Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/305/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 р. Справа № 440/305/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ральченка І.М. суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. за участю секретаря судового засідання Патової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019, суддя Н.Ю. Алєксєєва, по справі № 440/305/19 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області , Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука третя особа Кременчуцька міська рада Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 14.01.2019 року складає 418658,6 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив строки позовної давності, які врегульовані ЦК України та КЗпП України, зі строками звернення до адміністративного суду, передбаченими КАС України. У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, вважав ухвалу суду першої інстанції такою, що має бути скасована. Представники відповідача, третьої особи у судовому засіданні зазначили, що ухвала суду першої інстанції є законною, з огляду на що скасуванню не підлягає. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією установи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України розпорядженням заступника голови комісії з припинення діяльності Автозаводської районної у місті Кременчуці ради та її виконавчих органів № 68-0 від 29.02.2016 року. Не погодившись із несвоєчасним розрахунком ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.06.2016 року по справі № 524/3067/16-ц стягнуто із Комісії з припинення діяльності Автозаводської районної ради у м. Кременчуці та її виконавчих органів на користь ОСОБА_1 2358,64 грн. заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначене рішення виконане 12.04.2017 року. Адміністративний позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 подано 18.01.2019 року. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Аналогічний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16. Отже, звернення працівника до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Так, за правилами ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу), серед іншого, роз`яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі 802/28/16-а, від 20.06.2018 у справі 823/761/17, від 09.08.2019 3 справі № 420/5793/18. Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено з посади відповідним наказом від 29.02.2016 року. Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведений 12.04.2017 року. Таким чином, саме з цієї дати має відраховуватись строк звернення до суду із даним позовом. Із позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум звернувся лише 18.01.2019 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, без зазначення обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду, з огляду на що наявні передбачені процесуальним законодавством підстави для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги не вбачається поважних, об`єктивних причин пропуску строку звернення особи до суду із вказаним позовом, та які перешкоджали позивачу звернутись до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів з 12.04.2017 року. У відповідності до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3, 4 ст. 123 цього Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про залишення без розгляду адміністративного позову. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши ухвалу суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 440/305/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов Постанова складена в повному обсязі 17.02.20.