Постанова 4812 № 490/6138/17

11.02.20 22-ц/812/282/20 Справа №490/6138/17 Головуюча у 1 інстанції Черенкова Н.П. Провадження №22-ц/812/282/20 Доповідач апеляційної інстанції Галущенко О.І. П О С Т А Н О В А Іменем України 11 лютого 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Галущенка О.І., суддів: Кушнірової Т.Б., Прокопчук Л.М., із секретарем судового засідання: Богуславською О.М., за участю боржника ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2019 року, постановлену головуючим суддею Черенковою Н.П. у приміщенні цього ж суду у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, встановила : 29 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі Центральний відділ ДВС). Заявник зазначав, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 9000 грн. на користь матері, починаючи з 17 липня 2017 року до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1450 грн. додаткових витрат на утримання дитини. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено. Розподілені судові витрати. На виконання цього рішення 27 грудня 2018 року судом видано виконавчий лист № 490/6138/17. 18 січня 2019 року постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС було відкрито виконавче провадження. ОСОБА_1 вказував, що оскільки ним була подана апеляційна скарга на судове рішення, вказана постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена за судовим рішенням, яке не набрало законної сили, що суперечить вимогам п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, заявник зазначив, що головним державним виконавцем було вчинено дії та вжито заходів по виконанню рішення суду в частині, що не набрала законної сили, у зв`язку з чим було неправомірно розраховано заборгованість по аліментам в сумі 166 064 грн. та направлено йому письмову вимогу від 24 січня 2019 року про сплату цієї суми, що порушує його майнові права. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: - визнати неправомірною постанову від 18.01.2019 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 490\6138\17, виданим Центральним судом від 27.12.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 щомісячно аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 аліментів у твердій грошовій сумі 9000 грн., починаючи з 17.07.2017 року і до їх повноліття; - визнати неправомірними дії головного державного виконавця Юдіної І.М. щодо виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.11.2018 року у справі 490\6138\17 в частині, що не набрало законної сили, а саме про стягнення з ОСОБА_1 щомісячно аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 на користь матері - щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у сумі 166064 грн. та щодо направлення вимоги державного виконавця від 24.01.2019 року про сплату заборгованості; - визнати неправомірними здійснений головним державним виконавцем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 у сумі 166064 грн. та письмову вимогу від 24.01.2019 року на адресу ОСОБА_1 про сплату заборгованості в сумі 166064 грн.; - зобов`язати головного державного виконавця усунути порушення ( поновити порушене право заявника). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення його скарги на рішення та дії головного державного виконавця Центрального ВДВС. Вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця узгоджуються з нормами Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень та не порушують прав та свобод боржника. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не в повній мірі відповідають дійсним обставинам справи. Відповідно до положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4,5 ЦПК України кожен може звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та свобод у спосіб, передбачений законом. Згідно з вимогами ст. 447, ч. 2 та 3 ст. 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно зі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Порядок стягнення аліментів державним виконавцем визначений ст. 71 Закону. Так, ч. 4 вказаної статті Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Зазначений обов`язок виконавця також передбачений ч. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зі змінами на час відкриття виконавчого провадження ти вчинення виконавчих дій), в якій зокрема зазначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертоюстатті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язок державного виконавця щодо обчислення розміру заборгованості за аліментами визначений щодо виконавчих дій вчинених під час виконання рішення суду про стягнення періодичних платежів. При цьому вищенаведеними нормативними актами не передбачені особливості дій державного виконавця під час стягнення аліментів за один місяць. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 9000 грн. на користь матері, починаючи з 17 липня 2017 року до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1450 грн. додаткових витрат на утримання дитини. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено. Розподілені судові витрати (т. 2 а.с. 16-29). 28 листопада 2018 року позивачка звернулася до суду з заявою про видачу виконавчого листа в межах виконання рішення суду за один місяць. (т. 2 а.с. 33). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 17 грудня 2018 року подав апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 35-57). 27 грудня 2018 року судом першої інстанції було видано виконавчий лист, в якому зазначено про допущення виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць ( т. 3 а.с. 155-156). 18 січня 2019 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС було винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ( т. 3 а.с. 160-161) та зроблений розрахунок заборгованості зі сплати аліментів (т. 3 а.с.8, 163). 24 січня 2019 року державним виконавцем сформована письмова вимога на адресу боржника про сплату заборгованості по аліментам в сумі 166064 грн. ( т. 3 а.с. 9). 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 перерахував на ім`я ОСОБА_2 9000 грн., які остання відмовилася прийняти. Вже після відкриття виконавчого провадження, 30 січня 2019 року боржник перерахував кошти на депозитний рахунок ДВС та на наступний день надав заяву до Центрального ДВС про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з добровільним виконанням рішення. При цьому, ОСОБА_1 просив про зняття арешту з майна, а також провести всі необхідні дії із закінченням виконавчого провадження ( т. 3 а.с. 176-177). В той же день державним виконавцем складено акт щодо виконання рішення в межах місячного платежу та постановою від 31.01.2019 року закінчено виконавче провадження, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення ( т. 3 а.с. 180-182). Враховуючи викладене, дії державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості та направлення письмової вимоги боржнику не відповідають вимогам Закону та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Суд зазначених обставин та вимог закону не врахував, а тому оскаржувана ухвала суду в частині відмови у визнанні неправомірними здійсненого головним державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 у сумі 166064 грн. та направлення письмової вимоги від 24.01.2019 року на адресу ОСОБА_1 про сплату заборгованості в сумі 166064 грн. не може вважатися обґрунтованою та підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення скарги боржника. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2019 року в частині відмови у визнанні неправомірними здійсненого головним державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 у сумі 166064 грн. та направлення письмової вимоги від 24.01.2019 року на адресу ОСОБА_1 про сплату заборгованості в сумі 166064 грн. скасувати. Постановити у цій частині справи нову ухвалу про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 . Визнати неправомірними дії щодо здійснення головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області розрахунку заборгованості ОСОБА_1 у сумі 166064 грн. та направлення письмової вимоги від 24.01.2019 року на адресу ОСОБА_1 про сплату заборгованості в сумі 166064 грн. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без зміни. Відшкодувати ОСОБА_1 половину його витрат на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги, шляхом стягнення на його користь з Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 192 грн. 10 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.І. Галущенко Судді Т. Б. Кушнірова Л.М. Прокопчук Повний текст постанови складений 14 лютого 2020 року.