Постанова 4818 № 639/1770/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 13 лютого 2019 року м. Харків справа № 639/1770/18 провадження № 22-ц/818/603/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Кругова С.С., Маміна О.В., учасники справи: позивач КП «Харківські теплові мережі»; відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», в особі представника Танчак Наталії Василівни, на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 02 жовтня 2019 року, у складі суду Єрмоленко В.Б. В С Т А Н О В И В : У квітні 2018 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з теплопостачання за період з 01.07.2011 р. по 31.03.2013 р. в сумі 3934,30 грн., інфляційних витрат 5216,06 грн., 3% річних від простроченої суми 667,12 грн. і судового збору, посилаючись на те, що відповідачі є споживачами послуг централізованого опалення, отримують такі послуги, але не оплачують їх, внаслідок чого утворилась заборгованість. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2019 рокуу задоволенні позовних вимог КП «ХТМ» відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, КП «ХТМ» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги КП «ХТМ» в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що рішення суду ґрунтується на помилковому твердженні, що «з актів, складених у 2006р. та 2007р. вбачається, що в квартирі відповідачів відсутня система опалювання, в кімнаті, кухні, ванній кімнаті прилади опалювання відрізані від стояків, поставлені заглушки. У ванній кімнаті зовсім відсутній стояк, рушникосушитель, в стелі і підлозі маються забиті отвори, через які повинен був проходити цей стояк ( а.с. 48). Однак це не є доказом відключення його квартири від мережі централізованого теплопостачання та доказом ненадання відповідачам послуг з постачання тепла. Звертають увагу суду, що акти за 2006-2007 роки не можуть бути розцінені судом у якості доказів, тому що вони стосуються іншого періоду стягнення. Одночасно звертаємо увагу на той факт, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 грудня 2012 року по справі № 2-2272/2011 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь КП Харківські теплові мережі» заборгованість по оплаті за послуги теплопостачання за період з 01 травня 2007 року по 01 травня 2010 року в розмірі 4762,97 грн. та ухвалою Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.12.2012 залишено без змін. Зазначає, що суд у своєму рішенні вказував, що аварійними службами були відрізані прилади опалювання в квартирі після аварійних ситуацій та вірно вказав у своєму рішенні, що за вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» саме на відповідачів покладається обов`язок щодо ремонтування та зміну санітарно-технічних приладів за власний рахунок. Однак судом безпідставно було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Звертає увагу суду на те, що судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів звернення відповідачів Самсонкіних до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про відключення їх квартири від мережі теплопостачання. Не спростовують висновків суду і акти, складені мешканцями під`їзду, в яких споживач висловлює претензію позивачу з приводу того, що він фактично не користується послугами централізованого опалення через відсутність у квартирі приборів опалення, у квартирі наявні лише стояки опалення. Вказує на те, що підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири відповідачів свідчить про виконання послуг КП «Харківські теплові мережі». Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання. Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15 та постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2019 року по справі № 226/1437/16-ц. Крім того, зазначає, що рішенням виконкому Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 визначено виконавців послуг в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова, а саме: з управління будинком, спорудою або групою будинків - КП "Жилкомсервіс". Вважають, що суд не з`ясував всі обставини та не дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи та на які посилались сторони як на підставу своїх заперечень. Одночасно звертають увагу суду, що підтвердженням часткового визнання позову відповідачами є заява ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності. ОСОБА_2 наддала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що доказів самовільного відключення від системи опалення матеріали справи не місять. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга КП «ХТМ» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення між КП «ХТМ» та відповідачами не укладався, але житлово-комунальні послуги відповідачам надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України № 1875-ІV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 1875-ІV), що діяв на час виникнення спірних правовідносин. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Статтею 526 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають в кв. АДРЕСА_1 , та є її власниками, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку, виданою дільницею №43 КП «Жилкомсервіс» від 29.01.2018 р. Згідно з відомістю нарахувань і оплат за теплову енергію КП «ХТМ», заборгованість за надані відповідачам послуги з теплопостачання , які виникли з 01.07.2011 р. по 31.03.2013 р. складають 3934 грн. 30 коп. Судовим наказом Жовтневого районного суду м.Харкова від 04.07.2013 р. стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КП «ХТМ» заборгованість за надані послуги теплопостачання в сумі 3934 грн. 30 коп. Ухвалою суду від 29.07.2015 р. задоволена заява ОСОБА_1 та скасовано зазначений судовий наказ. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в період, за який КП «Харківські теплові мережі» просить стягнути з відповідачів заборгованість, вони не отримували послуг через відсутність в квартирі системи опалення. Судова колегія не може погодитися із такими висновками виходячи з такого. Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає. Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення житла позивача відповідачем від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла. Згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчими органами відповідних сільських, селищних та міських рад або місцевими державними адміністраціями, виходячи з кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації, нормами санітарного законодавства та іншими нормативними документами. Розпорядженням Харківського міського голови «Про початок опалювального сезону 2015-2016 роки у місті Харкові» передбачено надання послуг з теплопостачання у житлових будинках, школах, лікарнях, дитячих та інших закладах соціально-культурного призначення м Харкова та зобов`язує КП «ХТМ» забезпечити подачу теплоносія за графіком, погодженим Департаментом житлово-комунального господарства та енергетики. Підведення централізованого опалення до стояка в межах нежитлових приміщень, які належать відповідачу свідчить про виконання послуг КП «ХТМ». Доводи ОСОБА_2 що вони не отримували послуг через відсутність в квартирі системи опалення спростовуються матеріалами справи. Так, з копії Акту про підключення споживача до джерела теплової енергії від 15.10.2011 року № 176/6491 вбачається, що було проведено підключення споживача за адресою АДРЕСА_2 . (а.с 86) Актом про відключення споживача від джерела теплової енергії від 08.04.2012 року № 176/6031 вбачається, що споживача за адресою АДРЕСА_2 було відключено від джерела теплової енергії. (а.с 85) Актом про відключення споживача від джерела теплової енергії від 14.04.2013 року № 176/137 вбачається, що споживача за адресою АДРЕСА_2 було відключено від джерела теплової енергії у зв`язку із закінчення опалюваного сезону. (а.с 85) Крім того, рішенням Апеляційного суду харківської області від 26.12.2012 року, яким було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2011 року у справі № 2-2272/2011 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання встановлено, що відповідачам надавалися послуги в період з 01.05.2007 року по 01.05.2010 року та була стягнута заборгованість за вказаний період у розмірі 4762 грн. 97 коп. (а.с 14) У зв`язку із чим, колегія суддів не бере до уваги, акти від 15.10.2011 року, 08.04.2012 року,14.04.2013 року, заяву від 03.03.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка адресована директору КП «ХТМ» про те, що вони не отримують від КП «ХТМ» ніяких послуг, відмовляються від них та просять не здійснювати нарахування за вказані послугу теплопостачання. Таким чином, КП «ХТМ» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення житлового приміщення від мережі теплопостачання. Отже, самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання. Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15. Докази, на які посилається відповідачка, яка на підтвердження обставин відключення від мережі централізованого теплопостачання не є належними та допустимими доказами. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції щодо строку позовної давності. Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою, п`ятою статті 261ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Частиною другою статті 264ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності. Відповідно до положень статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина1статті 261 Цивільного кодексу України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Частиною 3статті 267ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Скаржник скористався своїм правом та просив суд застосувати до позовних вимог позовну давність. Встановлено, що 06 квітня 2018 року КП «ХТМ» звернулося до суду із позовом та просило стягнути заборгованість за надані відповідачам послуги з теплопостачання , які виникли з 01.07.2011 р. по 31.03.2013 р. складають 3934 грн. 30 коп. 04.07.2013 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» зверталось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідачів в сумі 3934 грн. 30 коп. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 29 липня 2015 р. скасовано судовий наказ. Період заборгованості в ухвалі не зазначено, але сума стягнення відповідає той, що вказана в позові. Таким чином порушення права у позивача відбулось лише з часу скасування судового наказу 29.07.2015 р., оскільки існування судового наказу у періоді з дня його прийняття 04.07.2013 р. по 29.07.2015 р. вказувало на захищене право позивача на отримання вказаної заборгованості, тому існування судового наказу переривало строк позовної давності на весь період його чинності. Отже, право на позов у позивача виникло лише з 29.07.2015 р., а позов подано до суду 06.04.2018 р., тобто в межах трирічного строку позовної давності. З матеріалів справи вбачається, що сума, яку позивач просить стягнути з відповідачів відповідає той, яка була стягнута судовим наказом, виданим 04.07.2013 року. З ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.05.2015 року вбачається, що підставами для скасування судового наказу ОСОБА_1 зазначала незгоду з сумою боргу, та вважала, що із заяви та поданих документів вбачається спір про право. З копії вказаної ухвали не вбачається, що заявник вказувала на доводи щодо пропуску КП «ХТМ» строку позовної давності для звернення до суду із вказаними вимоги. Доказів того, що заборгованість визначена у судовому наказі була стягнута за інший період матеріали справи не містять. Отже доводи ОСОБА_4 про те, що позивачем пропущений строк позовної давності спростовуються матеріалами справи. У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що позовні вимоги КП «ХТМ» про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», в особі представника Танчак Наталії Василівни задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 02 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове. Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»: -заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.07.2011 року по 31.03.2013 року в розмірі 3934 (три тисячі дев`ятсот тридцять чотири) 30 коп.; -інфляційні втрати у розмірі 5216 (п`ять тисяч двісті шістнадцять) грн..06 коп.; -3% річних у розмірі 667 (шістсот шістдесят сім) грн.12 коп., Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційній інстанції по 2202 (дві тисячі двісті дві) грн. 50 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді С.С. Кругова О.В. Маміна