Постанова 4803 № 212/8293/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2226/20 Справа № 212/8293/19 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання Чубіна А.В. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство "Суха Балка", розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Бутка Олександра Олександровича та відповідача Приватного акціонерного товариства "Суха балка" на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2019 року, в якому усунуто описку ухвалою суду від 20 грудня 2019 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 30 листопада 2019 року, В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (надалі ПрАТ "Суха Балка") про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві. Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 1995 року під час виконання своїх трудових обов`язків гірничого майстра шахти «Фрунзе» ВАТ «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач, внаслідок падіння з висоти у віці 38 років загинув її чоловік. Позивач втратила рідну людину, смерть чоловіка призвела до нервового потрясіння, стресу, думки про смерть чоловіка не залишають її до теперішнього часу. Тому, просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю чоловіка на виробництві в розмірі 275000,00 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 листопада 2019 року, в якому усунуто описку ухвалою суду від 20 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Суха Балка" на користь ОСОБА_1 рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві 150000 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ "Суха Балка" на користь держави судовий збір в розмірі 1500,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бутко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду та збільшення розміру стягнутої моральної шкоди до суми заявленої в позові. Вважає, що судом не урахована тяжкість та незворотність втрати. В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ "Суха Балка" посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду ухвалення нового про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає, на думку представника відповідача, засадам розумності, виваженості та справедливості є значно завищеним та не доведений позивачем. Відзив на апеляційні скарги, не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ "Суха Балка", який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника позивача та наполягав на задоволенні апеляційної скарги відповідача, перевірившизаконність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та видно з матеріалів справи, що позивач є дружиною загиблого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 22 грудня 1979 року. ОСОБА_2 працював гірничим майстром шахти «Фрунзе» ВАТ «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач. При виконанні трудових обов`язків 04 вересня 1995 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві шахті Рудника «Суха балка», в результаті якого він помер, про що підприємством складений акт №56 про нещасний випадок на виробництві від 16 вересня 1995 року (а.с. 4-5). Згідно п.13 Акту, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є механік дільниці № 21 ОСОБА_3 , який допустив порушення параграфів 59,74 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних родовищ підземним способом», п. 5.2.10 вимог «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання»; начальник проходки шахти ім. Фрунзе - ОСОБА_4 , який допустив порушення параграфів 28, 59 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних родовищ підземним способом», п. 7.1 вимог «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання»; заступник начальника дільниці № 21 ОСОБА_5 , який допустив порушення параграфів 14,16 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних родовищ підземним способом», п. 1.7.12 вимог «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання», ст. 17 Закону України «Про охорону праці», начальник дільниці № 21 ОСОБА_6 , який допустив порушення параграфів 28, 59,74 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних родовищ підземним способом», п. 7.1 вимог «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання»; головний механік шахтобудівельного управління ОСОБА_7 , який допустив порушення параграфів 59 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних родовищ підземним способом», п. 5.2.10 вимог «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання», ст. 17 Закону України «Про охорону праці»; головний інженер шахтобудівельного управління ОСОБА_8 , який порушив вимоги ст. 17 Закону України «Про охорону праці», п.п. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4 «Положення про систему управління охороною праці на руднику «Суха Балка» і п. 6.2.2 «Правил технічної експлуатації прохідних лебідок і підвісного обладнання» (а.с. 5-7). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на ПрАТ «Суха Балка», суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого помер чоловік позивача, стався під час його роботи, 04 вересня 1995 року, внаслідок якого позивачу спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована на підставі статті 440-1 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскільки, смерть батька позивача настала під час виконання трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку в 1995 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин сторін положень статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин, 1995 р. можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду, передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п.8 Правил. Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5). Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року. При цьому, відповідно до статті 441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно зі статтею 450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов`язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки. До вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до статті 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо відсутності доказів заподіяння позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку із смертю чоловіка встановлений матеріалами справи, позивач внаслідок втрати пережила нервові потрясіння пов`язані з його смертю та з втратою його турботи і підтримки. Чоловік загинув у молодому віці в 38 років. За змістом статті 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Колегія суддів вважає доведеним факт моральних страждань позивача через втрату чоловіка у зв`язку із загибеллю на виробництві під час виконання своїх обов`язків. Матеріалами справи, актом про нещасний випадок на виробництві доведена вина працівників ПрАТ «Суха Балка» в нещасному випадку, який знаходиться в причинному зв`язку із смертю постраждалого. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди сину загиблого, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 150000,00 грн., суд виходив того, що сам факт загибелі чоловіка беззаперечно свідчить про те, що дружина, відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. Чоловік позивача загинув у віці 38 років і таку втрату не можливо відновити, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя позивачем. При цьому, суд дійшов висновку, що сума компенсації моральної шкоди повинна складати 150000,00 грн. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, яка втратила чоловіка, залишилася без його турботи і піклування, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, тому доводи апеляційних скарг як представника позивача, так і представника відповідача в частині визначеного судом розміру не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бутка Олександра Олександровича та відповідача Приватного акціонерного товариства "Суха балка" залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: