Постанова 4812 № 486/2178/19

05.05.21 22-ц/812/889/21 Провадження №22-ц/812/889/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 травня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого судді : Бондаренко Т.З., суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №486/2178/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення, яке постановив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Кірімової О.М. у приміщенні цього суду 11 березня 2021 року, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 27 листопада 2013 року підписала заяву б/н, в якій зазначала про згоду на те, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, з якими відповідачка ознайомлена та які викладені на сайті: www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг. Таким чином, виходячи з положень статті 634 ЦК України між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг. За умовами укладеного сторонами договору банком відкритий відповідачці кредитний рахунок, відповідачці видано кредитну картку та встановлений кредитний ліміт 18000 грн. Банк виконав в повному обсязі зобов`язання за договором, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту, тоді як у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору станом на25 листопада 2019 року має заборгованість в сумі 624524 грн. 41 коп., яка складається з: 17451 грн.58 коп. - заборгованість за кредитом; 603042 грн. 31 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4030 грн. 52 коп. - заборгованість за пенею. Одночасно з цим, позивач просив суд стягнути з відповідачки суму заборгованості у розмірі 137125 грн. 22 коп., з яких 17451 грн. 58 коп. - заборгованість за кредитом, 119673 грн. 64 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 27 листопада 2013 року по 31 січня 2018 року. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість, а також судовий збір в розмірі 2102 грн. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що, як вбачається з Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які надані на підтвердження позовних вимог позивачем, останні не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Згідно даної позиції суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості, а вимог про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялось. Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки 17451,58 грн. заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту), суд враховував, що з наданої банком виписки по картковому рахунку, де відображено рух коштів по рахунку, за період користування кредитними коштами з 27 листопада 2013 року по день звернення до суду, позичальником було отримано коштів у загальній сумі 35359 грн. 83 коп. За цей же період останній здійснив поповнення за вказаною карткою на загальну суму 39398 грн. 95 коп. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти повернуті АТ КБ «ПриватБанк» в добровільному порядку, суд вважав, що підстав для їх додаткового стягнення з відповідача на користь банку немає, та відмовив у позові. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин та невідповідності висновків суду, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір, відповідно умов якого банк надав остання кредит у вигляді ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом і цей договір відповідачкою у встановленому законом порядку не оспорюється. Висновок суду про те, що відповідачкою було отримано 35359 грн. 83 коп. кредитних коштів, а повернуто 39398 грн. 95 коп. не відповідає дійсності, оскільки згідно наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписці по карті відповідачем було одержано 47435 грн., а погашено 39398 грн., що свідчить про наявність заборгованості за тілом кредиту. З огляду на наявні у справі докази, відсутність заперечень відповідачки щодо наведеного позивачем розміру заборгованості суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості, не встановивши дійсних обставин справи, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, не перевірив розрахунок заборгованості. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду відповідає вказаним положенням закону. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 27 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н (а.с. 8). Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами з якими її ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг. В подальшому відповідачкою на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту. Факт укладання такого договору, користування кредитними коштами встановлений судом першої інстанції і відповідачкою в апеляційному порядку не оспорюється та підтверджується, крім підписаної відповідачкою анкети-заяви також випискою по особовому рахунку на ім`я ОСОБА_1 , яка відповідно до положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, є первинним документом, який підтверджує здійснені по банківському рахунку операції (а.с. 82-93). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив про стягнення з відповідача заборгованості, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), процентів за користування кредитом за період з 27 листопада 2013 року по 31 січня 2018 року. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 листопада 2013 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів), процентів річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання у розмірі, відмінному від положень статті 625 України, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів (за користування кредитним коштами та за прострочення виконання грошового зобов`язання), строку та порядку повернення кредитних коштів. Такі висновки відповідають наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а тому колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про помилковість цих висновків та застосування Умов та правил надання банківських послуг до спірних правовідносин. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з факту відсутності заборгованості у ОСОБА_1 за кредитними коштами. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду. Як встановив суд, підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідачка уклала з позивачем договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві, в межах умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору. Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Згідно наданої позивачем довідки після укладання договору про надання банківських послуг відповідачка отримала 27 листопада 2013 року кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії 08/17 та 06 липня 2017 року кредитну картку № НОМЕР_2 з терміном дії 05/21, за допомогою яких використовувала кредитні кошти, надані позивачем (а.с.94). Таким чином Банк надав відповідачці ОСОБА_1 грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши відповідачці кредит у вигляді ліміту. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , відповідачка використовувала кредитні кошти та проводила виплати на погашення отриманих у кредит грошових сум. Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідачки утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2019 року в сумі 624524 грн. 41 коп., яка складається з: 17451 грн.58 коп. - заборгованість за кредитом; 603042 грн. 31 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4030 грн. 52 коп. - заборгованість за пенею, але просив суд стягнути суму заборгованості у розмірі 137125 грн. 22 коп., з яких 17451 грн. 58 коп. - заборгованість за кредитом, 119673 грн. 64 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 27 листопада 2013 року по 31 січня 2018 року. Враховуючи, що укладений між сторонами кредитний договір від 27 листопада 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд вважав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як встановив суд першої інстанції, відповідачкою отримано та використано 35359 грн. 83 коп. кредитних коштів, а внесено на погашення заборгованості за кредитом 39398 грн. 95 коп., тому суд вважав, що відсутня заборгованість за неповернутим кредитом, яка підлягає стягненню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що доказів неправильності наведеного розрахунку позивачем не наведено. Так, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачем було одержано 47435 грн. кредитних коштів, а не 35359 грн. 83 коп., оскільки згідно виписці про рахунку на ім`я відповідачки у такий розрахунок, на відміну від здійсненого судом першої інстанції, увійшли, в тому числі суми, зараховані позивачем у тіло кредиту на оплату «Страхових платежів» та щомісячний платіж на кожен день «Захист», тоді як у справі відсутні докази щодо укладання відповідачкою договору страхування, кредитного ліміту та погодження розміру відсоткової ставки, а також їх оплату за рахунок кредитних коштів. Тому наведений Банком розрахунок використаних ОСОБА_1 коштів не є доведеним належними та допустимими доказами. З урахуванням викладеного суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 11 травня 2021 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова