Постанова 4873 № 910/8331/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" лютого 2020 р. Справа№ 910/8331/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Демидової А.М. Владимиренко С.В. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 10.02.2020, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю " Еколь Логістікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019, (повний текст якого складено 13.11.2019) у справі №910/8331/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Еколь Логістікс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дочірнє підприємство "Адідас-Україна" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Сілін Олександр Вікторович, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн., В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (надалі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1 122 528,33 грн. Позов мотивовано тим, що позивач виплатив страхове відшкодування ДП "Адідас-Україна (надалі - третя особа), у межах фактичних витрат до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" перейшло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяння збитків. Матеріально - правовою підставою позову визначено статті 22, 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування». Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група") 1 122 528 грн 33 коп. страхового відшкодування та 16 837 грн 93 коп. судового збору. Суд дійшов висновку, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, у розмірі виплаченої суми. Відповідач є належним боржником у справі, розмір виплаченої суми ним не спростовано, тому позов задоволено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. ТОВ "Еколь Логістікс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/8331/19 скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову позивача відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема скаргу мотивовано порушенням норм ст.ст. 614, 623, 924, 929, 993, ст. 1194, Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування». Відповідач наголосив на тому, що позов про виплату 1 122 528,33 грн. в порядку суброгації страховик потерпілого мав пред`явити не до відповідача, а до його страховика. Крім того, наполягав на тому, що належним боржником у справі є третя особа ФОП Сілін О.В., який здійснював перевезення вантажів відповідача відповідно до договору №86/14-ТР від 19.03.2014, а не експедитор (ТОВ "Еколь Логістікс"), який здійснював лише організацію перевезення вантажу. Вказав на пропуск спеціального строку позовної давності в один рік, про який відповідачем було заявлено у відзиві. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" у відзиві у відзиві просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Позивач зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими. Відповідач є належним боржником у справі, виходячи умови укладеного договору №22/06 від 01.09.2016 та приписи ст. 932 ЦК України та ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність". Розмір суми страхового відшкодування відповідачем не спростовано, та здійснено на підставі акту приймання-передачі вантажу від 25.01.2018, ТТН та видаткових накладних замовника перевезення за вирахуванням франшизи, без врахування ПДВ, що відповідає договору страхування №40-0105-18-00001 від 12.12.2017. ПрАТ "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна" наполягає на правомірності прийнятого судового рішення. При цьому, наголошено, що випадок який стався між відповідачем та ДП "Адідас-Україна", відповідно до договору страхування від 31.07.2017 №202000569.17, (що укладений між ПрАТ"АСК"Інго Україна" і відповідачем), не є страховим випадком і у ПрАТ"АСК"Інго Україна" немає підстав для виплати страхового відшкодування за відповідача. Інші треті особи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019, справу №910/8331/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 вказану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України, за відсутності належних доказів сплати судового збору. Надано скаржнику строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали. 18.12.2019 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, надано оригінал платіжного доручення №17972 від 16.12.2019 на суму 25 256,91 грн. Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколь Логістікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/8331/19, повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 28.01.2020, роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, заяви та клопотання в письмовій формі в строк до 21.01.2020. 20.01.2020 через відділ документального забезпечення суду від ТОВ "Еколь Логістікс" надійшла заява, якій відповідач просить суд: повернути оригінал платіжного доручення №16500 від 19.11.2019 на суму 25256,90 грн., згідно якого судовий збір помилково сплачено по іншій справі №910/4151/19; підготувати подання до органу Державної казначейської служби України про повернення ТОВ "Еколь Логістікс" помилково сплаченого судового збору відповідно до платіжного доручення №16500 від 19.11.2019 на суму 25256,90 грн; видати нарочно оригінал платіжного доручення №16500 від 19.11.2019 на суму 25256,90 грн та подання про повернення коштів (помилково сплаченого судового збору). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 заяву від 16.01.2020 №28 задоволено частково. Повернуто ТОВ "Еколь Логістікс" оригінал платіжного доручення №16500 від 19.11.2019 на суму 25256,90 грн. Заяву від 16.01.2020 №28 про видачу подання на повернення помилково сплаченого судового збору повернуто ТОВ "Еколь Логістікс" залишено без розгляду. У судовому засіданні 28.01.2020 розгляд справи було відкладено до 10.02.2020. Явка представників сторін. До судового засідання 10.02.2020 представники третіх осіб не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Про причини неявки суд не повідомлено. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність заперечень представників позивача та відповідача, дійшов висновку про здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи за відсутності представників третіх осіб. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення залишити без змін, приймаючи до уваги наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 01.09.2016 між ТОВ "Еколь Логістікс" (експедитор) та ДП "Адідас-Україна" (замовник) був укладений договір №22/06 на надання транспортно експедиційних послуг щодо перевезення вантажів територією України, відповідно до якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов`язання за рахунок замовника забезпечити здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом по Києву та території України відповідно до заявок замовника. (п. 1.1 договору) Відповідно до умов договору, організація перевезення за маршрутом Бориспіль-Харків здійснювалось відповідачем за заявкою №TU0008193. 25.01.2018 при перевезенні експедитором (ТОВ "Еколь Логістікс") вантажу замовника (ДП "Адідас-Україна") територією України, вантаж було частково втрачено. Водночас, 12 грудня 2017 року Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) та ДП "Адідас-Україна" (третя особа) було укладено договір добровільного страхування вантажів №40-0105-18-00001. За умовою ст. 2 договору №40-0105-18-00001 від 12.12.2017 страхове покриття надається товарам страхувальника будь-якого виду, походження та переліку, у тому числі спортивний одяг, щоденний одяг, косметичні товари, сировина та матеріали, напівготова та готова продукція, упаковка, тощо. Договір №40-0105-18-00001 діяв з 01.01.2018 по 31.12.2018. В межах строку дії страхового покриття під час здійснення перевезення за заявкою страхувальника №TU0008193 за маршрутом Бориспіль-Харків автомобілем Mercedes-Benz державний реєстраційний знак НОМЕР_1 було втрачено частину його майна. За складеним аварійним комісаром ПП "Пліч-Опліч" актом від 25.01.2018 з кузову автомобіля Mercedes-Benz (державний реєстраційний знак НОМЕР_1 ) під час перевезення зникло 35 ящиків зі

121. Страховим актом №ДКЦВ-15113 від 23.05.2018 зазначені події було визнано позивачем страховим випадком за договором №40-0105-18-00001 від 12.12.2017 та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 1 122 528,33 грн. Розмір страхового відшкодування визначено позивачем виходячи з даних акту приймання-передачі продукції від 25.01.2018, ТНН на перевезення та видаткових накладних замовника перевезення з вирахуванням встановленої договором франшизи. Платіжним дорученням №10550 від 24.05.2018 позивачем було перераховано на поточний рахунок ДП "Адідас-Україна" страхове відшкодування у розмірі 1 122 528,33 грн. Відповідно до п. 46.3 договору, до страховика, після виплати ним страхового відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, винної в заподіянні збитку. Позивач звертався до відповідача з претензіями №03/3496 від 12.06.2018 та №03/1088 від 27.02.2019, в яких просив здійснити виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 1 122 528, 33 грн, які залишені відповідачем без відповіді. Позивач посилається на те, що на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та п. 46.3 договору до нього перейшло право вимоги, що мало ДП "Адідас-Україна" до винної особи. Відтак, враховуючи те, що відповідач не виплатив позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 1 122 528,33 грн, зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду із заявленим позовом. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. За визначеннями частини першою статті 929 Цивільного кодексу України та частини першої статті 316 Господарського кодексу України, договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Згідно зі статтями 13, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування. Експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" (далі - Закону) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону передбачено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. В силу ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до норм ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Позивач здійснив виплату страхового відшкодування власнику втраченого вантажу у розмірі 1 122 528,33 грн, що підтверджено платіжним дорученням №10550 на вказану суму. (т. 1 а/с 111) Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору, до позивача переходить право вимоги у розмірі суми виплаченого страхового відшкодування. Щодо доводів відповідача про те, що належним боржником перед ДП "Адідас-Україна" є перевізник - ФОП Сілін О.В., який здійснював перевезення вантажів відповідача відповідно до договору №86/14-ТР від 19.03.2014, а не експедитор (ТОВ "Еколь Логістікс"), який здійснював організацію перевезення вантажу, колегія суддів зазначає про наступне. Як встановлено вище, організація перевезення за маршрутом Бориспіль-Харків здійснювалось відповідачем за заявкою №TU0008193. Відтак, правовідносини ДП "Адідас-Україна" та відповідача в частині організації та здійснення перевезень вантажів було врегульовано договором №22/06 від 01.09.2016. Відповідно до умови пункту 1.1 договору №22/06 від 01.09.2016 про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів територією України, укладеного ДП "Адідас-Україна" та відповідачем, останній зобов`язався після отримання заявки за рахунок замовника забезпечити здійснення перевезення його вантажів. Відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору. Відтак, відповідальність за вибір третіх осіб, залучених експедитором до виконання зобов`язань перед замовником несе експедитор. (ст. 932 ЦК України та ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Відповідно до частини третьої статті 929 Цивільного кодексу України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. За умовою пункту 3.1.6 договору №22/06 від 01.09.2016 експедитор зобов`язаний особисто виконувати свої обов`язки за цим договором або залучати до його виконання третіх осіб. При цьому, експедитор (відповідач) несе відповідальність за дії третіх осіб у повному обсязі. Відповідно до пунктів 5.2 та 5.3 договору №22/06 від 01.09.2016 відповідач несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані. Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту підписання документів, що підтверджують його передачу вантажоодержувачу. Пунктом 5.4 договору №22/06 від 01.09.2016 встановлено, що у разі втрати, пошкодження або псування вантажу експедитор (відповідач) сплачує замовнику перевезення повну суму нестачі або вартість пошкодженого вантажу, при цьому за умовою пункту 5.5 вартість втраченого або пошкодженого майна визначається з урахуванням ПДВ на підставі ТТН та видаткових накладних замовника. Виходячи з наведених договірних норм, замовник перевезення мав право на повне відшкодування нанесених йому збитків у результаті втрати частини вантажу під час здійснення перевезення саме за рахунок відповідача. В свою чергу, відповідач є носієм кореспондованого обов`язку здійснити це відшкодування за власний рахунок. Таким чином, доводи відповідача про те, що вказаний позов страховика потерпілої особи пред`явлений в порядку суброгації до неналежного боржника у даній справі відхиляються, оскільки, ці твердження прямо протирічать вищезазначеним умовам укладеного договору №22/06 від 01.09.2016 та вимогам законодавства. Між тим, в цій частині також правомірно відзначено судом першої інстанції стосовно того, що після виконання власних зобов`язань, відповідач отримає право задовольнити свої вимоги за рахунок залученого ним до перевезення підприємця, проте наразі саме відповідач є носієм цивільно-правового обов`язку, право вимоги часткового (у розмірі здійсненого страхового відшкодування) виконання якого належить позивачу з моменту здійснення ним страхової виплати. За наведених обставин та, враховуючи умови договору №22/06 від 01.09.2016, також безпідставними є посилання відповідача у доводах апеляційного оскарження на приписи ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 133 Статуту автомобільного перевезення, які передбачають звільнення перевізника від відповідальності в разі якщо він доведе, що втрата вантажу сталася не з його вини. Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє також доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не досліджено повною мірою розмір збитків, що був спричинений третій особі - ДП "Адідас-Україна". Ці доводи не знайшли свого підтвердження. Водночас, відповідач посилаючись на загальні норми цивільного законодавства, не наводить жодного аргументу у чому полягає неправомірність цього розрахунку. Судом апеляційної інстанції досліджено, що у матеріалах справи є всі необхідні документи у відповідності до п. 5.5. договору №22/06 від 01.09.2016, які підтверджують вартість втраченого вантажу, зокрема акт приймання-передачі вантажу від 25.01.2018, ТТН та видаткові накладні замовника перевезення. Розмір страхового відшкодування позивачем виплачено без ПДВ з вирахуванням франшизи відповідно до договору страхування №40-0105-18-00001 від 12.12.2017, в тому числі п.

11. Не заслуговують на увагу також доводи відповідача про взаємовідносини позивача з його перестрахувальником, оскільки дані правовідносини не мають жодного відношення до даного спору. Крім того, посилання відповідача про неналежність позивача у даному спорі спростовано платіжним дорученням №10550 від 24.05.2018, згідно якого саме позивачем було перераховано страхове відшкодування. Колегія суддів апеляційної інстанції також не приймає до уваги доводи відповідача про виникнення у позивача першочергового права вимоги до його страховика за договором страхування цивільно-правової відповідальності ("Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна"), оскільки першочерговим правом є саме право вимоги до відповідальної у нанесенні шкоди особи, а право вимоги до страховика є похідним від цього права. У будь-якому випадку, право вибору відповідача за наявності декількох відповідальних осіб належить позивачу. Крім того, у даному випадку мова йде про добровільний вид страхування цивільно-правової відповідальності експедитора, умови якого визначаються на розсуд сторін договору. До того ж, у даному випадку, відповідач, зокрема, був зобов`язаний відповідно до умови пункту 1.4 розділу VIII договору страхування відповідальності транспортного оператора №202000569.17 від 31.07.2017, укладеного з ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна", у разі виявлення ознак вчинення протиправних дій під час здійснення перевезення звернутись до відповідного підрозділу органів внутрішніх справ або проконтролювати таке звернення субпідрядниками. Тотожне зобов`язання відповідачем прийнято і за умовою пункту 2.7 договору №22/06 від 01.09.2016 (укладеного з ДП "Адідас-Україна", за якою відповідач був зобов`язаний при виникненні надзвичайних ситуацій (протиправних дій третіх осіб, виявлення фактів розкрадання, дорожньо-транспортної пригоди, тощо) самостійно викликати на місце події відповідно компетентні державні органи та отримати від них документи, що будуть засвідчувати такі факти. Докази виконання відповідачем своїх зобов`язань за зазначеними договорами у матеріалах справи відсутні. Таким чином, посилання відповідача про вжиття ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань за договором про надання експедиторських послуг не відповідає дійсним обставинам. Відповідач не лише не вжив всіх залежних від нього заходів, а й не виконав свої визначені зобов`язання за договорами транспортної експедиції та страхування відповідальності, що фактично унеможливило отримання страхового відшкодування. З урахуванням усіх наведених обставин, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач має право на отримання від відповідача заявленої у позові грошової суми, а останній - кореспондований обов`язок відшкодувати нанесені позивачу здійсненням страхової виплати збитки. Крім того, під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, з посиланням на п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, де встановлено спеціальну позовну давність за вимогами з перевезення вантажу відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу України. Статтею 925 Цивільного кодексу України встановлено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Таким чином, з наведених приписів вбачається, що спеціальна позовна давність застосовується виключно за позовами до перевізника. Відповідачем доведено суду, що він не є перевізником втраченої частини вантажу, а є експедитором, що відповідно унеможливлює застосування до цих відносин правових наслідків спливу строку позовної давності за позовами, що заявляються до перевізників вантажів та пошти. За відсутності чітко визначеного статтями 258 та 925 Цивільного кодексу України суб`єктного складу учасників правовідносин, судом відмовлено відповідачу у застосуванні правових наслідків спеціальної позовної давності в один рік. Посилання скаржника на те, що позовна заява підписана не уповноваженою особою, оскільки містить підпис представника ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" Паламарчука Ю.М., якого згідно копії довіреності №0118-215 від 29.11.2018, уповноважено на здійснення представництва в тому числі в усіх судових органах як громадянина, та не зазначено, що її видано власне адвокату, а також на те, що з довіреності не вбачається укладення договору про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Паламарчуком Ю.М. суд апеляційної інстанції оцінює критично та не приймає до уваги. Жодна норма Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", зокрема і стаття 26, не встановлює, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Не містить таких вимог ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Цивільний кодекс України, якими врегульовано питання представництва за довіреністю. В зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення. Таким чином, помилковими є посилання скаржника про те, що у тексті довіреності, на підставі якої адвокат здійснює представництво у суді, обов`язково повинно бути вказано, що її видано саме адвокату. Наведені правові висновки визначені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17, постанові Верховного Суду від 28.02.2020 № 921/69/19. Отже, за висновком колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Аргументи апеляційної скарги в зводяться до власного тлумачення скаржником норм законодавства та в більшій мірі дублюють доводи зазначені під час розгляду суправи у суді першої інстанції. Водночас, зазначаючи про порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права, позивач фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої правової оцінки доказів у справі, при цьому не надаючи будь-яких доказів на підтвердження власних доводів. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Сукупність належних та допустимих доказів, належним чином і у передбаченому чинним законодавством досліджено судом першої інстанції. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника). Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275 - 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволеня.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/8331/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8331/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано - 18.02.2020. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді А.М. Демидова С.В. Владимиренко