкети-заяви і паспорта на ім`я ОСОБА_1 , позивач подала до суду такі документи: розрахунок заборгованості станом на 31.05.2015 року та 30.09.2019 року, який містить лише підпис банку, Витяг із Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не містить підпису відповідача про ознайомлення саме з цією редакцією Умов та правил; копію довіреності представника банку, копія відомостей з ЄДРПОУ, копію банківської ліцензії; витяг із статуту акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»). Повна версія Умов, Правил і Тарифів надання банківських послуг розміщена на сайті банку https://privatbank.ua. Також суд встановив, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість станом на 10.12.2019 року становить 112 568 гривень 06 копійок, яка складається з 33 978 гривень 86 копійки - заборгованість за кредитом; 5 712 гривень 26 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом; 67 278 гривень 46 копійки заборгованість за пенею, 250 гривень 00 копійок штрафу (фіксована частина) 5348 гривень 48 копійок (процентна складова). Суд зазначив, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.11.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, суд вважав, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 05.11.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Також, суд зазначив, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд встановив, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: http://privatbank.ua/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.11.2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд прийшов до висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентах за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Також суд зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 05.11.2007 року у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд вбачав наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 33 978,86 гривень. На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України суд вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2102 гривень. Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам закону, а також судовій практиці Верховного Суду, що враховується судами при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. 19.02.2020 АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 112568,06 грн. за кредитним договором №б/н від 05.11.2007 року та судові витрати у розмірі 2102 грн. В позовній заяві зазначає, що відповідно до укладеного договору № б/н від 05.11.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 12 600,00 гривень. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які розміщені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також на те, що він був повністю поінформований про умови кредитування і вони були надані йому для ознайомлення у письмовій формі. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, за якими кредитний ліміт може бути змінений за рішенням та ініціативою банку.У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 10.12.2019 року має заборгованість у розмірі 112 568 гривень 06 копійок, яка складається з 33 978 гривень 86 копійки - заборгованість за кредитом; 5 712 гривень 26 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом; 67 278 гривень 46 копійки заборгованість за пенею, 250 гривень 00 копійок штрафу (фіксована частина) 5348 гривень 48 копійок (процентна складова). Просить винести рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на їх користь згадану вище заборгованість у розмірі 112 568 гривень 06 копійок та судові витрати. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПривтаБанк» та ОСОБА_1 договору № б/н від 05 листопада 2007 року у формі заяви, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 12600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості. До заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачкою та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 10 грудня 2019 року становить 112568,06 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту 33978,86 грн., заборгованості за відсотками 5712,26 грн., пені 67278,469 грн. та штрафи: 250 грн. фіксована частина та 5348,48 грн. процентна складова. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім основної суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути і інші його складові, складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 листопада 2007 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також кілька видів комісій. Крім цього, слід вважати, що відсотки за користування кредитом були передбачені у «Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», однак такою була визначена, як вказує і у позовній заяві Банк базова відсоткова ставка у розмірі 1,9% в місяць, так і у заяві позичальника була визначена, базова відсоткова ставка у розмірі 22,8% в рік. Крім цього, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (05 листопада 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, зокрема, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнається відповідачкою та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.11.2007 року шляхом підписання заяви та довідки. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім цього, укладений між сторонами кредитний договір від 05.11.2007 року у вигляді заяви та довідки про умови кредитування, підписаних сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Зважаючи на те, що відповідачкою підписано заяву та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», правильним слід було б вважати нарахування за час дії договору відсотків у розмірі 22,8% річних (1,9% місячних) та стягнення виключно правильно нарахованої суми відсотків за користування отриманими коштами. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, позивачем самостійно здійснювалося нарахування відсотків від 22,8% до 86,4% річних, а саме (22,8%, 30%, 34,8%, 43,2%, 86,4% річних) при цьому відповідач, умов та правил, якими б таке збільшення відсоткової ставки було передбачено, не підписував. Будь-яких доказів про те, що Банк повідомляв відповідачку про зміну (збільшення) процентної ставки та вона визнавала таку зміну та у будь-якій формі погоджувалося на сплату таких відсотків матеріали справи не містять. Крім цього, банком з сум, які сплачувала відповідач на погашення заборгованості за отриманими коштами банк погашав також і комісію і пеню, які ним знову ж нараховувались без погодження з відповідачем та стягнення таких сум банком слід вважати здійснене баз правових підстав. Відповідно вся сума заборгованості, окрім нарахування за «тілом кредиту» (основною сумою кредиту, що отримана відповідачкою) слід вважати здійснена без дотримання вимог закону та умов, погоджених з відповідачкою. Враховуючи наведене, а саме те, що слід вважати безпідставним збільшення відсоткової ставки протягом строку дії договору, стягнення пені протягом строку дії договору, а, також, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, суд першої інстанції, підставно стягнув з боржника суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 33978,86 грн. та в задоволенні решти позову відмовив. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р., на яку, також, правильно посилався і суд першої інстанції. Суд не бере до уваги розрахунки нарахування інфляційних витрат та 3% річних та нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ, які були додані позивачем до апеляційної скарги, оскільки таких вимог в позовній заяві не заявлялося, а суд перевіряє доводи апеляційної скарги в межах заявлених позовних вимог. Так, в позовній заяві були заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту - 3978,86 грн., заборгованості за відсотками 5712,26 грн., пені 67278,469 грн. та штрафи: 250 грн. фіксована частина та 5348,48 грн. процентна складова. Вимоги ж про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відсотків за обліковою ставкою НБУ у позові заявлені не були. Вказане не позбавляє права позивача звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення таких коштів (інфляційних втрат, 3% річних та відсотків за обліковою ставкою НБУ) у порядку встановленому законом. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 14 січня 2021 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Т.І. Приколота М.М. Шандра