Постанова 4801 № 131/49/18

Справа № 131/49/18 Провадження № 22-ц/801/235/2020 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 рокуСправа № 131/49/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К., з участю секретаря судового засідання Костантинова А.К., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження», розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2019 року, постановлене у складі судді Олексієнка О.Ю., встановив: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною. Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 319765 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,2250 га., кадастровий номер 0521284100:05:000:0201, яка розташована на території Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 15 липня 2010 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки (паю) № б/н, термін дії якого закінчувався в травні 2016 року. Відповідно до умов договору оренди землі та чинного законодавства, за два місяці до закінчення строку дії договору позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про те, що продовжувати надалі договір оренди вона не бажає, просила відповідача не проводити посівних робіт на належній їй земельній ділянці та передати позивачеві вказану земельну ділянку (пай) як власнику, однак відповідач продовжує користуватись належною позивачці земельною ділянкою (паєм) без законних на те підстав. У 2016 році позивачці стало відомо, що відповідач 21.04.2016 року зареєстрував додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки (паю) №б/н, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, площею 3,2250 га., кадастровий номер 0521284100:05:000:0201, яка розташована на території Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, відповідно до якої дію договору оренди продовжено на сім років. Позивач вказує, що зазначена додаткова угода № 1 до договору оренди земельної ділянки нею не підписувалася, тому звернувшись в суд з позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки площею 3,2250 га., кадастровий номер 0521284100:05:000:0201 від 15 липня 2010 року. Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2019 року позов задоволено та визнано недійсною додаткову угоду №1 від 01 жовтня 2015 року до договору оренди №б/н від 15 липня 2010 року, зареєстровану 21 квітня 2016 року, земельної ділянки площею 3,2250 га., кадастровий номер 0521284100:05:000:0201, яка належить ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено відсутність волевиявлення позивача на продовження договору оренди її земельної ділянки. Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 листопада 2019 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» про перегляд заочного рішення від 13 серпня 2019 року залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним вище заочним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» подало апеляційну скаргу вказуючи, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема у апеляційній скарзі зазначається, що висновок суду про не підписання позивачем додаткової угоди до договору є таким, що зроблений на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання справжності підпису позивача. У апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» просить заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивачкою відзив на апеляційну скаргу не надано. В судові засідання, які призначались на 23.01.2020 року та 13.02.2020 року, сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,2250 га., кадастровий номер 0521284100:05:000:0201, яка розташована на території Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 319765, виданого 29.03.2005 Іллінецьким районним відділом земельних ресурсів (а.с.8). 15 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДСП Відродження» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Іллінецькому районі Вінницької області 18 травня 2011 року про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 052120004000604. 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДСП Відродження» укладено додаткову угоду №1 до вказаного вище договору оренди землі від 15 липня 2010 року, якою зокрема внесено зміни до розміру орендної плати і строку оренди. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 759 ЦК Українивстановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». За приписами статей 13, 14 Закону України «Про оренду землі»(далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Умови договору оренди землі визначено у ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Вказані положення дають підстави для висновку про те, що підписуючи договір оренди землі, орендар та орендодавець мають бути обізнані та погоджуватись з його істотними умовами. Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК Україниголовною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, а отже, основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України). Згідно з частинами 2, 3 ст. 215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Положеннями статті 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що вона додаткову угоду до договору оренди не підписувала, примірник цього договору не отримувала та з метою підтвердження цих обставин нею було заявлено клопотання про проведення у справі почеркознавчої експертизи. Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2018 року призначено у справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Згідно із висновком почеркознавчої експертизи від 20.07.2018 №3277/3278/18-21 не можливо встановити чи виконаний підпис в оригіналі додаткової угоди №1 від 01 жовтня 2015 року до договору оренди землі б/н від 17 липня 2010 року ОСОБА_1 чи іншою особою. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд першої інстанції зобов`язаний був належним чином мотивувати власні процесуальні дії, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов. Згідно із ч. 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року по справі №183/3811/16-ц зазначив, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Наведені ОСОБА_1 аргументи та подані докази, а саме заяви-повідомлення на адресу директора ТОВ «ДСП Відродження», дають привід виключно для припущення про підставність вимог позивача, вони не мають беззаперечної доказової сили та не доводять цих вимог. У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. У відповідності до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Оскільки позивачка посилається на те, що вона не підписувала додаткової угоди до договору оренди землі, то саме на неї покладається обов`язок довести цей факт, тому враховуючи встановлені обставини справи, наявність підписаного сторонами договору, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не довела факту не підписання нею додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки. До того ж, знаючи про результати проведення почеркознавчої експертизи від 20.07.2018 №3277/3278/18-21, ОСОБА_1 клопотання про проведення додатковї чи повторної експертизи у справі не заявляла, а в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства та положень ЦПК України, суд не вправі призначити у справі експертизу без відповідного клопотання сторони. Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції. Фактично судом допущено однобічність у дослідженні доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції поклав в основу судового рішення лист ТОВ «ДСП Відродження» № 51 від 14.03.2016 (а.с.22) з пропозицією поновлення договору оренди землі та заяви повідомлення позивача ОСОБА_1 від 23.03.2016 та 06.06.2016, адресовані директору ТОВ «ДСП Відродження», в яких позивач повідомляла, що після закінчення договору оренди, не має наміру укладати новий договір, так як має бажання працювати на власній земельній ділянці самостійно. Звертається увага на те, що вказані обставини, зокрема, не погодження умов договору, пропозиції щодо його продовження відповідно до положень статей 31, 33 Закону України «Про оренду землі», є підставними для припинення договору оренди, визнання припиненим переважного права орендаря на укладення договору оренди землі та жодним чином не впливають на дійсність правочину. Судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно вимог ч. 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судом задоволено апеляційну скаргу, тому з позивачки на користь ТОВ ДСП Відродження» необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 826,70 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» задовольнити. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 серпня 2019 року скасувати та постановити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» 826,70 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук С.К. Медвецький