Постанова 4857 № 380/2058/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2058/24 пров. № А/857/11851/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. в адміністративній справі за позовом представника Дзундзи Юрія Романовича, діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (суддя суду І інстанції: Мричко Н.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16.04.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: незазначена),- В С Т А Н О В И В: 26.01.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник Дзундза Ю.Р., діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 30.03.2019р по 23.12.2023р., виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 100 від 08.02.1995р.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 30.03.2019р. по 23.12.2023р., виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. (а.с.1-6). Згідно ухвали суду від 22.06.2021р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними матеріалами справи (а.с.21 і на звороті). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.2019р. по 23.12.2023р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, з 30.03.2019р. по 23.12.2023р., виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони /МО/ України № 260 від 07.06.2018р.; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. (а.с.32-35). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.37-40). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачем при поданні позову не дотриманий місячний строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який він просить стягнути, є спеціальним видом відповідальності роботодавця, не є заробітною платою/грошовим забезпеченням. Зокрема, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2021р. у справі № 380/14483/21 відповідачем 25.02.2022р. перераховано позивачу 10886 грн. 38 коп.; на виконання рішення суду від 13.07.2023р. у справі № 380/14477/21 позивачу 23.12.2023р. - 75549 грн. 51 коп. Отже, з моменту отримання вказаних грошових коштів у позивача виникло право на звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Із позовною заявою позивач звернувся до суду 26.01.2024р., тобто, з пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України; період часу між розрахунком та поданням позову складає майже 2 (два) роки. При цьому, триваюча пасивна поведінка позивача, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, вказує на те, що останній без зволікань та протягом розумного строку не вчинив активних дій щодо звернення до суду з позовом. Окрім цього, відповідач стверджує, що приписи ст.117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати; на момент звільнення позивача зі служби виплачені суми не були спірними. Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України є відсутніми. Спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, через що заявлена позовна вимога не відповідає передбаченому способу захисту. Окрім цього, наголошує на застосуванні принципу співмірності в розглядуваному випадку. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та Військовій частині НОМЕР_2 , що в період проходження служби знаходилася у підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира НОМЕР_3 начального батальйону матеріально-технічного забезпечення № 16-РС/дск від 12.03.2019р. ОСОБА_1 , інструктора начального взводу начальної роти підготовки фахівців тилового забезпечення, звільнено у запас за пп.«а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 № 75 від 29.03.2019р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.03.2019р. (а.с.7). У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки та індексації грошового забезпечення в належному розмірі, позивач звернувся з відповідними позовами до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2021р. у справі № 380/14483/21 позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2019р. Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2023р. у справі № 380/14477/21 позов задоволено; визнано протиправними дії та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2016р. по 28.02.2018р. з врахуванням січня 2008 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 29.03.2019р. відповідно до вимог абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаних рішень суду відповідач перерахував позивачу грошові кошти в таких розмірах: 25.02.2022р. -10886 грн. 38 коп., 23.12.2023р. 75549 грн. 51 коп. (а.с.8-9). Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі. Повний розрахунок з позивачем проведено 23.12.2023р., тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. За таких умов позивач має право на підставі ст.117 КЗпП України на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 30.03.2019р. по 23.12.2023р. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням з військової служби проведено із виплатою індексації грошового забезпечення 23.12.2023р., тому на відповідача належить покласти обов`язок нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р. При цьому, будь-яких розрахунків суд першої інстанції не проводив. Вирішуючи наведений спір, колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, з наступних підстав. У пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів ст.ст.94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України № 108/95-ВР від 24.03.1995р. «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене ст.117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021р. у справі №240/532/20. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р. у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2024р. у справі № 300/1906/21). Також судом касаційної інстанції висловлена позиція, згідно якої строк звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку обраховується окремо. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.02.2022р. у справі № 300/3142/20 та від 07.09.2023р. у справі № 160/914/23, застосування якої судом є релевантним у спірних правовідносинах. У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2). Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3). Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4). Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. В розрізі спірних правовідносин фактична виплата належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем 25.02.2022р. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки у справі № 380/14483/21) та 23.12.2023р. (індексація грошового забезпечення в справі № 380/14477/21), а тому саме з цих дат слід рахувати строки для заявлення відповідних позовних вимог. Оскільки заявлений позов датований 26.01.2024р., тому строк звернення до суду позивачем пропущений із розглядуваними позовними вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ухвалою апеляційного суду від 08.11.2024р. запропоновано ОСОБА_1 та його представнику Дзундзі Ю.Р. навести поважні причини пропуску строку звернення до суду із розглядуваним позовом, про що подати до апеляційного суду відповідну письмову заяву з відповідним обґрунтуванням та доказами причин пропуску такого строку (а.с.64-68). На виконання цієї ухвали представником позивача скеровано 26.11.2024р. заяви про поновлення процесуального строку, в яких останній просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий, оскільки первинно представник позивача подав 23.01.2024р. до суду позовну заяву своєчасно (від дати платежу 23.12.2023р.), однак через допущену помилку (неправильний реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 ) подав заяву про повернення позову для доопрацювання (справа № 380/1767/24). Цього ж дня 26.01.2024р. була подана до суду аналогічна позовна заява (справа № 380/2058/24). Стосовно пропуску строку в частині виплати 25.02.2022р. просить врахувати, що виплачені кошти в розмірі 10886 грн. 38 коп. (індексація грошового забезпечення) були спірними і оспорювалися позивачем в судовому порядку (справа № 380/14477/21). Звідси, виплата відповідачем 25.02.2022р. не може вважати днем фактичного розрахунку з індексації, оскільки такий розрахунок було оскаржено в судовому порядку. Звідси, фактичний розрахунок проведено відповідачем по спірним сумам 23.12.2023р., після чого позивач в місячний строк звернувся до суду із відповідним позовом. Окрім цього, згідно відомостей Єдиного реєстру судових рішень в справі № 380/1767/24 була винесена ухвала від 29.01.2024р. про повернення позовної заяви в порядку п.3 ч.4 ст.171 КАС України, оскільки така була підписана неуповноваженою особою (а.с.104-105). З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що представник позивача пропустив строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин такого пропуску не навів. Зокрема, початок перебігу місячного строку по спірним платежам розпочалися наступним чином: по платежу від 25.05.2022р. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки у справі № 380/14483/21) з 25.05.2022р., по платежу від 23.12.2023р. (індексація грошового забезпечення в справі № 380/14477/21). з 23.12.2023р. Саме у зазначені дні позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Із розглядуваною позовною заявою представник позивача звернувся 26.01.2024р., тобто, з пропуском місячного строку. Звернення до суду із первинною позовною заявою 23.01.2024р., подальша подача заяви від 26.01.2024р. про повернення позовної заяви на доопрацювання (а.с.72, 73-75) не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки такі не носять об`єктивного характеру, не перешкоджали розгляду справи по суті, при цьому допущену помилку можна було усунути шляхом скерування в межах справи № 380/1767/24 виправленої позовної заяви в паперовій формі, подачі окремої заяви стосовно допущеної неточності тощо, а не через скерування повторної позовної заяви. Також колегія суддів звертає увагу, що позовна заява в справі № 380/1767/24 була повернута судом з причин її підписання неуповноваженою особою; остання не оскаржувалася в апеляційному порядку. Отже, саме допущений недолік позовної заяви спричинив її повернення позивачу, а не заява представника позивача про повернення позовної заяви на доопрацювання. В частині виплати 25.02.2022р. колегія суддів враховує, що незгода позивача із виплаченою сумою індексації не позбавляла його об`єктивної можливості звернення до суду із розглядуваними позовними вимогами, а доводи про спірний характер виплаченої суми індексації грошового забезпечення не відповідають дійсності, оскільки 25.02.2022р. виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки у справі № 380/14483/21. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. В заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача не навів переконливих і поважних причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення такого строку. Таким чином, оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому є наявними правові підстави для застосування ч.1 ст.319 КАС України та залишення цієї частини позовних вимог без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. При цьому, як слідує зі змісту апеляційної скарги, доводи про подання позивачем позову за межами строків звернення до суду та необхідність залишення позову без розгляду були підставою, на якій ґрунтувалися вимоги відповідача про скасування рішення суду першої інстанції. А відтак суд апеляційної інстанції має правові підстави для перевірки рішення суду першої інстанції в частині висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2022р. у справі № 420/13354/20. Аналіз практики Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, тому наведені позивачем причини пропуску строку не можна розцінювати як поважні, через що колегія суддів не убачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду. За таких обставин позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак про необхідність залишення без розгляду позову. Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому постановлене судом першої інстанції рішення відповідно до ч.1 ст.319 КАС України підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги - залишенню без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду, з вищевикладених мотивів. Також в порядку ст.139 КАС України та п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» належить повернути представнику Дзундзі Ю.Р., діючому на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., сплачений за подання позовної заяви згідно платіжної квитанції № К53С-2НК4-5РНМ-А65М від 04.02.2024р. (а.с.19), а також покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.42). Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.3 ч.1 ст.315, ст.319, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. в адміністративній справі № 380/2058/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника Дзундзи Юрія Романовича, діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, - залишити без розгляду. Повернути представнику ОСОБА_2 , діючому на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп., сплачений за подання позовної заяви згідно платіжної квитанції № К53С-2НК4-5РНМ-А65М від 04.02.2024р. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 12.12.2024р.