Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/305/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 р.Справа № 440/305/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Токар А.В. представника позивача: Гонтаря В.М. представника відповідача: Черкащенко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 15.08.22 року по справі № 440/305/19 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області , Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука третя особа: Кременчуцька міська рада Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: 23 січня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (надалі також відповідач), третя особа: Кременчуцька міська рада Полтавської області, в якому просив стягнути середній заробіток за увесь час затримки остаточного розрахунку при звільненні станом на дату прийняття судового рішення, яка станом на 14 січня 2019 року складає 418658,60 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 122, 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Для усунення недоліків установлено десятиденний строк з дня отримання копії ухвали. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області повернуто позивачу. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 у справі № 440/305/19 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25.06.2019 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою суду від 14 серпня 2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку. 27 серпня 2019 позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою від 14.08.2019. Ухвалою суду від 02 вересня 2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду оригіналу позовної заяви з доданими до неї документами, примірника позовної заяви з доданими до неї матеріалами для відповідача. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, прийнято рішення розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання. Ухвалою від 15 жовтня 2019 року залучено до участі у справі № 440/305/19 у якості співвідповідача Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 02.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 440/305/19 залишено без змін. Постановою Верховного суду від 30.11.2021 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі 440/305/19 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 адміністративну справу прийнято до провадження. Вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті. 19 липня 2022 року від представника Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропущенням позивачем строку на звернення до суду. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року клопотання Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, третя особа: Кременчуцька міська рада Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам та матеріалам справи, а отже є помилковими. Просить урахувати правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 21.07.2020 у справі № 699/761/19. Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі суперечать ухвалі цього ж суду про відкриття провадження у справі, де судом визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними. Від представника Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, з дослідженням усіх доказів та матеріалів справи. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Інші учасники справи правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги та участю у судовому засіданні не скористалися. В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як убачається з матеріалів справи, 19 липня 2022 року від представника Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропущенням позивачем строку на звернення до суду. Від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач указав на нерозповсюдження на його позовні вимоги строків позовної давності. Зазначив, що в 1989 році він отримав важку травму хребта, у зв`язку з чим йому було встановлено ІІ групу інвалідності. Позивач доводив, що в період з 12 квітня 2017 року по 23 січня 2019 року у нього загострилась хвороба, у зв`язку з чим він був обмежений в русі та отримував курс лікування. Приймаючи ухвалу від 15 серпня 2022 року, якою клопотання Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про залишення адміністративного позову без розгляду задоволено, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, доказів поважності причин його пропуску позивачем не надано, а судом поважних причин пропуску такого строку не встановлено. Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з урахуванням такого. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. За статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995, № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Тобто середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, і такий самий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Зважаючи на викладене для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У контексті обставин цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Разом з тим, направляючи цю справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції, Верховний суд звернув увагу на правові висновки, викладені у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, відповідно до яких у випадку, коли позов про стягнення відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, подано колишнім публічним службовцем, строк звернення до суду встановлюється частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас з аналізу статті 123 КАС України убачається, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала. Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 807/235/16. Суд може встановити наявність підстав для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала позовну заяву. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Викладені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19, від 31.03.2020 у справі № 807/235/16. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд установив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Судом установлено, що розпорядженням заступника голови комісії з припинення діяльності Автозаводської районної ради у місті Кременчуці та її виконавчих органів № 68-0 від 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією установи, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Згідно з випискою за картковим рахунком ОСОБА_1 04 березня 2016 року останньому зараховано 21068,62 грн заробітної плати та виплат до неї. Позивач у своєму позові, зокрема, зазначив, що у зв`язку із несвоєчасним проведенням розрахунку після звільнення змушений був звернутися до суду. Так, рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 червня 2016 року у справі № 524/3067/16-ц (провадження № 2/524/1399/16) стягнуто із Комісії з припинення діяльності Автозаводської районної ради у м. Кременчуці та її виконавчих органів на користь ОСОБА_1 2358,64 грн заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 червня 2016 року у справі № 524/3067/16-ц виконано 12 квітня 2017 року. Отже з матеріалів справи встановлено, що остаточний розрахунок зі ОСОБА_1 відповідачем здійснено 12.04.2017. Таким чином позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права з моменту отримання ним нарахованих сум, тобто 12.04.2017. Відтак саме з моменту остаточного розрахунку відповідача з позивачем в останнього виникло право на звернення до суду із позовом у цій справі. Однак це право ОСОБА_1 реалізував лише 18.01.2019, звернувшись до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом у цій справі саме 18 січня 2019 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті). Тобто з вимогами про стягнення середнього заробітку за увесь час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся після спливу місячного строку звернення до суду, та без зазначення обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилання позивача на те, що у нього не було можливості звернутися до суду із адміністративним позовом, ураховуючи те, що він в період з 12.04.2017 по 23.01.2019, у зв`язку із загостренням хвороби, був обмежений в русі та проходив курси лікування, про що надано виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого), оскільки зазначена виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) свідчить про те, що позивач знаходився в цей період на дистанційному обліку у сімейного лікаря, проводився стаціонар на дому під наглядом сімейного лікаря. Судом першої інстанції враховано, що амбулаторне лікування - це лікування, що проводиться на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, яке здійснюється із переміщенням пацієнта в лікарню); стаціонарне лікування - це госпіталізація пацієнта та надання кваліфікованої допомоги з подальшим спостереженням за його загальним станом. Тобто, перебуваючи на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в період з 12.04.2017 по 23.01.2019, позивач не був позбавлений можливості звернутись до суду за станом здоров`я, оскільки не був госпіталізований до медичного закладу, хоча і отримував лікування. Проходження позивачем курсів лікування мали тимчасовий характер та не пов`язані із постійним перебуванням особи у медичному закладі. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи. З виписки з медичної карти амбулаторного хворого не вбачається, що позивач знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки. При цьому позивач не був позбавлений права скористатися правом на отримання правничої допомоги з приводу складення позовної заяви та підготовки відповідних документів для звернення до суду, відповідних доказів позивачем до матеріалів справи не надано. Під час лікування позивач письмово звертався до відповідача з проханням про поновлення його на посаді, подавав власноруч підписані адміністративні позови, відзиви, відповідні клопотання, заяви та касаційні скарги, що також підтверджує можливість останнього звернутись до суду у строки, передбачені КАС України під час проходження лікування. Той факт, що позивачу встановлено другу групу інвалідності з 27.09.2011 не є безумовною обставиною поважності строку звернення до суду. Згідно з копією трудової книжки позивача (т. 1 а.с. 207, зворот) з 30.03.2016 позивач зареєструвався у Кременчуцькому міськрайонному центрі зайнятості у статусі безробітного і йому розпочато виплату допомоги по безробіттю. За приписами п. 28 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року за № 792, зареєстрований безробітний відповідно до свого індивідуального плану працевлаштування зобов`язаний відвідувати центр зайнятості, в якому він зареєстрований, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів. За встановлених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач мав можливість реалізовувати своє право на судовий захист незалежно від знаходження на лікуванні з 12.04.2017 по 23.01.2019. Зазначене не суперечить висновкам Верховного Суду, сформованим у постанові від 21.07.2020 у справі № 699/761/19, оскільки у спірних правовідносинах у справі № 699/761/19 позивачем пропущено незначний проміжок часу, що з урахуванням зазначених обставин (перебування на лікуванні, особливості перебігу захворювання) за висновками суду касаційної інстанції не може свідчити про зловживання позивачем процесуальними правами, зокрема щодо дотримання строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. З урахуванням того, що з моменту виникнення спірних правовідносин минув один рік і дев`ять місяців, висновок суду першої інстанції про те, що вирішення питання про відкриття провадження зі спливом такого проміжку часу повинно ґрунтуватись на однозначних та поважних причинах є обґрунтованим. Проте, заявляючи клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду, позивач не надав доказів поважності причин пропуску цього строку, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом. При цьому позивач не міг не усвідомлювати, що таке тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою призведе до застосування судом процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду. Отже, приймаючи ухвалу від 15 серпня 2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не доведено. Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції і погоджується з його висновками. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено суперечливості висновків при прийнятті спірної ухвали, так як суд першої інстанції ухвалою від 23.09.2019 (т. 1 а.с. 105) з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, одночасно запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву, третій особі пояснення щодо позову. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частина третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 колегія суддів відхиляє, оскільки така не є релевантною з огляду на те, що зміст позовних вимог, предмет та підстави позову у вказаній справі та у справі № 440/305/19 є різними, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 по справі № 440/305/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 13.04.2023 року