Постанова 4812 № 473/3344/19

18.02.20 22-ц/812/400/20 Провадження №22-ц/812/400/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 лютого 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання : Андрієнко Л.Д. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №473/3344/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Ротар Марини Миколаївни о 14 годині 32 хвилині у приміщенні цього суду 26 грудня 2019 року, повний текст якого складений 27 грудня 2019 року, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и л а : У серпні 2019 р. Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору № б/н від 25 жовтня 2012 р., укладеного між Банком та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 16100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 24 липня 2019 р. виникла заборгованість у розмірі 45812 грн. 25 коп., з яких: 19175 грн. 89 коп. заборгованість за тілом кредиту; 9791 грн. 92 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14086 грн. 71 коп. пеня за прострочене зобов`язання; 100 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи - 500 грн.(фіксована частина) та 2157 грн. 73 коп.(процентна складова), позивач просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість та судові витрати. Від представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просив суд відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований тим, що застосування до відповідача трьох видів відповідальності (2 штрафів, пені) є неконституційним , а відповідачка є малозабезпеченою особою і застосування до неї надмірних фінансових санкцій є несправедливим. В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 р. позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 25 жовтня 2012 р., що утворилася станом на 24 липня 2019 р., а саме: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28 967 грн. 81 коп. Рішення мотивовано тим, що суд вважав встановленим, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 25 жовтня 2012 року був укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 16 100 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Позичальник порушила умови договору в частині вчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, в зв`язку з чим станом на 24 липня 2019 року утворилася заборгованість по кредитному договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником, а також ці умови прямо не передбачені в Заяві позичальника, що узгоджується з правовою позицією, сформульованою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). За таких обставин, як вважав суд, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми пені та штрафів. Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає можливим стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 28967,81 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині та стягнути з відповідачки тіло кредиту в сумі 19175 грн. 89 коп. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не погоджується з рішенням суду в частині стягнення простроченого тіла кредиту, оскільки законодавством не передбачена така категорія боргу. Позивач не вказав підстави утворення заборгованості за простроченим тілом кредиту, чи є це коштами, які безпосередньо отримала позивачка, і чи не приховує позивач під простроченим тілом кредиту нарахування процентів за користування кредитом. Також позивачка є малозабезпеченою та непрацездатною особою. Застосування надмірних санкцій з боку позивача в розмірі, який перевищує тіло кредиту є несправедливим та нерозумним. Кошти, які відповідачка взяла у кредит, потрібні для лікування. Крім того відсутні підстави для повернення боргу з підстав, зазначених у позовній заяві, тому що надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг разом з витягом з тарифів не погоджені сторонами. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України). Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 25 жовтня 2012 р. ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н (а.с. 12). Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 25 жовтня 2012 р. процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про порядок та строки повернення кредитних коштів, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також пеню та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, зокрема їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 жовтня 2012 р., посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин суд першої інстанції (правильно) вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, зокрема не встановлюють підстави та розмір відповідальності боржника, а тому відмовив у стягнення пені та штрафів, рішення в цій частині учасниками справи не оспорюється і предметом апеляційного перегляду не було. Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Згідно наданої позивачем виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_1 (а.с. 91-126), яка відповідно до положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом бухгалтерського обліку, після укладання договору про надання банківських послуг, відповідачка отримала у Банку кредитні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , за допомогою яких використовувала кредитні кошти, надані позивачем. Факт отримання кредитних коштів та їх використання відповідачкою не оспорюється. Тому, хоча анкета-заява позичальника від 25 жовтня 2012 року, підписана ОСОБА_1 , не містить умов щодо порядку повернення кредиту, розміру процентів за користування кредитними коштами, порядку їх нарахування та сплати, підстав та видів відповідальності позичальника, слід дійти висновку щодо укладеності між сторонами кредитного договору, оскільки дотримано вимоги до його письмової форми, сторони тривалий час виконували умови надання банківських послуг позивач надавав відповідачці кредитні кошти, яка використовувала їх та проводила їх повернення. Таким чином Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки. За такого не заслуговують на увагу як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову із зазначених у позові підстав через відсутність доказів щодо конкретних умов кредитного договору, про які домовились сторони. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу (частина 1 статті 1050 ЦК України). Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши відповідачу кредит у вигляді ліміту. Як вбачається з виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_1 , відповідачка систематично використовувала кредитні кошти та тривалий час проводила виплати обов`язкових за умовами договору платежів. Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідачки утворилась заборгованість, яка станом на 24 липня 2019 року складає 45 812,25 грн., з яких: 19 175,89 грн. - заборгованість за кредитом, 9 791,90 грн. заборгованість за простроченим тілом, 14 086,71 грн. заборгованість з пені, 100 грн. заборгованість з пені, нарахованої за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафи: 500 грн. (фіксована частина), 2 157,73 грн. (фіксована частина). На підставі наявних у справі доказів, зокрема, відомостей з виписки по особовому рахунку відповідача, розрахунку заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що правильним є висновок суду про те, що відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору. Так, відповідно до вимог частини 2 статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Оскільки позивачем не доведено узгодження з відповідачкою умов кредитного договору щодо повернення кредиту частинами та встановлення остаточного повернення кредиту, він має бути повернутий в цілому на вимогу позивача. Заборгованість за кредитом згідно розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку відповідачки становить 28 967 грн. 81 коп. (19 175,89 грн. та 9 791,90 грн.). Доказів іншого суду не надано. Зокрема, незважаючи на заперечення відповідачка власного розрахунку заборгованості на спростування вимог позивача не надала. Тому суд вірно дійшов висновку про стягнення цієї суми кредиту. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що зазначена у розрахунку заборгованості як прострочене тіло кредиту сума 9 971 грн. 90 коп. насправді є нарахованими позивачем процентами за користування кредитом є припущеннями, а тому в силу частини 6 статті 81 ЦПК України не можуть бути взяті до уваги. До того ж згідно розрахунку заборгованості (а.с. 5-11) позивачем обраховувалась як заборгованість за кредитом (поточна та прострочена), так і проценти за користування кредитом. З урахуванням викладеного відповідно до положень статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 18 лютого 2020 року