Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/6838/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 160/6838/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач), суддів: Кругового О.О., Шлай А.В., за участю секретаря судового засідання Іотової А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (головуючий суддя: Юхно І.В.) по адміністративній справі №160/6838/19, розглянутій у спрощеному провадженні за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 19.07.2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати сформовану відповідачем вимогу №Ф-8637-53/64 від 10.05.2019 року про сплату ним боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 21 030,90 грн.; стягнути з відповідача на його користь судові витрати . Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю формування відповідачем даної вимоги, так як він не займається підприємницькою діяльністю, працював як найманий працівник, і за нього єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачений роботодавцем, а тому борг по зазначеному платежу відсутній. У відзиві на позов відповідач зазначає про правомірність складеної ним вимоги, оскільки відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 30.04.2019 року за позивачем рахується недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 21 030,90 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, при цьому суд виходив із того, що враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог пункту 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та на підставі даних ІТС контролюючих органів, позивачу контролюючим органом правомірно сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09. 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не допущено порушень норм матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1,2,3 ст.242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст.2 та ч.4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09. 2019 року не відповідає, в зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець (надалі також - ФОП), перебував на обліку в Лівобережній державній податковій інспекції Лівобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 24.02.2005 року. ФОП ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як підприємець, не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), I квартал 2019 року в розмірі 2 754,18 грн. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за його рішенням здійснена 15.07.2019 року. Водночас, матеріали справи свідчать, що позивач 10.01.2007 року прийнятий на посаду водія в АТ «Версаль» ,яке перетворено в ТОВ «Версаль», де працював до дня розгляду справи в суді, що підтверджено записами в трудовій книжці позивача. Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (далі - Закон № 2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ГУ ДФС у Дніпропетровській області 10.05.2019 року сформовано вимогу №Ф-8637-53/64 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який виник станом на 30.04.2019 року в загальному розмірі 21 030,90 грн. ОСОБА_1 вимогу ГУ ДФС у Дніпропетровській області №Ф-8637-53/64 від 10.05.2019 року оскаржено в судовому порядку. З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що ОСОБА_1 24.02.2005 року зареєстрований як фізична особа підприємець (КВЕД 60.23 «Діяльність нерегулярного пасажирського транспорту (основний)»), знятий з обліку 15.07.2019 року. Отже, у разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №440/2149/19(адміністративне провадження №К/9901/28514/19) від 4.12.2019 року. Оскільки матеріалами справи підтверджено перебування ФОП ОСОБА_1 у перевірений відповідачем період часу 2017 рік -1 квартал 2019 року у трудових стосунках з роботодавцем - АТ «Версаль» (ТОВ «Версаль»), яке здійснювало за нього нарахування внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ( а.с.49), зазначені обставини виключають обов`язок позивача сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як ФОП. В силу викладеного сформована відповідачем вимога №Ф-8637-53/64 від 10.05.2019 року про сплату позивачем боргу (недоїмки) на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вищезазначений період часу 2017 рік -1 квартал 2019 року в загальному розмірі 21 030,90 грн. протирічить чинному законодавству, є протиправною та підлягає скасуванню. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що привело до невірного вирішення справи, це є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, та задоволення позовних вимог. У відповідності до приписів ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Дніпропетровській області підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору в загальному розмірі 1 921 грн. Керуючись ст. 139, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року по адміністративній справі №160/6838/19 - скасувати та прийняти постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати сформовану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області вимогу №Ф-8637-53/64 від 10 травня 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі в розмірі 21 030,90 гривень. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області сплачену суму судового збору в загальному розмірі 1 921 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 12 лютого 2020 року, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 13 лютого 2020 року. Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук суддя О.О. Круговий суддя А.В. Шлай