Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 333/3605/19(2-а/333/116/19)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 333/3605/19(2-а/333/116/19) (суддя Наумова І.Й., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою інспектора 4 роти 1 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції Ільїна Олега Ігоровича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2019 року у справі №333/3605/19(2-а/333/116/19) за позовом ОСОБА_1 до інспектора 4 роти 1 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції Ільїна Олега Ігоровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 24 червня 2019 року звернувся до суду з позовом до інспектора 4 роти 1 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції Ільїна Олега Ігоровича, згідно з яким, просить визнати дії відповідача протиправними та скасувати постанову серії ЕАВ №1232351 від 15.06.2019 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не мав законних підстав для перевірки поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на відсутність обставин, передбачених законодавством для здійснення такого контролю. Зазначає про відсутність у відповідача підстав для зупинки транспортного засобу позивача. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2019 року позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що обов`язок водія пред`являти на вимогу поліцейського для перевірки полісу страхування виникає лише у випадках складання відносно нього протоколу. Також судом зроблено висновок про те, що винуватість позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП не доведена належними та допустимими доказами. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 126 КУпАП. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з постановою серії ЕАВ №1232351 від 15.06.2019 року винесеною відповідачем, 15.06.2019 року о 07:08:41 годині позивач керував автомобілем Volkswagen номерний знак НОМЕР_1 АО рухався по 76 км. автодороги Київ-Харків без чинного страхового полісу обов`язкового страхування, чим порушив п. 2.1 «ґ» ПДР та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с.5). Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. Тобто, оформлення адміністративного матеріалу, складення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху є складовою виконання посадовою особою Національної поліції України своїх процесуальних обов`язків передбачених законом, а отже вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача задоволенню не підлягають. Щодо вимог позивача про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1232351 від 15.06.2019 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність. Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 2.1 «ґ» розділу 2 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було притягнуто позивача до відповідальності за порушення пункту 2.1 «ґ» розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р., а саме керування транспортним засобом без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці. Тобто, належним доказом правопорушення є фото або відеофіксація вчиненого правопорушення розміщена на видному місці. Як вбачається з наданого відповідачем відеозапису вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП, працівником поліції було роз`яснено позивачу необхідність оформлення полісу обов`язкового страхування, при цьому позивач при наданні пояснень щодо вчиненого правопорушення не спростовував та не заперечував факт відсутності у нього такого полісу (а.с.29). Факт відсутності у позивача на час зупинки його автомобіля 15.06.2019 року полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не заперечується позивачем і у позовній заяві. З встановлених обставин можна зробити висновок про те, що позивач на час зупинки його автомобіля 15.06.2019 року не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Щодо доводів позивача про те, що відповідач не мав законних підстав для перевірки наявності у позивача поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на відсутність обставин, передбачених законодавством для здійснення такого контролю, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно із ст.53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У відповідності до п.2.1 «ґ» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно із п.2.4 «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. З огляду на вказані норми права, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності, у спірному випадку, правових підстав у відповідача для перевірки наявності у позивача полісу обов`язкового страхування, оскільки такі повноваження інспектора патрульної поліції передбачені чинним законодавством, і вказані повноваження кореспондуються з обов`язком водія мати при собі поліс обов`язкового страхування та пред`являти його на вимогу працівників поліції. Так, пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України. В той же час, пунктом 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. Тобто, вказаною нормою права визначено обов`язок водія мати при собі страховий поліс і такий страховий поліс має бути пред`явлений посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. При цьому, п.21.3 ст. 21 Закону не вказує на те, що поліс страхування може бути пред`явлений на вимогу повноважної особи лише у випадку складання нею протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Аналізуючи зазначені норми права Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Правил дорожнього руху, які визначають повноваження посадових осіб поліції та обов`язки водіїв транспортних засобів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що визначені пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстави контролю за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не є вичерпними, оскільки вказаний Закон не є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері безпеки руху та визначає повноваження підрозділів Національної поліції в цих правовідносинах. На думку суду п.21.2 ст.21 Закону, як закону, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено додаткові повноваження підрозділів Національної поліції щодо контролю за наявністю полісу обов`язкового страхування у такому випадку, як складання протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Про вказану правову позицію, на думку суду апеляційної інстанції, свідчать і внесені законодавцем зміни до ч.1 ст.126 КУпАП, попередня редакція якої: «Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне накладення штрафу ….», була змінена: «керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу …». Тобто, ч.1 ст.126 КУпАП, в редакції яка діяла на час прийняття відповідачем оскарженої постанови, передбачала відповідальність за сам факт відсутності або не пред`явлення для перевірки полісу обов`язкового страхування, без такої умови, як «у випадках, передбачених законодавством». Разом з цим, слід зазначити про помилковість доводів позивача про необхідність скасування оскаржуваної постанови з підстав не повідомлення відповідачем позивачу причини зупинки його автомобіля, враховуючи наступне. Статтею 23 Закону України "Про національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, в тому числі: - вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; - припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; - регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. Частинною 3 вказаної статті визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. З аналізу норм Закону України "Про національну поліцію" можна зробити висновок, що повноваження працівника поліції не є обмеженими для зупинки транспортного засобу виключно при вчиненні особою порушень Правил дорожнього руху та поліцейський з метою запобігання вчинення адміністративного правопорушення має право зупиняти транспортний засіб й у інших випадках. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (). Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. На переконання апеляційного суду, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 1 статті 126 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції, а отже не можуть виступати відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган (підрозділ) Національної поліції. Враховуючи те, що суд першої інстанції, не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для справи та, допустив порушення норм процесуального права, при цьому враховуючи положення частини сьомої статті 48 КАС України суд апеляційної інстанції позбавлений такої можливості їх виправлення, колегія суддів зробила висновок про те, що зазначені обставини є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, як такого, що поданий до неналежного відповідача. Аналогічний правовий висновок та аналіз правових норм міститься в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позову слід відмовити повністю. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу інспектора 4 роти 1 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції Ільїна Олега Ігоровича задовольнити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2019 року у справі №333/3605/19(2-а/333/116/19) скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя А.О. Коршун