Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/21927/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Шевченко О.В. 07 серпня 2023 р. Справа № 520/21927/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,- В с т а н о в и в: 01.11.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі по тексту - ГУ ДПС в Харківській області, контролюючий орган), в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 та зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області утриматися від безпідставного оподаткування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , зі ставкою 1 відсоток від мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування на 1 січня звітного року. Вимоги мотивував тим, що 27.04.2021 ним було отримане податкове повідомлення-рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030. (у подальшому ППР № 1) надіслане ГУ ДПС у Харківській області, в котрому зазначено: «що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України. Вам визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами 18010300». Загальна сума податкового зобов`язання складає 95 260 грн. 45 коп.». Позивач вказує, що 17.06.2021 від ГУ ДПС у Харківській області він отримав інше податкове повідомлення-рішення з тим самим номером від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 (у подальшому ППР № 2), в котрому зазначено, що загальна сума податкового зобов`язання становить 33734 грн. 81 коп. Об`єкт оподаткування той самий - нежитлова будівля по АДРЕСА_1 . Зазначає, що звертався до ДПС України зі скаргами з проханням відмінити противоправні ППР № 1 та № 2 ГУ ДПС у Харківській області. 26.10.2021 отримав Рішення ДПС України від 30.09.2021 № 8559/К/99-00- 06-01-04-09, котрим ППР 1(2) залишено в силі та скарга не задоволена, тобто процедура адміністративного оскарження завершена. Посилається на те, що підстави для нарахування податку податковими органами, як по ППР №1(2), котре позивач просить скасувати, так і по ППР, котре було скасоване в рамках справи № 820/355/17 адміністративного провадження № К/9901/ 37712/18 аналогічні. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 10.03.2021 №0101826-2413-2030, прийняте ГУ ДПС у Харківській області, є безпідставно прийнятим, тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню в судовому порядку. Заперечуючи вимоги адміністративного позову, відповідач зазначив, що визначення належності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності з урахуванням класифікаційних ознак функціонального призначення такого об`єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом від 17.08.2020 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації. Якщо у правовстановлюючих документах не зазначено код згідно з Класифікатором, то з Класифікатора обирається код, який найбільше від повні, типу нерухомості, що зазначений у правовстановлюючих документах. Вказував, що позивачем не надано як до контролюючого органу, так і до суду доказів того, що належні йому нежитлові будівлі не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами. Стосовно посилання позивача на постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №820/355/17, відповідач також зазначив, що підставою визнання протиправним податкового повідомлення - рішення за 2015 рік у цій справі є встановлення судом, що у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, яким нараховано податок на нерухоме майно за 2015 рік, оскільки зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише з 01.01.2016 року. В даному випадку позивач оскаржує застосування ставки податку для власного об`єкту нежитлової нерухомості, а отже, вищезазначена постанова ВС не має жодного відношення до оскаржуваного у цій справі податкового повідомлення - рішення. У зв`язку з чим просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У відповіді на відзив позивач підтримав свою правову позицію, викладену в позові, додатково зазначивши, що ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості у м. Харкові встановлено 1 відсоток лише для будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, будівель для публічних виступів (казино, ігорні будинки). Будинок, яким володіє позивач, не готельний, не офісний, не торгівельний, не будівля для публічних виступів (казино, ігорні будинки). Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, це є нежитловою будівлею літ. Е-2», не є добудованим та не введений в експлуатацію, що підтверджено висновком Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міськради, який знаходиться в матеріалах адміністративної справи № 820/355/17. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 задоволено частково. Судовим рішенням визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2018 - 2020 роки в розмірі 95 260,45 грн., а саме: за 2018 рік - 29 009,62 грн., за 2019 рік - 32 516,02 грн., за 2020 рік - 33 734,81 грн. та податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в розмірі 33 734,81 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом відмовлено. За рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати в розмірі 952,60 грн. Судове рішення вмотивовано тим, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень в обґрунтування своєї правової позиції не надано жодних доказів на підтвердження наявності законодавчо визначених підстав для віднесення нежитлової будівлі літ. "Е-2" ( АДРЕСА_1 ), що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, до "будівель готельних, офісних, торговельних" застосувавши 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітних (податкових) 2018 - 2020 , за 1 кв.м. бази оподаткування, що також не підтверджується жодними реєстраційними даними, що в свою чергу впливає на розмір нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно за вказані періоди. Також з урахуванням того, що контролюючим органом повторно прийнято у відношенні позивача повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 в розмірі 33 734,81 грн., яку вже було визначено в раніше прийнятому податковому повідомленні - рішенні від 10.03.2021 №0101826-2413-2030, яке скасовано в судовому порядку, з метою захисту прав позивача суд вийшов за межі позовних вимог в цій частині та скасував податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 в розмірі 33 734,81 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ДПС у Харківській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що будь-яких заяв, у тому числі щодо зміни предмета або підстав позову, позивач не надавав до суду першої інстанції, також ухвали щодо прийняття заяви про зміну предмета або підстав адміністративного позову Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/21927/21 не виносилась. Отже предметом розгляду у цій справі є саме податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 на суму 95 260,45 грн. Натомість, отримавши рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/21927/21, ГУ ДПС вперше стало відомо про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 у розмірі 33 734,81 грн, що є грубим порушенням та нехтуванням Харківським окружним адміністративним судом норм, встановлених ст. 47 КАС України, та зміну предмета позову без надання до суду відповідної заяви позивачем, та відповідного повідомлення відповідача у справі, що позбавило ГУ ДПС можливості висловити позицію стосовно цього, що є недопустимим при здійсненні адміністративного судочинства. ГУ ДПС вважає рішення суду таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 266.1.1, п. 266.1, пп. 266.2.2, п. 266.2, пп. 266.3.1, пп. 266.3.2, п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України (далі ПКУ). Зазначає, що саме позивач мав право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об`єктів оподаткування. Зворотного механізму положеннями ПК України не передбачено. Вказує, що пунктом 5 Додатку до Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (далі - Рішення № 542/17) встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для будівель готельних, офісних, торгівельних, гаражів, будівель для публічних виступів, господарських будівель та інших будівель. Отже, до об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності позивача, контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1% відсоток від мінімальної заробітної плати, встановленої законом до відповідного податкового періоду за 1 кв. метр. Звертає увагу суду, що матеріали справи не містять, а позивачем до суду не надано доказів, які свідчили б про те, що належні позивачу нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, чи такий об`єкт підлягає оподаткуванню за іншою ставкою податку. Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.02.2015 року посвідчено за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. «Е-2» загальною площею 779,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказане майно зареєстровано 06.02.2015 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19153780 від 06.02.2015 року, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33266535 від 06.02.2015 року. ГУ ДПС у Харківській області у відношенні ОСОБА_1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2018 - 2020 в розмірі 95 260,45 грн., з якої: за 2018 рік - 29 009,62 грн., за 2019 рік - 32 516,02 грн., за 2020 - 33 734,81 грн. Також, як вбачається з матеріалів справи ГУ ДПС у Харківській області у відношенні ОСОБА_1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 з тим самим номером № 0101826-2413-2030, в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік - 33 734,81 грн. Згідно розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, адреса об`єкта оподаткування є: АДРЕСА_1 . Вказані податкові повідомлення - рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку шляхом направлення 05.05.2021 та 18.06.2021 скарг до ДПС України. Рішеннями ДПС України від 29.06.2021 № К/99-00-06-01-04-09 та від 30.09.2021 №8559/К/99-00-06-01-04-09 скарги залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2018 - 2020 роки та податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік - без змін. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до абзацу 1 підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Відповідно до підпункту «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Підпунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК України. Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно з п. 10.3 ст. 10 ПК України питання встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених ПК України. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному ПК України (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України). Підпунктом 12.3.2 ПК України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Згідно з п.п. 1 - 3 Додатку № 1 Рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. Вищезазначеним рішенням, а також з урахуванням змін, внесених рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1284/18, встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості у м. Харкові у таких розмірах: -будівлі готельні - 1 відсоток; -будівлі офісні - 1 відсоток; -будівлі торговельні - 1 відсоток; -гаражі - 0,1 відсотка; -будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка (виключено з 01.01.2019); -будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; -господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; -інші будівлі - 0,1 відсотка. Відповідач класифікував об`єкт нерухомого майна, що належить позивачу та щодо якого проведено нарахування податку, як будівлі : готельні, офісні, торговельні. Розділом 2 "Класифікація будівель та споруд" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507 (чинний з 01.01.2001 р.) визначено групу 123 "Будівлі торговельні". Цей клас включає клас 1230 "Будівлі торговельні": - торгові центри, пасажі, універмаги, спеціалізовані магазини та павільйони, зали для ярмарків, аукціонів, виставок, криті ринки, станції технічного обслуговування автомобілів та т. ін. Цей клас включає також: - підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні та ін.) - приміщення складські та бази підприємств торгівлі й громадського харчування - підприємства побутового обслуговування. Клас 1230 "Будівлі торговельні" включає підкласи 1230.1 "торгові центри, універмаги, магазини", 1230.2 "криті ринки, павільйони та зали для ярмарків", 1230.3 "станції технічного обслуговування автомобілів", 1230.4 "їдальні, кафе, закусочні та т. ін.", 1230.5 "бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування", 1230.6 "будівлі підприємств побутового обслуговування", 1230.9 "будівлі торговельні інші". У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач зазначає, що при обрахуванні позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 - 2020 роки та винесенні спірного податкового повідомлення - рішення податковий орган виходив з того, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа 779,2 м2, право власності набуто 06.02.2015. Відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі відсутні. У графі «Тип майна» зазначено нежитлове приміщення, без конкретизації приналежності. Відповідач вказує, що визначення належності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності з урахуванням класифікаційних ознак функціонального призначення такого об`єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом від 17.08.2020 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації. Якщо у правовстановлюючих документах не зазначено код згідно з Класифікатором, то з Класифікатора обирається код, який найбільше відповідає типу нерухомості, що зазначений у правовстановлюючих документах. Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями відповідача та вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідачем як суб`єктом владних повноважень в обґрунтування своєї правової позиції не надано жодних доказів на підтвердження наявності законодавчо визначених підстав для віднесення нежитлової будівлі літ. "Е-2" ( АДРЕСА_1 ), що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, до "будівель готельних, офісних, торговельних" застосувавши 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітних (податкових) 2018 - 2020 років, за 1 кв.м. бази оподаткування, що також не підтверджується жодними реєстраційними даними, що в свою чергу впливає на розмір нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно за вказані періоди. Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо типу та функціонального призначення належної позивачу нежитлової будівлі, чим останній обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваного рішення, не спростовують обов`язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку. З огляду на викладене та враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах чітких відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об`єкта нерухомості, що є обов`язковим для визначення ставки податку, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави при обчисленні позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовувати ставку у розмірі 1%. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Так, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача. Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 4 ПК України закріплено низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 822/2687/17. Верховний Суд в даному рішенні дійшов висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 №0101826-2413-2030, в якому визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2018 - 2020 роки в розмірі 95 260,45 грн., з якої: за 2018 рік - 29 009,62 грн., за 2019 рік - 32 516,02 грн., за 2020 рік - 33 734,81 грн., підлягає скасуванню. Також, суд звертає увагу, що у відношенні позивача ГУ ДПС у Харківській області прийнято ще одне податкове повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в розмірі 33 734,81 грн. Тобто, контролюючим органом повторно прийнято у відношенні ОСОБА_1 ще одне податкове повідомлення - рішення з тією ж датою та з тим самим номером. Відмінність лише в тому, що в першому податковому повідомленні - рішенні нараховано суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно за 2018 - 2020 роки, тоді як в другому - лише за 2020 рік. Зміст податкових повідомлень - рішень ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 та розрахунки до них свідчать, що сума податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік є однаковою та складає 33 734,81 грн. У зв`язку з чим ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 зобов`язано ГУ ДПС у Харківській області надати: пояснення щодо повторного нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік з посиланням на норми ПК України; надати інформацію щодо прийняття (неприйняття) ГУ ДПС у Харківській області рішень про відкликання податкового повідомлення-рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030. Проте, представником контролюючого органу пояснень не надано та жодної інформації не повідомлено. Згідно ч.1 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зважаючи, що контролюючим органом повторно прийнято у відношенні позивача повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в розмірі 33 734,81 грн., яку вже було визначено в раніше прийнятому податковому повідомленні - рішенні від 10.03.2021 №0101826-2413-2030, яке скасовано в судовому порядку, з метою захисту прав позивача колегія суддів погоджується з рішенням суд першої інстанції про необхідність вийти за межі позовних вимог в цій частині та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в розмірі 33 734,81 грн. Крім того, коле6гія суддів звертає увагу на те, що зміст позовної заяви ОСОБА_1 дає підстави для безумовного висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 оскаржуються обидва податкові повідомлення-рішення, які мають одинакові номера. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області з приводу того, що визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030 в якому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в розмірі 33 734,81 грн. є грубим порушенням судом першої інстанції норм, встановлених ст. 47 КАС України, та зміну предмета позову без надання до суду відповідної заяви позивачем, та відповідного повідомлення відповідача у справі, що позбавило ГУ ДПС можливості висловити позицію стосовно цього, що є недопустимим при здійсненні адміністративного судочинства, колегія суддів відхиляє. Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище відповідачем 10.03.2021 було прийнято два податкових повідомлення рішення за номером № 0101826-2413-2030 в яких ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2018 - 2020 роки в розмірі 95 260,45 грн., з якої: за 2018 рік - 29 009,62 грн., за 2019 рік - 32 516,02 грн., за 2020 рік - 33 734,81 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2020 рік в сумі 33 734,81 грн. визначалось двічі. Зміст позовної заяви розкриває суть позовних вимог ОСОБА_1 , що викладені в прохальній частині адміністративного позову :визнати протиправним та скасувати два податкових повідомлення рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030. Щодо посилань відповідача, в апеляційній скарзі на те, що ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 про витребування інформації та письмових пояснень щодо повторного нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 відповідачем отримано не було, що позбавило можливості аргументації ГУ ДПС у Харківській області своєї позиції, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційна скарга ГУ ДПС у Харківській області не вмотивована правомірністю прийняття контролюючим органом означеного податкового повідомлення рішення від 10.03.2021 № 0101826-2413-2030, яким позивачу повторно визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами за 2020 рік у розмірі 33 734,81 грн. При цьому, з апеляційної скарги вбачається, що скаржник обізнаний з цим судовим рішенням. З приводу позовної вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області утриматися від безпідставного оподаткування нежитлової будівлі ( АДРЕСА_1 ) зі ставкою 1 відсоток від мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування на 1 січня звітного року, колегія суддів зазначає наступне. Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Отже, дискреційне право суб`єкта владних повноважень обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів. Отже, задоволення позовних вимог в цій частині буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, відтак адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги означених висновків колегії суддів не спростовують. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 КАС України немає. При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково постановив стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 952 грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не є стороною у справі. Допущена судом описка підлягає виправленню судом першої інстанції. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова