Постанова 4857 № 500/6379/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6379/25 пров. № А/857/6484/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Мандзія О.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Юзьків М.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 08 січня 2026 року, ВСТАНОВИВ : 06 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати йому середнього заробітку/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2023 по 15.06.2024 в сумі 343 833,44 грн. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску. 01 січня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву на усунення недоліків позовної заяви в якій вказав, що ним не пропущено строку звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, зазначив, що з огляду на приписи статті 117 КЗпП України у чинній редакції, постанов Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 та від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, не зважаючи на те, що він перебував на публічній службі, в даній категорії справ застосовується тримісячний строк звернення до суду. Крім того, зауважив, що лише 31.10.2025 він отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2025 № 307/17-Ш-75 про відмову у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення та надав довідку від 22.10.2025 № 21/142, тобто, фактично дізнався про порушення своїх прав лише 31.10.2025. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 500/6379/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Суд першої інстанції вказав, що строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов`язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. У справі, що розглядається, позивача звільнено зі служби 15.12.2023, втім фактично остаточний розрахунок з ним відбувся 25.09.2025 (виплата за рішенням суду індексації грошового забезпечення). Разом із тим, із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до адміністративного суду лише 06.11.2025 тобто більше як через один місяць, відколи отримав належні йому при звільненні кошти. Суд першої інстанції не вважав заявлені позивачем у поданому на виконання ухвали суду клопотанні мотиви пропуску строку звернення поважними, оскільки вони жодним чином не свідчать про існування будь-яких непереборних перешкод та труднощів для своєчасного звернення до суду, тому дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив належні та допустимі докази, чим порушив вимоги ст. 76, 77, 89 ЦПК України щодо обов`язку суду досліджувати всі докази у їх сукупності та надавати їм належну оцінку. З огляду на приписи статті 117 КЗпП України у чинній редакції, постанов Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 та від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, не зважаючи на те, що він перебував на публічній службі, в даній категорії справ застосовується тримісячний строк звернення до суду. Окрім того, вказує, що лише 31.10.2025 він отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2025 № 307/17-Ш-75 про відмову у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення та надав довідку від 22.10.2025 № 21/142, тобто, фактично дізнався про порушення своїх прав лише 31.10.2025. Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду. У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Частина 3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків військової частини) передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Із врахуванням наведеного, за загальним правилом спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 сформулював висновок, відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України. Тобто, строк звернення до суду обмежується місячним строком. Верховний Суд вказав наступне: «з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства». Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти. Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, - є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, позивача звільнено зі служби 15.12.2023, при цьому фактично остаточний розрахунок з ним відбувся 25.09.2025 (виплата за рішенням суду індексації грошового забезпечення). Разом із тим, із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до адміністративного суду лише 06.11.2025. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як зазначалось вище, за усталеною судовою практикою в розглядуваній категорії справ вказаний місячний строк обчислюється з моменту проведення остаточного розрахунку із звільненою особою. Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2023 по 15.06.2024 та поважних причин такого пропуску не навів. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що отримання 31 жовтня 2025 року позивачем листа від відповідача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 січня 2025 року при розгляді справи № 320/26833/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Окрім того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки такі висновки стосуються оплати праці військовослужбовців, до структури якої не входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також нерелевантними є висновки Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 340/6466/24, оскільки вони стосуються строку звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовців. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду із цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Колегія суддів наголошує на тому, що строк пропуску звернення позивача до суду із розглядуваними позовними вимогами є незначним, але навіть такий може бути поновлений лише при встановленні реальних та дійсних перешкод, за яких особа не мала можливості своєчасно звернутися до суду. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду 08 січня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/6379/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. П. Мандзій Т. В. Онишкевич