Постанова 4856 № 824/1143/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/1143/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір Віталіна Олександрівна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 06 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення, -, В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець - ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області №0128664-5106-2405 від 03.07.2019р., щодо зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 42189,04 грн. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивач як сільськогосподарський виробник, за правилами податкового законодавства: знаходиться на загальній системі оподаткування, але не сплачує податків, які передбачені законом для сільськогосподарського товаровиробника; не подає звітність визначену законом; коди КВЕД, які обрав позивач не стосуються діяльності сільськогосподарського товаровиробника; немає статусу сільськогосподарського товаровиробника. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що в даному позові позивач посилається на звільнення його від сплати податку згідно з оскаржуваним рішенням на підставі п. "ж" п.п.266.2.2 ст.266 ПК України, при цьому, зазначає про те, що відповідачу про приналежність приміщень було відомо з адміністративної справи №824/122/17-а, в якій встановлено факт приналежності будівель до п."є" п.п.266.2.2 ст.266 ПК України. Позивачем на адресу апеляційного суду направлено відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх обгрунтовану правову оцінку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Кельменецькій державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області як платник податків та зборів з 30.10.2003р. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, види діяльності позивача станом на 25.10.2019р. за кодами ВЕД: 01.46 - Розведення свиней; 01.50 - Змішане сільське господарство; 01.63 - Післяурожайна діяльність; 10.41 (основна) - Виробництво олії та тваринних жирів (основний); 46.11 - Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.19 - діяльність посередників у торгівлі тваринами широкого асортименту. Згідно з Витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.10.2017р. №101237949 ОСОБА_1 є власником комплексу, об`єкту нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 4532,80 м2, що включає в себе: вагову літ. А - площею 30.90 кв.м., виробничий цех літ.Б - площею 461,60 кв.м., склад з їдальнею літ.К - площею 1104 кв.м., склад літ.Р - площею 311,30 кв.м., виробничий цех - площею 2625кв.м. Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 22.10.2019р. за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності комплекс загальною площею 4532,80 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з довідками Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 06.03.2017р. та від 24.09.2019р. до придбання позивачем (ПП «Поляріс») об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало ВАТ «Кельменецьккий завод продтоварів», вказане майно використовувалось для виробництва продовольчих товарів. Після придбання вказаного майна ПП «Поляріс», власником якого є ОСОБА_1 , майно використовується для виробництва с/г продукції, в тому числі: виготовлення борошна, виготовлення олії та відгодівлі свиней та вирощування птиці. 03.07.2019р. податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0128664-5106-2405, яким визначена загальна сума податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 42189,04 грн. за податковий період 2018 рік. Позивач вважає рішення податкового органу протиправним, оскільки на її думку, нежитлова нерухомість, що їй належить, не є об`єктом оподаткування на підставі п."ж" пп. 266.2.2. ст.266 ПК України. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що об`єкти нерухомості, власниками яких в даному випадку є позивач, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу приписів п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Зокрема, суд зауважив, що об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, на переконання суду, у спірних правовідносинах між сторонами наявні правові підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, пункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, в силу якого, належні позивачу нежитлові будівлі, як будівлі промисловості, не є об`єктом оподаткування, відтак податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись. При прийнятті рішення, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 (№К/9901/1438/17). Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судом першої інстанції правильно застосовано норми Податкового кодексу, відповідно до яких, об"єктом оподаткування є об"єкт нерухомості, а не суб"єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування, визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Так, згідно з пунктом "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України до переліку об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування віднесено будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. В силу вимог п.п.14.1.1291 п.14.1 ст.14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промислові). До будівель промислових відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) Резервуари, силоси та склади належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики. Судом встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель загальною площею 4532,80 м2., складається в цілому з вагової літ. А - площею 30.90 кв.м., виробничого цеху літ.Б - площею 461,60кв.м., складу з їдальнею літ.К - площею 1104кв.м., складу літ.Р - площею 311,30кв.м., виробничого цеху - площею 2625кв.м. Таким чином, висновок суду першої інстанції, що вказані об`єкти нерухомості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу приписів п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, підтримується колегією суддів апеляційного суду. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №824/122/17-а. Так, предметом розгляду у даній справі була сума податкового боргу, що була нарахована за податковий період 2016 року та включена в податкове повідомлення-рішення. Разом з тим, постановою суду в задоволенні позову Кельменецької прокуратури Чернівецької області в особі Сокирянської ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області про стягнення податкового боргу відмовлено. Рішення набрало законної сили 25.10.2017 року. При цьому, зазначене рішення суду мотивоване тим, що належним на праві власності ОСОБА_1 комплекс нежитлових приміщень до складу якого входять: виробничі корпуси, цехи та складські приміщення, не є об"єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак, податковий борг нарахований безпідставно. Так, з системного аналізу положень Податкового кодексу України слідує, що об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності. Водночас, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності юридичній особі, з числа об`єктів нерухомості, які за законом не є об`єктами оподаткування, суперечить, визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо (п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. ПК України). Пункт «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється. Так, норма пункту "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності юридичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону. Враховуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, пункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. А відтак, належні позивачу нежитлові будівлі, як будівлі промисловості, не є об`єктом оподаткування в силу пункту "є" п.п 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України, тому податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись. Як зазначив Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 в справі №820/3556/17 - з урахуванням наведеного судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Водночас, витягом з ЄДРПОУ підтверджується, що основними видами діяльності позивача як фізичної - особи підприємця, зокрема є виробництво сільськогосподарської продукції, в тому рахунку виготовлення борошна та олії, вигодівлі свиней та вирощування птиці (а.с. 13-14). На переконання колегії суддів, враховуючи те, що зазначене нерухоме майно позивача за всіма своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а він є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якого відповідає призначенню будівель, колегія суддів приходить до висновку, що таке майно у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об`єктом оподаткування. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на те, що відповідачем не доведено суду правомірність прийнятого податкового-повідомлення рішення №0128664-5106-2405 від 03.07.2019р., яким позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. За результатом апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що дії відповідача, як суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторнами не відповідають критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, погоджується в позицією суду першої інстанції про обгрунтованність позовних вимог позивача. В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Чернівецький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.