Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/21580/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 160/21580/21 (суддя Жукова Є.О., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року справі №160/21580/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 08 листопада 2021 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким просить: - визнати протиправним та скасувати рішення №912040812013 від 13.08.2021 року відділу перерахунків пенсії №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову у переведені ОСОБА_1 на пенсію про втраті годувальника; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті, та виплатити її з часу звернення за призначенням такої пенсії. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті, посилаючись на недоцільність такого переходу. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправним та скасував рішення №912040812013 від 13.08.2021 року, оформлене відділом перерахунків пенсії №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову у переведені ОСОБА_1 на пенсію про втраті годувальника, направленого останній Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомленням «Про направлення рішення» від 25.08.2021 року за №0400-010206-8/112447 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 , від 13.08.2021 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до норми ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника її чоловіка, відтак має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. При цьому, суд першої інстанції зробив висновок про те, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, оскаржила його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що ОСОБА_2 на день смерті отримував пенсію за вислугу років призначену як працівнику льотного та льотно-випробного складу відповідно до положень ст. 51, ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та враховуючи те, що жодний нормативний акт в тому числі Закон « 1058-ІV не містить в собі норм, які б надавали право відповідачу здійснювати обчислення чи перерахунок пенсії після смерті будь-якої особи або право на розрахунок розміру пенсії за віком померлому, на отримання якої останній не мав за життя, відповідач повинен був призначити позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день смерті. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 13.08.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника померлого чоловіка ОСОБА_2 (а.с.71). 25.08.2021 року Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу позивача повідомлення «Про направлення рішення» від 25.08.2021 року №0400-010206-8/112447, в додатках до якого містилось рішення №912040812013 від 13.08.2021 року, оформлене відділом перерахунків пенсії №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову у переведені ОСОБА_1 на пенсію про втраті годувальника, в обґрунтування якого зазначено, що з урахуванням заробітної плати для розрахунку пенсії, розрахованої відповідно до ст.40 Закону України, розмір пенсії зменшується (а.с.83). Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень. Відповідно до частини першої ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За правилами частини першої ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), за змістом якої Непрацездатні члени сім`ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти", які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, станом на час звернення ОСОБА_1 до відповідача, із заявою від 13.08.2021 року, позивач досягла пенсійного віку, визначеного за нормами ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Відповідно до положень статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, мають право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. При цьому, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, в цьому випадку, чоловік ОСОБА_1 не отримував. В той же час, питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статями 25, 27, 28, 40 Закону № 1058-IV. Так, згідно із статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Статтею 5 цього ж Закону визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат. В свою чергу, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону № 1058-IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Враховуючи викладене, колегія суддів зробила висновок про те, що оскільки позивач звернулася за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі Закону № 1058-IV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено. А тому доводи позивача про необхідність призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день його смерті є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах Закону № 1058-IV. Посилання позивача на правові висновки Верховного суду зроблені у постанові від 10.07.2018 року у справі №636/2100/16-а є безпідставними, оскільки предметом спору в цій справі був спір щодо наявності у особи, яка не відноситься до суб`єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом права на здійснення перерахунку пенсії годувальника після його смерті. Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального, а саме порушення прав позивача державною на отримання 50% пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день його смерті, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування щодо відсутності у позивача права на отримання 50% пенсії ОСОБА_2 , яка була нарахована на день його смерті, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. На підставі зазначеного, враховуючи те, що за нормами Закону № 1058-IV розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника обрахованого саме за цим Законом, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, як наслідок рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року справі №160/21580/21 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 05 квітня 2022 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко