Постанова 4851 № 440/12526/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 р. Справа № 440/12526/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/12526/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018-2020 роки як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у меншому розмірі; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплаченої щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018-2020 роки як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві. Позивач не погодилась з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, зазначила, що Коронавірусна інфекція COVID-19, запровадження воєнного стану в Україні, постійне лікування, у зв`язку із тяжким станом здоров`я та незадовільний стан матеріального становища, що позбавляє можливості звернутися за правовою допомогою до спеціаліста в області права є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, про що було зазначено у заяві, поданій до суду на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та додано відповідні докази. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року по справі № 440/12526/23 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: доказів поважності причин пропуску строку із заявленими позовними вимогами; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи. Для усунення недоліків позовної заяви позивачеві судом встановлено строк десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 вручено позивачу 22.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. 29.09.2023 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач, зокрема, зазначила про тяжкий стан здоров`я та тяжкий фінансовий стан. Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду протягом встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку та наведені позивачем обставини носять суб`єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом з причин, зазначених позивачем у заявах про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Таким чином, у задоволенні заяв позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18. Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Частинами першою та четвертою статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щорічної разової допомоги та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня обчислюється за 2018 рік - з 30.09.2018, за 2019 рік - з 30.09.2019; за 2020 рік - з 30.09.2020. Зазначений висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17. Отже, вищевказаний строк звернення до суду з позовом закінчився за 2018 рік - 31.03.2019, за 2019 рік - 31.03.2020, за 2020 рік - 31.03.2021. Позивач же з вказаними позовними вимогами звернулася до суду лише 21.08.2023 (згідно з поштовим трекінгом 3750034659320), тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду. Позивачем порушення строку звернення не заперечується, натомість у позовній заяві та у заявах від 22.08.2023 та 26.09.2023 заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якого позивач посилається на тяжкий стан здоров`я та незадовільний стан матеріального становища. Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Як свідчать матеріали справи на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем як до позовної заяви так і до заяви про поновлення строку звернення було надано до суду: посвідчення інваліда війни 2 групи; довідку № 1622000122 в тому, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області і отримує пенсію по інвалідності; виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 24.05.2019 № 960 щодо знаходження у стаціонарі з 04.05.2018 по 24.05.2018; виписний епікриз № 8456 щодо перебування на лікуванні з 30.07.2018 по 19.08.2018; виписний епікриз № 9234 щодо перебування на обстеженні та лікуванні з 20.08.2018 по 24.08.2018; виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 08.01.2019 № 2603 щодо знаходження у стаціонарі з 19.12.2018 по 08.01.2019; виписний епікриз б/н щодо перебування на стаціонарному обстеженні і лікуванні з 11.11.2019 по 15.11.2019; довідку КП "Лубенська лікарня інтенсивного лікування" № 247 від 04.11.2019 в тім, що ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку на лікуванні з приводу ряду хронічних захворювань; виписний епікриз б/н щодо перебування на лікуванні з 28.09.2020 по 18.10.2020, виписний епікриз б/н щодо перебування на лікуванні з 12.02.2021 по 01.08.2021; виписний епікриз з історії хвороби № 10542 щодо перебування в обласному урологічному центрі з 30.05.2022 по 08.06.2022; консультативний висновок спеціаліста онколога від 09.08.2022. Виписні епікризи, консультативні заключення, довідки стосуються визначення діагнозів хвороб позивача, порад щодо подальших лікувально-реабілітаційних заходів тощо. Надані копії записів з амбулаторної картки містять записи щодо отримання травми у листопаді 2021 року та рекомендації лікарі тощо. Із поданих доказів вбачається, що періоди лікування протягом 2018-2022 року, у сукупності із характером поставлених діагнозів, свідчать про необхідність тривалого та майже безперервного лікування позивача. Вказані обставини можуть свідчити про те, що позивач не мала реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо отримання щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018-2020 роки у належному розмірі у встановлений законом строк або звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений кодексом строк та, відповідно, про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом її прав з поважних причин. Суд зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 року у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 року у справі № 120/16601/21-а. Постановою Великої палати Верховного Суду від 05.12.2018 року в справі № П/9901/736/18 встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що постійне лікування позивача, пов`язане із тяжким станом здоров`я, та незадовільний стан матеріального становища, що позбавляє позивача можливості звернутися до спеціаліста в області права, у сукупністю з іншими, наведеними у заяві обставинами, ускладнило їй своєчасне звернення до адміністративного суду з позовом, що свідчить про поважність причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду. Натомість, суд першої інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі на стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим дійшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу через пропущення останньою строку звернення до суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, апеляційна скарга задоволеною, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадження у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції ухвалив судове рішення із порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 по справі № 440/12526/23 - скасувати. Справу № 440/12526/23 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва