Постанова 4817 № 607/7205/16

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/7205/16Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/164/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 305010900 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Прийдуна В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/7205/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Ромазан В.В., повний текст рішення складено 01 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Провідна" про відшкодування шкоди,завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- ВСТАНОВИВ: У липні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди . В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 12.04.2016 року в м. Тернополі по вул. Замковій сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного йому на праві власності автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Вказував, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.06.2016 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні вказаного ДТП. Згідно звіту №52 про визначення вартості матеріального збитку наданого Тернопільською філією ПП «Автоексперт» вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження в ДТП, без урахування коефіцієнту фізичного зносу деталей автомобіля складає 17074,21 грн., вартість робіт по проведенню оцінки становить 600,00 грн., а всього на загальну суму 17674,21 грн., яку позивач у позовних вимогах просив суд стягнути із відповідача ОСОБА_4 Дана справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ«Страхова компанія Провідна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій позивач просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи, зокрема вказує,про безпідставність посилання суду на постанову Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц, оскільки на його думку спір у вказаній справі стосувався не відшкодування шкоди потерпілому внаслідок ДТП, а відшкодування страховій компанії за рахунок іншої страхової компанії матеріальної компенсації (регресу), виплаченої потерпілому шкоди на підставі договору добровільного страхування. Зазначає, що у вказаній постанові суд вказав, що правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Таким чином вважає,що суд зіслався на правозастосовуючу практику Верховного Суду, яка не підлягала до застосування у даних спірних правовідносинах. Також, позивач посилається на норми ст. 1192 ЦК України згідно якої, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Окрім того, зазначає, що норми ЦК України визначають необхідність проведення відшкодування без виключення сум податків та без урахування зносу майна, якому завдано шкоду, виходячи з реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вказує, що страхова компанія не відповідає у повному обсязі за заподіяну шкоду майну особі діями винуватця, що застрахував свою відповідальність, а лише з урахуванням зносу та без врахування сум податку на додану вартість. Також, позивач вважає необґрунтованими висновки суду про те, що потерпілий від ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення лише до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільну відповідальність, оскільки на його думку звернення лише до страховика не забезпечить відшкодування шкоди у повному обсязі, як це передбачено ст. 1192 ЦК України. Вказує, що саме позивачу належить право вибору відповідача, з якого підлягає стягненню шкода, заподіяна внаслідок ДТП. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в ній. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Прийдун В.М. у судовому засіданні заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Представник відповідача ПАТ "Страхова компанія Провідна" у судове засідання не з`явивя, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення повістки. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 пред`явив вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди лише до відповідача ОСОБА_2 , який застрахував свою цивільну правову відповідальність згідно полісу від 11 квітня 2016 року №АЕ/7270744 в ПАТ «Страхова компанія «Провідна», до зазначеного страховика із відповідною заявою чи позовом не звертався, а також виходив з того, що відповідно до статті 37.1.4. Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не подання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну, з моменту скоєння ДТП є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. З такими висновками суду погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та зібраних по справі доказах. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї". Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Судом встановлено,що 12 квітня 2016 року в м. Тернополі по вул. Замковій відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням відповідача ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень. Згідно свідоцтва про реєстрацію Р№0705836 від 08 серпня 2009 року власником автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 є позивач ОСОБА_1 . Відповідно до Звіту №52 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 , наданого Тернопільською філією ПП «Автоексперт», вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження в ДТП станом на 12 квітня 2016 року без урахування коефіцієнту фізичного зносу деталей автомобіля складає 17074,21 грн. Згідно Акту прийому-передачі виконаної роботи від 04 травня 2016 року вартість робіт по проведенню оцінки з визначення вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «SUBARY LEGACY», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 600,00 грн. . Судом встановлено, що 06 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та та ПрАТ «СК «Провідна» був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АЕ/7270744), строком дії з 11 квітня 2016 року по 10 квітня 2017 року, відповідно до якого застраховано цивільну відповідальність осіб, які на законних підставах керують забезпеченим транспортним засобом «ВАЗ-2106», д.н.з. НОМЕР_3 , з встановленням ліміту страхового відшкодування: за шкоду заподіяну життю і здоров`ю 200000 грн., за шкоду заподіяну майну 100000 грн. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Закон України від 01 липня 2004 року за № 1961-IV Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в окремих випадках Моторного (транспортного) страхового бюро України) виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Моторного (транспортного) страхового бюро України), узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків. За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог. Така позиція узгоджується із постановами Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі за № 753/5293/16-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц; від 05 червня 2018 року у справі за №910/7449/17 та у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі за № 761/8048/16-ц.; від 15 серпня 2018 році у справі за № 209/3145/15-ц. Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що суд безпідставно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за №755/18006/15-ц, як таку що регулює інші правовідносини, а необхідно було застосувати правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі за №6-2808 цс15. Так, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі за № 263/14142/16-ц . В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за №755/18006/15-ц в пункті 62 відступила від висновку сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, що є аналогічною і до висновку Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі за №6-2808 цс15, на яку посилається апелянт. В пункті 60 цієї постанови зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до відповідача. В судовому засіданні позивач визнав, що на момент вчинення дорожньо- транспортної пригоди він знав, що автомобіль ВАЗ 2106 є застрахованим і що з ПрАТ СК Провідна укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, однак ані до страховика ані до суду із заявами на виплати страхового відшкодування не звертався. При цьому звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к. та постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі за № 127/21712/14-ц. Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те,що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Як вбачається з матеріалів цивільної справи вартість заподіяної матеріальної шкоди становить 17074,21 грн., а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100 000 грн, то у позивача не має підстав про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та лімітом страхового відшкодування. Така позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі за № 760/12308/15-ц. Отже, аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Таким чином, аналіз зібраних по справі доказів, в їх совокупності, дають підстави судовій колегія прийти до висновку, що суд першої інстанції враховував наведені обставини, те що позивач пред`явив вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди лише до відповідача ОСОБА_2 , який застрахував свою цивільну правову відповідальність згідно полісу від 11 квітня 2016 року №АЕ/7270744 в ПАТ «Страхова компанія «Провідна» і до зазначеного страховка із відповідною заявою чи позовом не звертався, не подав заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, з моменту скоєння ДТП, не дає підстав для відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою( страховим відшкодуванням), а тому прийшов до вірного висновку про відмову в позові. Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судове рішення відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і взаємний звязок доказів в сукупності, встановивши правовідносини, які впливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають до застосуванню до цих правовідносин, колегія приходить до висновку про законність і достовірність та обгрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тількиф у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Наведені у апеляційній скарзі доводи позивача є аналогічними його ж посиланням, викладеним в позовній заяві та яким суд першої інстанції дав належну оцінку і їх обґрунтовано спростував. Вказані доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, тому підстави для зміни чи скасування рішення відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2019 року залишити без змін. Судові витрати залишити в межах понесених сторонами. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 17 лютого 2020 року. Головуючий: Сташків Б.І. Костів О.З. Судді: Щавурська Н.Б.