Постанова 4851 № 520/9905/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 р. Справа № 520/9905/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/9905/26 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2018 року (з дати звільнення) по 18 липня 2022 року (по час дії редакції статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ), у сумі 453 135,44 (чотириста п`ятдесят три тисячі сто тридцять п`ять) грн. 44 коп.; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 листопада 2018 року (з дати звільнення) по 18 липня 2022 року (по час дії редакції статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ), у сумі 453135,44 (чотириста п`ятдесят три тисячі сто тридцять п`ять ) грн. 44 коп.; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року (з дати дії нині чинної редакції статті 117 КЗпП України) по 29 липня 2022 року (по час повного розрахунку), але не більше шести місяців у сумі 3361,40 (три тисячі триста шістдесят одна) грн. 40 коп.; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року (з дати дії нині чинної редакції статті 117 КЗпП України) по 29 липня 2022 року (по час повного розрахунку), але не більше шести місяців у сумі 3361,40 (три тисячі триста шістдесят одна) грн. 40 коп. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що не знав та не міг знати, що платіж від відповідача за 29.07.2022 є саме платежем на виконання судового рішення, оскільки в платежі не було зазначено, що грошові кошти зараховані на виконання судового рішення. Більш того, 29.07.2022 ОСОБА_2 знаходився безпосередньо на лінії зіткнення з противником, і, звісно, він не мав змоги взагалі перевіряти будь-які надходження на його банківській рахунок. Позивач в квітні 2026 зіставивши розмір зарахування грошових коштів за 29.07.2022 з відповіддю на адвокатський запит, який було отримано адвокатом 06.03.2026, позивачу та його представнику стало зрозуміло, що це одні й ти ж самі грошові кошти, які були перераховані на виконання судового рішення по справі №520/627/22. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові). Таким чином, оскаржувана ухвала входить до переліку ухвал суду першої інстанції, визначеного ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на які підлягають розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Колегія суддів також не вбачає підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок протиправного не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що, з огляду на наведені вище норми, вказує на те, що встановленим строком для звернення до адміністративного суду з такими вимогами є місячний строк. Водночас, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів). Аналогічного висновку прийшов також Верховний Суду у постанові від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23. Як вбачається з матеріалів справи, що позивач перебував на службі в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області. Наказом від 06.11.2018 № 291 о/с був звільнений зі служби з 06.11.2018 за власним бажанням. Вказаний вид служби відноситься до публічної. У позовній заяві позивач зазначив, що судове рішення у справі № 520/627/22 відповідачем виконане в липні 2022 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні здійснений з ним у липні 2022 року, а саме 29 липня 2022 року. Отже, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні такої виплати розпочав свій відлік 30.07.2022 та сплив 30.08.2022. Разом з цим, як встановлено колегією суддів, з даним позовом ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду 23.04.2026, тобто майже через чотири роки після проведення відповідного платежу, що, вочевидь, свідчить про пропуск ним строку звернення до суду з цим позовом. Статтею 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За змістом частини другої статті 123 КАС України якщо вказані особою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано виніс ухвалу від 11.05.2026 про повернення позовної заяви у зв`язку із пропуском встановленого законом строку звернення до суду з відповідним позовом та відсутністю поважних причин для його поновлення. Стосовно доводів апелянта про перебування позивача 29.07.2022 (в день проведення платежу) безпосередньо на лінії зіткнення, колегія суддів вважає їх нобґрунтованими, оскільки сам по собі факт перебування в зоні бойових дій у день проведення спірної виплати не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду протягом усього подальшого періоду. Позов подано до суду першої інстанції майже через чотири роки після проведення відповідного платежу. При цьому, заявником не наведено належних та допустимих доказів існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали звернення позивача до суду протягом усього зазначеного часу. Щодо доводів позивача про те, що останній не знав про виконання судового рішення, оскільки у призначенні платежу не було зазначено, що кошти перераховані саме на виконання рішення суду, то зазначені доводи не приймаються судом до уваги, зважаючи на те, що позивач був стороною у справі № 520/627/22, достеменно знав про наявність судового рішення та про обов`язок відповідача здійснити відповідні виплати. Факт надходження грошових коштів у липні 2022 року свідчив про проведення відповідачем виплати сум, належних позивачу. При цьому відсутність у призначення платежу прямого посилання на виконання судового рішення не позбавляла позивача можливості з`ясувати відомості щодо отриманих коштів, звернувшись до відповідача із відповідним запитом, отримавши банківську виписку, довідку про нарахування чи інші документи щодо здійсненої виплати. Наведені заявником обставини свідчать лише про пасивну поведінку позивача щодо з`ясування підстав здійснення виплати та не можуть бути визнані об`єктивно непереборними перешкодами для своєчасного звернення до суду. Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі №520/9905/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк