Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/1713/19

Справа № 132/1713/19 Провадження № 22-ц/801/1564/2020 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 рокуСправа № 132/1713/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року, ухвалене суддею Калинівського районного суду Вінницької області Павленком І.В., ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Лан-Агро» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його реєстрації. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 1,7538 га, кадастровий номер: 0521686300:06:000:0199, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №022522, виданого 01.09.2004 на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 05.03.2004 року №64, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №235. ОСОБА_1 вказує, що 22.03.2019 вирішив передати земельну ділянку ОСОБА_2 , про що уклав відповідний договір оренди земельної ділянки. Проте, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, йому стало відомо про наявність укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» 29.07.2016 письмового договору оренди №216 належної йому земельної ділянки. Вважає вказаний договір недійсним, так як договір оренди землі він не укладав та не підписував. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521686300:06:000:0199, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан-Агро» за №216 від 29.07.2016 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право 30893798 від 25.03.2019. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Лан-Агро» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову задоволені позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд неправомірно посилався на висновок судової експертизи, оскільки він є неналежним доказом, так як складений упереджено, необґрунтовано та викликає сумніви в його правильності, оскільки експерту не було надано достатніх матеріалів для дослідження. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду поза межами доводів апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,7538 га, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521686300:06:000:0199, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №022522, виданого 01.09.2004 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 05.03.2004 року №64 (а.с.6). 22.03.2019 ОСОБА_1 з метою передачі в оренду належної йому земельної ділянки у простій письмовій формі уклав відповідний договір з ОСОБА_2 (а.с. 7-8). З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.04.2019 вбачається, що 29.07.2016 між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лан-Агро» було укладено договір оренди №216 належної йому земельної ділянки, строком на 10 років (а.с. 9, 28-32). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що вказаний договір про оренду землі з відповідачем він не підписував і згоди на його укладення не надавав. Тому ним було заявлено клопотання про призначення відповідної судової почеркознавчої експертизи. Згідно з висновком експерта № 243 від 30.09.2019 підпис в графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки №216 від 29.07.2016 року, укладеного між ТОВ «Лан-Агро» та ОСОБА_1 , виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.100-102). Суд вірно встановив, що спірний договір позивач не підписував та відповідно істотних умов його не погоджував. Велика Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року відступила від висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 та констатувала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням правової позиції, викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, в якій здійснено відступ від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, апеляційний суд виходить за межі доводів апеляційної скарги. Як передбачено ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до загальних вимог письмової форми правочину, останній вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ст. 207 ЦК України). Наявність підпису є невід`ємною складовою та реквізитом письмової форми договору, має підтверджувати наміри, волевиявлення учасників правочину і, водночас, забезпечувати їхню ідентифікацію. Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). У ч. 1 ст. 638 ЦК Українизазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статті14 Закону України «Про оренду землі»). Ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначають істотні умови договору оренди землі. Якщо у договорі оренди землі відсутня одна з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушені вимоги статей 4 6, 11, 17, 19 цього Закону, то це є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою , спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року констатовано, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тому, апеляційний суд звертає увагу, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Також слід наголосити, що відмова у задоволенні позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення йому земельної ділянки. Такий висновок суду апеляційної інстанції зроблено з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду Ю викладеної у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц. За таких обставин , Вінницький апеляційний суд вважає, що рішення суду необхідно скасовувати і відмовити у позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» задовольнити частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2020 року скасувати та постановити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його реєстрації відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року. Головуючий М.М. Якименко О.Ю. Береговий О.В. Ковальчук