Постанова 4852 № 280/3083/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/3083/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 р. (суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі № 280/3083/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти його з обліку як платника податків та платника єдиного внеску, як фізичну особу-підприємця; визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019 на суму 26539,26 грн.; зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків позивача шляхом погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що у 2011 році він звертався із заявою про припинення підприємницької діяльності, підприємницькою діяльністю не займався, доходи від неї не отримував та не належить до платників, зазначених у статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо нього, як фізичної особи-підприємця. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково. Суд зобов`язав Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти ОСОБА_1 з обліку як фізичну особу-підприємця платника єдиного внеску; визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 на суму 26539,26 грн. від 06.11.2019; зобов`язав Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму, зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019. Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник вказує, що ОСОБА_1 згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як ФОП з 26.05.2004 та є платником єдиного соціального внеску, номер державної реєстрації - Ф0020844. Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації включення відомостей про ФОП, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться у ЄДР, подавалася заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР. З огляду на відсутність у позивача будь-яких належних доказів щодо припинення ним підприємницької діяльності, можна дійти висновку, що позивач підприємницьку діяльність не припинив (не подавав заяву про припинення підприємницької діяльності у 2011 році) та є ФОП. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, твердження позивача, що він не є платником ЄСВ є помилковим. На дату формування вимоги №Ф-56250-50 від 06.11.2019 про сплату боргу по ЄСВ загальна сума заборгованості у інтегрованій картці платника податків по коду платежу 71040000 складає 26 539,26 грн. Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив. Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції встановлено, що 06.11.2019 відповідачем винесена вимога №Ф-56250-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. (а.с. 5). Не погодившись із зазначеною вимогою, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач безпідставно знаходиться на обліку у податковому органу як фізична особа-підприємець та не є платником єдиного внеску, оскільки у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 , позивач не має спеціального статусу фізичної особи-підприємця, відповідачем не надано жодного доказу того, що позивач у спірний період був фізичною особою-підприємцем. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції допущена помилка при визначені обсягу позовних вимог, що призвело до неправильного висновку про часткове задоволення позову. Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивачем пред`явлено наступні позовні вимоги: 1) зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти його з обліку як платника податків та платника єдиного внеску, як фізичну особу-підприємця; 2) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019 на суму 26539,26 грн.; 3) зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків позивача шляхом погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019. Зазначені позовні вимоги було розглянуто судом першої інстанції і задоволено у повному обсязі. При цьому, в резолютивній частині оскарженого рішення суд зазначив про відмову «іншої частини вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу». Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з цим, витрати на правничу професійну допомогу віднесені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України до судових витрат, розподіл яких суд зобов`язаний здійснити у відповідності до статті 139 цього ж Кодексу. Відшкодування судових витрат в меншому обсязі/сумі, ніж заявлено позивачем, не є частковим задоволенням позовних вимог. Незважаючи на відсутність в апеляційній скарзі заперечень із зазначеного приводу, колегія суддів вважає неприпустимим легітимізувати очевидну помилку суду першої інстанції, який ототожнив прохання позивача про розподіл судових витрат із вимогою позовного характеру. Щодо правильності вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконуванні роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 цього ж Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (пункт 8 статті 9 цього ж Закону). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом від 08 липня 2010 року № 2464-VI є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Відповідно до частини четвертої статті 25 вказаного Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював наступний правовий висновок: Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Таким чином, визначальною ознакою при визначенні обов`язку сплачувати єдиний внесок є обставина наявності реєстрації особи, як фізичної особи-підприємця. Як встановлено судом першої інстанції, позивач був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності 24.05.2004 р., про що свідчить відповідна реєстраційна картка (а.с.41). Згідно пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру". Відповідно до розділу II процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 03.02.2012. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Колегія суддів вважає, що оскільки Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить запису про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, підстави для формування та направлення на його адресу спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 - відсутні. Скаржник не заперечує проти невнесенні відомостей щодо позивача в ЄДР, однак наполягає на відсутності доказів припинення ним підприємницької діяльності. Колегія суддів вважає такі доводи неспроможними, оскільки суд першої інстанції при прийнятті рішення врахував правовий висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 р. у справі № 260/81/19, відповідно до якого відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-ІУ, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом (п. 86 постанови). Відтак, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 на суму 26539,26 грн. від 06.11.2019 колегія суддів вважає законним та обґрунтованим. Оскарженим рішенням суду також задоволено позовні вимоги про зняття ОСОБА_1 з обліку як фізичну особу-підприємця платника єдиного внеску, зобов`язання Головного управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму, зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56250-50 від 06.11.2019. Колегія суддів зазначає, що перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Зважаючи на те, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області не містить жодного аргументу незаконності та/або необґрунтованості рішення суду у зазначеній частині, підстави для його скасування відсутні. Також, колегія суддів звертає увагу, що правильність здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат скаржником під сумнів не поставлена, тому перевірка в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не здійснюється. Незважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, однак наявні підстави, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни резолютивної частини шляхом виключення вказівки на часткове задоволення позову. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 р. в адміністративній справі № 280/3083/20 змінити, виключивши із першого абзацу резолютивної частини слово "частково". В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 р. в адміністративній справі № 280/3083/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 01 квітня 2021 р. і касаційному оскарженню не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова підписана складом суду 01 квітня 2021 р. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук суддя О.О. Круговий