Постанова 4857 № 140/2414/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2414/19 пров. № 857/12151/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Денисюк Р.С. у м.Луцьку Волинської області о 12:56, повний текст якого складений 15 жовтня 2019 року, у справі №140/2414/19 за адміністративним позовом Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: 07 серпня 2019 року позивач Приватна фірма "Скорпіон-Сервіс" звернувся до суду із позовом до відповідача Головного управління ДФС у Волинській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2019 №0008201401. В обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначає, що податковим органом при визначенні грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі положень статті 266 Податкового кодексу України не враховано, що нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме приміщення загального користування, не входить до переліку об`єктів нежитлової нерухомості, визначених абз. «в» пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст.14 ПК України, які в розумінні п.266.2.1 ст.266 ПК України є об`єктом оподаткування, тому відсутні підстави для донарахування податку на нерухоме майно та обов`язку його сплати. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного поззову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що за своїм призначенням майно, яке належить позивачу, відноситься до об`єктів нежитлової нерухомості та зареєстроване як приміщення загального користування. Вказане майно розташоване у торговому комплексі та слугує для його обслуговування, відтак, виходячи із його функціонального призначення повинно розглядатися як таке, що забезпечує належне функціонування торгового комплексу в цілому та не може існувати окремо поза межами конкретного об`єкту нерухомості. Суд виснував, що виходячи із функціонального призначення нерухомого майна, таке повинно класифікуватися у підкласі Торгові центри, універмаги, магазини (1230.1) згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 (Далі ДК 018-2000). Суд зазначив, що належні позивачу приміщення не відносяться до переліку об`єктів нерухомості, які в розумінні пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктами оподаткування, а тому позивачем підлягає сплата з них податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду про належність майна до об`єкту оподаткування у зв`язку з відсутністю такого об`єкту у переліку об`єктів, які не є об`єктом оподаткування (пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) суперечить принципам податкового законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України допущено заміну відповідача Головного управління ДФС у Волинській області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу від 13.02.2019 №531 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Головним управління ДФС у Волинській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПФ Скорпіон-Сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період діяльності 2016-2018 роки. Перевіркою встановлено порушення Приватною фірмою Скорпіон-Сервіс підпунктів 266.2.1 пункту 262.2, підпункту 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України - занижено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за адресою: м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого, буд. 1-Д на загальну суму 336885,77 грн в тому числі: за 2016 рік в сумі 69911,40 грн (за 1 квартал 2016 року - 17477,85 грн, 2 квартал 2016 року- 17477,85 грн, за 3 квартал 2016 року - 17477,85 грн, за 4 квартал 2016 року - 17477,85 грн), за 2017 рік в сумі 81174,36 грн (за 1 квартал 2017 року - 20293,59 грн, 2 квартал 2017 року - 20293,59 грн, за 3 квартал 2017 року - 20293,59 грн, за 4 квартал 2017 року - 20293,59 грн), за 2018 рік в сумі 185800,01 грн (за 1 квартал 2018 року - 47220,66 грн, 2 квартал 2018 року - 47220,66 грн, за 3 квартал 2018 року - 47220,66 грн, за 4 квартал 2018 року - 44138,03 грн), про що складено акт від 04.03.2019 №3745/14-01/30584471 (а.с.9-20). Не погодившись з висновками перевірки, викладеними в акті від 14.03.2019 №3745/14-01/30584471 від 11.04.2019, позивач подав письмові заперечення, однак листом Головного управління ДФС у Волинській області від 25.03.2019 № 9521/10/03-30-14-01-11 повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення вимог, викладених ПФ «Скорпіон Сервіс» у запереченні (а.с. 21-27). На підставі даного акту перевірки Головним управлінням ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення - рішення від 28.03.2019 №0003301401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в загальному розмірі 421107,21 грн (а.с.28). За наслідками адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 28.03.2019 №0003301401 Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 10.06.2019 №26608/6/99-99-11-06-01-25, яким скаргу задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 №0003301401 скасовано в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 69911,4 грн та застосування штрафу в сумі 17477,85 грн, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін. ДФС України застосовано ст.102 ПК України в частині нарахованих зобов`язань за 2016 рік (а.с.31-38). Наведене мало наслідком прийняття оскаржуваного податкового повідомлення- рішення від 31.07.2019 №0008201401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 333717,96 грн (у тому числі: 266974,37 грн - за основним платежем, 66743,59 грн - штрафна санкція) (а.с. 39-40). Позивач, вважаючи прийняте Головним управлінням ДФС у Волинській області повідомлення-рішення №0008201401 від 31.07.2019 протиправним, звернувся до суду з вимогою про його скасування. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з п.21.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими Законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. 01 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України. Відповідно до пп. 265.1.1. п.265.1 ст. 265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно. У розумінні пп.266.1.1, пп.266.2.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За визначенням, наведеним у пп. 14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України, об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні, будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі. В обгрунтування протиправності оскаржуваного рішення, позивач покликається на помилкове віднесення приміщень загального користування, що знаходяться у торговому комплексі, до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який є вичерпним. Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що висновки податкового органу базуються на тому, що належні позивачу нерухомі приміщення розташовані за адресою м.Луцьк вул. Карпенка-Карого, 1-Д загальною площею 5076 кв.м є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак позивачем повинен сплачуватися відповідний податок. Дані приміщення відносяться до об`єктів нежитлової нерухомості, визначених підпунктом 14.1.129-1 статті 14 ПК України і з врахуванням ДСТУ, Державного класифікатора будівель і споруд, затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (ДК018-2000) підпадають у підклас 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини. Оскільки приміщення, належні позивачу, не підпадають під критерії визначені підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, контролюючий орган дійшов висновку, що такі є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, керуючись нормами підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України, контролюючим органом було встановлено, що ПФ Скорпіон Сервіс занижено податок на нерухоме майно за 2016-2018 роки. Відтак, межах спірних правовідносин дослідженню підлягає приналежність нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, до об`єктів, з яких справляється податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений ст.266.2 ПК України. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора одиницею класифікації є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо). Для комплексних будівель, що складаються з декількох будівель, кожна будівля може класифікуватись окремо. Клас 1230 «будівлі торговельні» включає підклас 1230.1, яким визначено види об`єктів, серед яких приміщення загального користування не значаться. Розділом 6 Термінів та визначення понять ДСТУ 4303:2004 визначено об`єкти тоговельної діяльності та торгівельну інфраструктуру. Згідно з п.6.19 ДСТУ 4303:2004 торговельним об`єктом є майновий комплекс, який займає окрему капітальну споруду або який розміщено в спеціально призначеному та обладнаному для торгівлі приміщенні іншої капітальної або некапітальної споруди та має приміщення для провадження торговельної діяльності. Відповідно до п. 6.33 ДСТУ 4303:2004 торговельний центр це група торговельних об`єктів, зосереджених в одному місці і керованих як єдине ціле, які за своїми типами, розмірами та місцем розташування функційно відповідають потребам торговельної зони, яку вони обслуговують. Тобто приміщення загального користування не є ні торгівельним об`єктом, ні групою торгівельних об`єктів. Відтак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про віднесення приміщень загального користування до підкласу 1230.1 ДК 018-2000 з тих підстав, що такі не можуть існувати поза межами конкретного об`єкту нерухомості, оскільки об`єктом бази оподаткування податком згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України нежитлової нерухомості є об`єкт, що визнається саме таким об`єктом Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, оскільки приміщення загального користування не входять до переліку об`єктів нежитлової нерухомості, визначеного ДК 018-2000, а тому такі не є об`єктами сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення, що підлягає скасуванню. Аналізуючи наведені правові норми та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПК України, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом з порушенням вимог податкового законодавства та принципів, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком його скасування. З огляду на зазначене, позовні вимоги Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 31.07.2019 № 0008201401 є підставними, обгрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України). Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В розумінні ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до платіжного доручення 3898 від 05 серпня 2019 року (а.с.2) позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 5005.77 грн та відповідно до платіжного доручення №8 від 11 листопада 2019 року за подання апеляційної скарги на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №140/2414/19 в сумі 7508,65 грн (а.с.100). Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору в сумі 12514,42 грн, колегія суддів приходить до висновку про його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Керуючись статтями 139, 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного суду України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" задовольнити, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №140/2414/19 скасувати. Адміністративний позов Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0008201401 від 31.07.2019. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (ЄДРПОУ 43143484, Київський майдан,4, м. Луцьк, Волинська область, 43010) на користь Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс" (ЄДРПОУ 30584471, вул.Шевченка, 35, м. Луцьк, Волинська область, 43000) судові витрати у розмірі 12514 (дванадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн 42 коп. сплаченого судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 19.02.2020.