Постанова Київський апеляційний суд № 357/4133/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/390/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020року місто Київ справа №357/4133/18 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Чирки С.С., повний текст рішення складено 18 жовтня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання договору недійсним,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2018 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 01 червня 2011 року у розмірі 66540,64 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 10355,00 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 50148,98 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 2391,87 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 3144,79 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначав, що банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказувавна те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана нимзаява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договірпро наданя банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Посилався на те, що банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у повному обсязі, однак останнійумови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. 14 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати договір №б/н від 01 червня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ним щодо кредитування ОСОБА_1 , який складається з анкети-заявки та доданих до неї документів недійсним. В обґрунтування вимог посилався на те, що він 11 червня 2011 року під час відвідування одного з відділень банку «ПРИВАТБАНК» у місті Києві по вулиці Кирилівська, менеджером з обслуговування клієнтів цього відділення банку, для зручності здійснення платежів, було запропоновано відкрити картковий рахунок клієнта та отримати платіжний інструмент (пластикову, платіжну картку) для здійснення безготівкових платежів. Вказував, що анкета - заява була виготовлена та надана йому на підпис у одному екземплярі, підписувалася у одному екземплярі. Зазначав, що заповнення анкети-заяви вочевидь відбулось різними почерками, внесена інформація до анкети-заяви містить відмінні відомості щодо розміру очікуваного кредитного ліміту та розміру кредитного ліміту щодо зазначеного в наданій довідці про умови надання такого кредитного ліміту. Вказував, що після підписання вищезгаданої анкети-заяви, без повідомлення про існування додаткових умов та ознайомлення з жодними іншими умовами, йому відразу ж було видано пластикову платіжну картку № НОМЕР_1 з вказаним на ній терміном дії, при цьому у момент видачі кратки № НОМЕР_1 на картці не було встановлено жодного кредитного ліміту. Зазначав, що з 01 червня 2011 року включно по вересень 2014 року він, поряд з іншими спеціальними платіжними інструментами - картками виданими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», дійсно користувався пластиковою банківською карткою № НОМЕР_1 вважаючи таку звичайним платіжним інструментом для здійснення безготівкових розрахунків за рахунок наявних власних коштів. Посилався на те, що у вересні 2014 року спеціальний платіжний інструмент (картка № НОМЕР_1 ), у зв`язку з закінченням терміну своєї дії, була вилучена та знищена працівником відділення банку, натомість він відкрив інший рахунок у цьому відділенні установи банку та отримав іншу картку (№ НОМЕР_2 картка для виплати заробітної плати). Зазначав, що у червні 2018 року йому стало відомо, що банк самостійно, без згоди та повідомлення клієнта, у одноособово визначених розмірах здійснював списання грошових коштів з його рахунків (карток) та загалом за період з 01 червня 2011 року по березень 2016 року було списано з його різних карткових рахунків - щонайменше 14230,27 грн. Вказував, що він 01 червня 2011 року жодним чином не отримував за таким договором та фактично не користувався кредитом (встановленим кредитним лімітом) у розмірі 10500 грн. на платіжній картці як стверджує банк. Посилався на те, що при укладенні договору №б/н від 01 червня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , сторони не досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору та не зафіксували таку домовленість в договорі. Вказував, що при укладенні договору №б/н від 01 червня 2011 року, а так само при його подальшій дії, банком було недотримано (порушено) вимоги Постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168 про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 01 червня 2011 року у сумі 10355,00 грн. та судові витрати у розмірі 274,20 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Частково не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині незадоволених позовних вимог про стягнення відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги у повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав для відмови у стягненні відсотків по кредиту. Зазначав, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, допустив порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Вказував, що звільнення судовими рішеннями боржника від сплати відсотків за кредитним договором призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитним договором та іншими обов'язковими платежами. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а його зустрічний позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог посилався на те, що позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» при зверненні до суду з позовною заявою фактично не надав належним чином завірених копій документів, що підтверджують обставини на які посилається, що в свою чергу унеможливлює вважати надані документи належними та допустимими доказами в розумінні ч.10 ст.84, ч.ч.2, 4, 5, 6 ст.95 ЦПК України. Зазначав, що його підпис, який підтверджує ознайомлення його з текстом та змістом наданих позивачем роздруківки Правил та Умов, взагалі відсутній в документах, його підпис на інших документах є оспорюваний, оспорюваними є також і самі документи за способом їх створення, послідовністю заповнення (ознаки дописки), формою та змістом. Вказував, що висновки суду щодо наявності досягнутої сторонами згоди з усіх істотних умов договору, що є необхідним елементом для визнання договору укладеним, є передчасними. Зазначав, що ухвалою суду від 26 грудня 2018 року було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, оригіналів документів, що були необхідні для об`єктивного розгляду цієї справи судом. Вищезазначену ухвалу суду позивач отримав однак не виконав, обґрунтування причин невиконання (ненадання витребуваних оригіналів документів / доказів) не надав. Посилався на те, що при вирішення питання застосування в цій справі до позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позовної давності, судом першої інстанції не враховано, що банківська платіжна картка, що видавалась відповідачеві 01 червня 2011 року, закінчила свій термін дії в серпні 2014 року; перебіг строків позовної давності розпочався з дати виникнення вимоги за кожним із прострочених платежів, а закінчився з урахуванням строків позовної давності. Вказував, що кредитний ліміт по банківській платіжній картці виданій 01 червня 2011 року був фактично встановлений банком самостійно, неодноразово змінювався банком в односторонньому порядку, він про такі факти не повідомлявся, своєї згоди на зміну умов обслуговування картки виданої 01 червня 2011 року не надавав. Посилався на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що видані відповідачеві інші по типу й умовам використання банківські картки є взаємопов`язаними з умовами обслуговування встановленими для неукладеного кредитного договору б/н від 01 червня 2011 року, не зазначено позивачем і номер рахунку по якому відбувалось обслуговування кредитних відносин за договором б/н від 01 червня 2011 року, не надано банком й жодного доказу обліковування зобов`язань за кредитним договором б/н від 01 червня 2011 року. Вказував, що судом при визначенні суми, яка підлягає стягненню з нього, не було враховано і не надано оцінки тим фактам, що установою банку, фактично безпідставно та необгрунтовано, протягом терміну користування відповідачем іншими банківськими картами емітованими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», було списано з його банківських карток на користь банку 14230,27 грн. Від відповідача ОСОБА_1 на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» без задоволення. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив її залишити без задоволення. Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково з наступних підстав. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у повному обсязі, однак останнійумови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертаєпросив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 01 червня 2011 року у розмірі 66540,64 грн., яка станом на 22 березня 2018 року складається із: заборгованості за кредитом - 10355,00 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 50148,98 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 2391,87 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 3144,79 грн. Задовольняючи частково позові вимоги позивача та стягуючи з відповідача заборгованість по тілу кредиту у розмірі 10355 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, строк дії картки не закінчився та позивачем не пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до положень статтей 526, 530, 610, ч.1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частииною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 10500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис в анкеті-заяві. У матеріалах справи також міститься довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна» Contract від 01 червня 2011 року, яка містить підпис ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 було видано платіжку картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 04/15. Як вбачається з розрахунку заборгованості, у зв`язку із невиконанням умов договору у відповідача станом на 22 березня 2018 року виникла заборгованість у загальному розмірі 66540,64 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 10355 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 50148,98 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 2391,87 грн.; штрафу (фіксована складова) - 500грн.; штрафу (процентна складова) - 3144,79 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що він 01 червня 2011 року, під час відвідування одного з відділень банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у місті Києві по вулиці Кирилівська (попередня назва вул.Фрунзе), менеджером з обслуговування клієнтів цього відділення банку, для зручності здійснення платежів, було запропоновано відкрити картковий рахунок клієнта та отримати платіжний інструмент (пластикову, платіжну картку) для здійснення безготівкових платежів. Для відкриття рахунку та отримання пластикової карти йому було запропоновано надати паспорт та ІПН, а працівник відділення банку взявся оформлювати документи для відкриття відповідного рахунку та видачі платіжного інструменту (пластикової картки). Вказував, що він після надходження такої пропозиції від працівника відділення банку надав запитувані документи (паспорт, довідку про присвоєння ІПН), а менеджер з обслуговування клієнтів відділення банку зробивши з них копії, після завірення підписом, частково заповнивши надав йому на підпис повністю не заповнену та не підписану належним чином зі сторони банку відповідну анкету - заяву, що була викладена російською мовою. Зазначав, що після підписання анкети-заяви, без повідомлення про існування додаткових умов та ознайомлення з жодними іншими умовами, йому відразу було видано платіжну картку № НОМЕР_1 з вказаним на ній терміном дії, при цьому у момент видачі картки на ній не було встановлено жодного кредитного ліміту. Відповідач також посилався на те, що він з 01 червня 2011 року включно по вересень 2014 року, поряд з іншими спеціальними платіжними інструментами, картками виданими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», дійсно користувався спеціальним платіжним інструментом -пластиковою банківською карткою № НОМЕР_1 . Також ОСОБА_1 до суду першої інстанції було поданозаяву, в якій останній просив застосувати до правовідносин про стягнення заборгованості за договором строк позовної давності (т.1 а.с.67-70). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-167цс14 від 12 листопада 2014 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Відповідно до умов договору б/н від 11 червня 2011року, Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунку кредитної заборгованості повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом визначено періодичними щомісячними платежами. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснювалися платежі на погашення заборгованості по кредитній картці № НОМЕР_1 . Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано довідку, в якій зазначено, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 01 червня 2011 року, термін дії 04/15; НОМЕР_3 - дата відкриття 19 червня 2012 року, термін дії 11/15; НОМЕР_4 - дата відкриття 27 вересня 2014 року, термін дії 03/18 (т.2 а.с.114). Отже, останнім днем дії картки № НОМЕР_1 , яка була видана відповідачуна виконання договору б/н від 01 червня 2011 року та на яку було встановлено кредитний ліміт є 30 квітня 2015 року. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заперечуючи проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності, вказував на те, що після закінчення строку дії картки № НОМЕР_1 відбувався її перевипуск, а тому, враховуючи строк дії останньої картки, строк позовної давності банком не пропущено. Разом з тим, колегія суддів відхиляє вказані доводи банку, виходячи з наступного. За змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (у редакції, якадіяла станом на дативидачі карток № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 ), спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір). Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання. При цьому, матеріали справи не містять письмових договорів, укладених між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 про встановлення кредитного ліміту на платіжні картки: № НОМЕР_3 від 19 червня 2012 року та НОМЕР_6 від 27 вересня 2014 року, зокрема анкети-заяви на видачу кредиту, підписаної відповідачем. Вказаних доказів суд першої інстанції не дослідив та ототожнив платіжні картки як такі, що видані в межах дії одного й того ж договору кредиту, на підставі недопустимих доказів без врахування змісту Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не довів обставин перевипуску кредитної платіжної картки № НОМЕР_1 із видачею наступних кредитних карток. За умовами договору відповідач зобов`язався повернути банку отриманий кредит, відсотки за ним, комісії та інші передбачені платежі не пізніше останнього дня місяця дії картки № НОМЕР_1 - 30 квітня 2015 року. З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 квітня 2015 року заборгованість відповідача по тілу кредиту становить 10498,13 грн. Вказана заборгованість виникла внаслідок використання кредитних коштів за договором, строк якого фактично закінчувався 30 квітня 2015 року. Позивач звернувся з позовом до суду 10 квітня 2018 року. А відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість, яка наявна станом на 30 квітня 2015 року за договором б/н від 01 червня 2011 року. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитом у розмірі 10355 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач не спростував розрахунок заборгованості по тілу кредиту, наданий позивачем. Оскільки відповідач фактично користувався кредитними коштами, що останнім не оспорювалося та виходячи з принципу диспозитивності, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню сума заборгованості по тілу кредиту по договору б/н від 01 червня 2011 року у розмірі 10355 грн. Звертаючись до суду з позовом, позивач також просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за відсотками, пенею, комісією та штрафи. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст.625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц. Відтак, у межах строку кредитування до 30 квітня 2015 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти. При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 01 червня 2011 року відсотки за користування кредитом нараховувалися з липня 2011 року по 22 березня 2018 року, тобто і після закінчення строку дії кредитного договору від 01 червня 2011 року, а саме після 30 квітня 2015 року, що суперечить вимогам чинного законодавства. Оскільки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом 10 квітня 2018 року, а тому банк, враховуючи строки позовної давності мав право на стягнення відсотків в квітні 2015 року. Згідно довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна» Contract від 01 червня 2011 року процентна ставка на залишок заборгованості становила 1,7% в місяць. Таким чином, за квітень 2015 року відповідач мав сплатити банку 178,47 грн. відсотків (10498,13*1,7%). Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості відповідачем на погашення заборгованості по процентам 30 квітня 2015 року було сплачено186,83 грн., тобто більшу суму, яку він повинен був сплатити за квітень 2015 року. З розрахунку заборгованості також вбачається, що комісія та пеня нараховувалися з 31 січня 2016 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору від 01 червня 2011 року, а саме після 30 квітня 2015 року до 22 березня 2018 року. А тому, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках (з 01 травня 2015 року до 22 березня 2018 року), комісія та пені, яка нарахована поза межами строку кредитування слід відмовити. Також позивачем були нараховані штрафи:(фіксована частина) - 500,00 грн. та (процентна складова) - 3144,79 грн. Разом з тим, у довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна» Contract від 01 червня 2011 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів за порушення зобов'язання та їх розмір. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку штрафів у визначеному ним розмірі. При цьому, позивачем не надано доказів ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами, на які посилався банк. На наведене вище суд першої інстанції не звернув уваги, а тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуваню та ухваленням в цій частині нового. Доводи відповідача про те, що банком безпідставно було списано з його банківських карток 14230,27 грн. колегія суддів відхиляє, оскільки останній не заявляв позовних вимог про перевірку правомірності дій банку щодо самостійного списання вказаних грошових коштів. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання договору №б/н від 01 червня 2011 року, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який складається з анкети-заяви та доданих до неї документів недійсним посилався на те, що: він 01 червня 2011 року жодним чином не отримував за таким договором та фактично не користувався кредитом (встановленим кредитним лімітом) у розмірі 10500 грн. на платіжній картці як стверджує установа банку та, що при укладенні договору №б/н від 01 червня 2011 року сторони не досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору та не зафіксували таку домовленість в договорі. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених судом доказах та вимогах матеріального та процесуального закону, з огляду на наступне. Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначене частиною першою статті 15 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України). За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Для визнання недійсним кредитного договору необхідним є встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв`язку з укладенням оспорюваного договору. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 підписав анкету-заяву б/н від 01 червня 2011 року, чим підтвердив, що підписана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом. Крім того, після підписання анкети-заяви відповідач отримав платіжну картку № НОМЕР_1 , що ним не заперечується та користувався кредитними коштами. Колегія суддів вважає, що при ухваленні рішення в частині про визнання договору недійсним, суд першої інстанції надав належну оцінку умовам кредитного договору, які сторонами були погоджені та вірно врахував, що оспорюваний договір відповідає вимогам ЦК України, а тому доводи відповідача про те, що при укладенні договору №б/н від 01 червня 2011 року сторони не досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору та не зафіксували таку домовленість в договорі не підтверджені належними доказами у справі та спростовуються вищевикладеним. Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 264,30 грн. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги позивача та про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором та стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Грушевського, 1д, ідентифікаційний код 14360570 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10355 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Грушевського, 1д, ідентифікаційний код 14360570 судові витрати у розмірі 264 грн. 30 коп. В решті вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відмовити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання договору недійсним залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: