Постанова 4807 № 334/2536/22

Дата документу 07.03.2023 Справа № 334/2536/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 334/2536/22 Головуючий у 1 інстанції: Ісаков Д.О. Провадження № 22-ц/807/531/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2022 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2022 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. В обґрунтування своїх вимог Концерн «МТМ» зазначав, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем за вказаною адресою за період з 01 листопада 2016 року до 31 жовтня 2021 року надав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на загальну суму 22931,74 гривень. У зв`язку із несплатою відповідачем комунальних послуг, на день подачі позову сума накопиченої непогашеної заборгованості за вказаний період становить 22931,74 грн. Посилаючись на вищенаведені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 22931,74 грн.. та судові витрати у розмірі 2481 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 7629,77 грн та 825,43 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2022 року, та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги Концерн «МТМ» зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував у справі строки позовної давності, адже позов пред`явлено під час дії карантину на території України, посилаючись на п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, у подальшому дія карантину продовжена до 30 червня 2021 року на підставі постанови КМУ від 21.04.2020 року № 1236. Вважає, що з ОСОБА_1 належить стягнути заборгованість з централізованого опалення та постачання гарячої водиу період з 01 листопада 2016 року до 31 жовтня 2021 року. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 грудня 2022 року в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надано строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу Концерну «МТМ». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», що діяв до 30 квітня 2019 року, для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно з ч. 1 ст. 16 цього Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до ст. 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. За вимогами ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», що діє з 01 травня 2019 року, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», що діяв до 30 квітня 2019 року та п. 5 ч. 2 ст. 7 «Про житлово-комунальні послуги», що діє з 01 травня 2019 року, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно до п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами в розумінні положень ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (що діяв до 30 квітня 2019 року) та ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (що діє з 01 травня 2019 року). Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування квартири від 06.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2415 та споживачем послуг, які надає позивач за вказаною адресою. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на відповідача. Згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 200 від 28.04.2011 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг», у м. Запоріжжі з 01.04.2011 року виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ». Статутом Концерну «МТМ» передбачено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу концерну. Відповідно до акту № 3 від 06.05.2005 року про прийомку робіт по установці водоміру гарячої води квартира АДРЕСА_2 забезпечена приладами обліку гарячої та холодної води, прийнятими та опломбованими виконавцями відповідних послуг. Остання повірка приладів обліку гарячого та холодного водопостачання та їх опломбування відбулася 31.08.2020 року, показник гарячої води становив 612.323, що підтверджується актом виконаних робіт від 31.08.2020 року. Відповідно до відомостей за особистим рахунком № НОМЕР_1 споживач ОСОБА_1 щомісяця надавала показники внутрішньо квартирних приборів обліку водопостачання, які фактично не змінювалися і для гарячої води становили 612.665, що підтверджується скрін-шотом особистого кабінету споживача ОСОБА_1 на сайті концерну «Міські теплові мережі», розділ архів показань. Станом на 31.10.2021 року показник вузла обліку гарячої води (лічильник № 0562726) не змінений. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 4 ст. 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підставі вищевказаних норм права між сторонами встановились фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_2 , за яким проводились нарахування. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України у справі № 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року, відповідно до якої відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Також, упостанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в частині позовних вимог у період з лютого 2019 року до травня 2020 року на суму 5659,05 гривень, оскільки матеріали справи не містять належних доказів та розрахунку постачання гарячої води за цей період, а саме: відсутня кількість спожитих відповідачем кубічних метрів гарячої води. Згідно зі ст. 19, 25 ЗУ «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Задовольняючи частково позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в цій частині, та стягнув заборгованість за комунальні послуги в межах строків позовної давності. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253, 255 цього Кодексу. Частинами 1, 2 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. В суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подавала відзив на позовну заяву, у якому зокрема просила застосувати строки позовної давності (а.с. 19-22). Концерн «МТМ» був обізнаний, що відповідач протягом тривалого часу не здійснював оплату за надані послуги, оскільки на рахунок позивача не надходили відповідні грошові кошти. Із вказаним позовом Концерн «МТМ» звернувся до суду 14 липня 2022 року. Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин. Дія карантину продовжена до 31 грудня 2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Оскільки при зверненні до суду Концерн «МТМ» не зазначив, як саме встановлення карантинних обмежень у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 перешкодило йому звернутись до суду апеляційний суд не бере до уваги доводи скарги щодо продовження строків позовної давності у зв`язку з дією карантину. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо спливу позовної давності за вимогами Концерну «МТМ» за період з 01 листопада 2016 року до 01 липня 2019 року. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» -залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2022 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 07 березня 2023 року. Головуючий: Судді: