Постанова 4872 № 915/1973/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1973/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2019, прийняте суддею Ржепецьким В.О., м. Миколаїв, повний текст складено 25.11.2019, у справі №915/1973/19 за позовом: Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" до відповідача: Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв про стягнення 12 766,26 грн ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 р. Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал" звернулося з позовом до Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 12766,26 грн, з яких: 5285,75 грн неустойки, 721,40 грн 3% річних та 6759,11 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на централізоване водовідведення №Ю/84-к від 13.02.2018. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 16.09.2019 відкрито провадження у справі №915/1973/19. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2019 у справі №915/1973/19 (суддя Ржепецький В.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" борг у сумі 12726,75 грн, з яких: 5285,75 грн нарахованої неустойки, 721,40 грн 3% річних, 6719,60 грн інфляційних втрат, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1915,05 грн; в решті позову відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на централізоване водовідведення №Ю/84-к від 13.02.2018, проте врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат. Не погодившись з ухваленим рішенням, Квартирно-екслуатаційний відділ міста Миколаїв звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2019 у справі №915/1973/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18 з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" було стягнуто 53960,76 грн основної заборгованості за договором на централізоване водовідведення №Ю/84-к від 13.02.2018, пеню у розмірі 21739,94 грн, 1872,38 грн 3% річних та 3880,72 грн інфляційних втрат, при цьому законодавцем передбачений конкретний процесуальний механізм, який виключає можливість самостійної сплати відповідачем як бюджетною організацією боргу в порядку виконання судового рішення, оскільки така заборгованість стягується лише через органи Казначейства України та виключно на підставі виконавчого документа, зокрема, наказу господарського суду, момент пред`явлення якого до виконання залежить від волевиявлення стягувача, що надає останньому додаткову можливість для нарахування боржнику штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних нарахувань. Неврахування вищезазначеного судом першої інстанції, на думку апелянта, призвело до неповного з`ясування обставин справи, оскільки вказані факти є підставою для відмови у задоволенні позову або хоча б підставою для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій. У відзиві на апеляційну скаргу №1/юр від 03.01.2020 (вх.№4824/19/Д1 від 09.01.2020) Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Зокрема, позивач наголошує на тому, що наявність рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18 про стягнення з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв заборгованості за договором на централізоване водовідведення №Ю/84-к від 13.02.2018, яке останнім не виконувалося, не припинила зобов`язальних правовідносин між сторонами та не звільнила відповідача від відповідальності за невиконання прийнятих на себе за вказаним договором зобов`язань. Крім того, позивач зауважує на тому, що відповідач не був позбавлений можливості погасити заборгованість за вищезазначеним договором як до набрання законної сили рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18, так і до звернення Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" до органів державної виконавчої служби для примусового виконання наказу, виданого на підставі вказаного судового рішення. Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 1921 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік"). Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (12766,26 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2018 між Міським комунальним підприємством "Миколаївводоканал" ("Виробник") та Квартирно-екслуатаційним відділом міста Миколаїв ("Споживач") укладено договір на централізоване водовідведення №Ю/84-к (далі договір №Ю/84-к від 13.02.2018), відповідно до пункту 1.1 якого Виробник зобов`язується надавати Споживачеві послуги з централізованого водовідведення ДК 021:2015-90430000-0 "Послуги з відведення стічних вод" в точках розподілу відповідно до умов цього договору, а Споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором; дотримуватися Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 (далі - Правила користування), Тимчасових правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в місті Миколаєві, затверджених рішенням Миколаївської міської ради №45/10 від 22.04.2010 (далі - Тимчасові правила), Правил приймання стічних вод у комунальну каналізацію м. Миколаєва, затверджених рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №70 від 23.01.2003 (далі - Місцеві правила приймання) та цього договору, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. Згідно з пунктом 1.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 характеристика об`єктів Споживача, на яких надаються послуги, та характеристики засобів обліку води зазначається в дислокації об`єктів (додаток №2 до цього договору). Пунктом 2.1 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 передбачено, що тарифи на послуги з централізованого водовідведення станом на 01.01.2018 становлять 6,156 грн за 1 куб.м (з ПДВ), а з 05.01.2018 6,12 грн за 1 куб.м (з ПДВ). В силу пункту 2.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 для визначення договірних (планових) обсягів послуг на наступний рік Споживач не пізніше 15 листопада поточного року надає Виробнику відомості про розмір очікуваного споживання обсягів послуг по місяцях (кварталах) для оформлення додатку №3 до цього договору "Договірні (планові) обсяги споживання послуг", який оформлюється з урахуванням додатку №3-а "Розрахунок (нормативний) місячного обсягу водоспоживання та водовідведення". У разі ненадання Споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання обсягів послуг на наступний рік встановлюється Виробником на рівні відповідних періодів поточного року. Сума договору становить 662385,60 грн разом з ПДВ. У разі зміни тарифів послуги надаються в межах суми договору або за ініціативою Споживача сума договору переглядається з оформленням відповідної додаткової угоди. За умовами пунктів 2.4, 2.5 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 плата за надані послуги за наявності засобів обліку води справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005. У разі відсутності у Споживача засобу обліку або неможливості виконати ремонт існуючого Виробник має право зобов`язати Споживача встановити або замінити засіб обліку у тридцятиденний термін з моменту пред`явлення такої вимоги. У випадку наявності у Споживача декількох об`єктів водоспоживання, облік стоків здійснюється з урахуванням показань всіх засобів обліку, зареєстрованих за Споживачем у Виробника. Відповідно до пункту 3.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 оплата послуг здійснюється Споживачем у порядку та строки, передбачені Порядком розрахунків (додаток №6 до цього договору). Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк (підпункт 1 пункту 4.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018). У підпункті 1 пункту 4.3 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 сторони узгодили, що Виробник має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за надані послуги пеню у розмірі, встановленому законодавством та цим договором. В силу пункту 8.1 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє з 01.01.2018 по 31.12.2018. Згідно з пунктами 1-4 додатку №6 до договору №Ю/84-к від 13.02.2018 розрахунковим вважається період з 23-го числа попереднього календарного місяця до такого ж числа поточного календарного місяця. Закінченням розрахункового періоду вважається місяць, в якому Споживач зобов`язаний надати Виробнику дані про обсяг спожитих послуг. Назва розрахункового періоду співпадає з назвою місяця, в якому цей період закінчується. Покази засобів обліку відповідно до переліку об`єктів споживача і точок обліку фіксуються Споживачем на останній день кожного розрахункового періоду та оформлюються Споживачем письмовим звітом про обсяги фактично спожитих послуг (додаток №7 до цього договору) із зазначенням обсягу послуг, спожитих кожним із субспоживачів окремо (за наявності). Звіт субспоживача про обсяги фактично спожитих послуг узгоджується з основним Споживачем. Цей звіт надається Споживачем Виробнику в останній день звітного розрахункового періоду і є підставою для здійснення остаточних розрахунків за звітний розрахунковий період. У випадку співпадання дати надання звіту з вихідним чи святковим днями Споживач надає цей звіт у найближчий банківський (операційний) день, що передує вихідному чи святковому дню. В день надання звіту про обсяги фактично спожитих послуг Споживач зобов`язаний отримати рахунки за фактично спожиті послуги за звітний (поточний) розрахунковий період. Розрахунки за послуги проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на рахунок Виробника. За згодою Виробника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на рахунок Виробника або дата внесення Споживачем готівки в касу виробника. Рахунки за фактично спожиті послуги мають бути оплачені Споживачем на поточний рахунок Виробника протягом 5-ти банківських (операційних) днів з дня їх отримання. Пунктом 6 додатку №6 до договору №Ю/84-к від 13.02.2018 визначено, що у разі несвоєчасного виконання Споживачем своїх грошових зобов`язань, обумовлених цим договором, Виробник проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання та 3% річних на суму простроченого грошового зобов`язання. При цьому сума простроченого грошового зобов`язання за послуги повинна бути сплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18, яке 20.02.2019 набрало законної сили, зокрема, стягнуто з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" 53960,76 грн основної заборгованості за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 за період червень-жовтень 2018 року (включно), 21739,94 грн пені за період 24.02.2018-12.11.2018, 1872,38 грн 3% річних за період 24.02.2018-12.11.2018 та 3880,72 грн інфляційних втрат за період березень-вересень 2018 року (включно). 20.02.2019 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18 судом першої інстанції був виданий наказ про його примусове виконання. В подальшому 29.03.2019 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області з заявою №305/юр від 29.03.2019 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі №915/1265/18. 16.04.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18 виконано в повному обсязі. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 12766,26 грн, з яких: 5285,75 грн пені, 721,40 грн 3% річних та 6759,11 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Квартирно-екслуатаційним відділом міста Миколаїв прийнятих на себе зобов`язань за договором №Ю/84-к від 13.02.2018. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 в частині своєчасної оплати, а відтак правомірності заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №Ю/84-к від 13.02.2018 є договором про надання послуг. Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №Ю/84-к від 13.02.2018 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). В силу частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У пункті 3.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 сторони узгодили, що оплата послуг здійснюється Споживачем у порядку та строки, передбачені Порядком розрахунків (додаток №6 до цього договору). Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк (підпункт 1 пункту 4.2 договору №Ю/84-к від 13.02.2018). Згідно з додатком №6 до договору №Ю/84-к від 13.02.2018 рахунки за фактично спожиті послуги мають бути оплачені Споживачем на поточний рахунок Виробника протягом 5-ти банківських (операційних) днів з дня їх отримання. За умовами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18, яке 20.02.2019 набрало законної сили, зокрема, стягнуто з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" 53960,76 грн основної заборгованості за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 за період червень-жовтень 2018 року (включно), 21739,94 грн пені за період 24.02.2018-12.11.2018, 1872,38 грн 3% річних за період 24.02.2018-12.11.2018 та 3880,72 грн інфляційних втрат за період березень-вересень 2018 року (включно). Вказаним рішенням суду встановлений факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 та факт наявності у останнього основної заборгованості за вказаним договором за період червень-жовтень 2018 року (включно) у сумі 53960,76 грн, відтак в силу приписів процесуального закону вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи. При цьому згідно з вимогами статей 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. Статтею 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, колегія суддів враховує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №911/634/19. Як зазначалося вище, рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2019 у справі №915/1265/18 було виконано в повному обсязі 16.04.2019. Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 16.04.2019, тому кредитор має право на нарахування штрафних санкцій відповідно до умов вказаного договору, а також на отримання сум, передбачених положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення до 16.04.2019. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013. У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою. З урахуванням зазначеного місцевим господарським судом обґрунтовано проведено власний розрахунок та стягнуто з відповідача на користь Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" 721,40 грн 3% річних за період з 13.11.2018 по 15.04.2019 та 6719,60 грн інфляційних втрат за період з жовтня місяця 2018 року по квітень місяць 2019 року. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У підпункті 1 пункту 4.3 договору №Ю/84-к від 13.02.2018 сторони узгодили, що Виробник має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за надані послуги пеню у розмірі, встановленому законодавством та цим договором. Пунктом 6 додатку №6 до договору №Ю/84-к від 13.02.2018 визначено, що у разі несвоєчасного виконання Споживачем своїх грошових зобов`язань, обумовлених цим договором, Виробник проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення, зокрема, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання. За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 5285,75 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 за період з 13.11.2018 по 28.03.2019. Доводи скаржника про те, що законодавцем передбачений конкретний процесуальний механізм, який виключає можливість самостійної сплати відповідачем як бюджетною організацією боргу в порядку виконання судового рішення, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки наявність судового рішення жодним чином не позбавляла Квартирно-екслуатаційний відділ міста Миколаїв можливості погасити існуючу за договором №Ю/84-к від 13.02.2018 заборгованість шляхом оплати виставлених відповідачу на виконання умов зазначеного договору рахунків до моменту звернення позивача до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 у справі №915/1265/18. Посилання апелянта на те, що виникнення у нього заборгованості перед позивачем зумовлене відсутністю відповідних бюджетних асигнувань, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, які викладені в рішеннях у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України" і в силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються господарськими судами при розгляді справ як джерело права. Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 233 Господарського кодексу України, яким передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки є правом суду, а не його обов`язком, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій. Отже, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум неустойки, місцевим господарським судом підставно стягнуто штрафні санкції у визначеному позивачем розмірі. В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі "Серявін та інші проти України"). Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2019 у справі №915/1973/19 без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Квартирно-екслуатаційний відділ міста Миколаїв. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2020. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя Л.О. Будішевська Суддя Л.В. Поліщук