Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2186/19
від 10.02.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2186/19 пров. № 857/13120/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Пліша М.А., Коваля Р.Й., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Мірінович У.А.), ухвалене в порядку письмового провадження в м.Тернополі 11 листопада 2019 року, у справі №500/2186/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: 02.10.2019 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - Управління), просила визнати протиправним та скасувати рішення від 19.09.2019 №237/03-08 про відмову в переведенні позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати відповідача перевести позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначивши з 08.06.2019 пенсію у зв`язку з втратою годувальника в сумі 3619,84 грн. (50% від суми пенсії, яку фактично отримував ОСОБА_2 на день смерті) та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумами пенсій. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягла пенсійного віку, внаслідок чого перебуває на обліку у відповідача та отримує відповідну пенсію, є непрацездатним членом сім`ї в розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV. Суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату чи пенсію). Враховуючи те, що позивач є непрацездатним членом сім`ї ОСОБА_2 , який отримував пенсію, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на пенсію з 09.06.2019 по втраті годувальника, відповідно до Закону №1058-IV, в розмірі 50 процентів від розміру пенсії, яку фактично отримував її чоловік. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року та винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII, втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10, 12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» №889-VIII. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не враховано той факт, що призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника Законом України «Про державну службу» №889-VIII не передбачено. Учасники справи в судове засідання не з`явились, явку повноважених представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, між 09.08.1969 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, після реєстрації якого, прізвище дружині присвоєно « ОСОБА_4 » (а.с.9). З 01.07.2005 ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до свідоцтва про смерть від 11.06.2019 серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 09.09.2019 ОСОБА_1 звернулась в Управління із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, за результатами розгляду якої листом від 19.09.2019 №237/03-08 повідомлено, що призначення пенсій у зв`язку із втратою годувальника Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ не передбачено, тому відмовлено у переході із пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника. Вважаючи вказану відмову безпідставною та протиправною, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1058-IV), відповідно до статті 1 якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат, яка призначається відповідно до цього Закону в солідарній системі. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі пенсіонера - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. Статтею 38 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, призначається довічно. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Отже, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається члену сім`ї померлого годувальника, для якого допомога померлого годувальника була постійним і основним джерелом засобів до існування, але який (члену сім`ї померлого) й сам одержував пенсію, за наявності бажання, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. При цьому, отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що отримувала померла особа. Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області від 02.07.2019 №284 ОСОБА_1 постійно проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 до дня його смерті (08.06.2019) та була на його утриманні (а.с.11). Згідно з довідкою Зборівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.09.2019 №241/02-08 на день смерті ОСОБА_2 , останній отримував пенсію в розмірі 7239,68 грн. (а.с.13). Оскільки позивач досягла пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то є непрацездатними членами сім`ї померлого ОСОБА_2 , який на час смерті був пенсіонером. При цьому, позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому аргументи скаржника про те, що з 1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців та не передбачено переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, є безпідставним. Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 09 серпня 2019 року (справа №741/1603/16). Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо права позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до Закону № 1058-IV, в розмірі 50 процентів від розміру пенсії, яку фактично отримував чоловік позивача на день смерті, та протиправності відмови позивачу у призначенні такої пенсії. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови позивачу у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі №500/2186/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 19.02.2020