Постанова 4855 № 620/2412/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2412/19 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просила скасувати вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 № Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) ФОП ОСОБА_1 , у сумі 20968,35 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 № Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у сумі 20968 (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 35 коп. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, при цьому, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 22.08.2011 по 30.07.2019 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, з 22.08.2011 прийнята на облік, як платник єдиного соціального внеску, з 30.07.2019 стан платника податків - 11 (припинено, але не знято з обліку). (а.с. 31-33) Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 23.07.2019 № 2249, позивач перебуває на обліку та з січня 2017 року по червень 2019 року отримувала щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні першої дитини. (а.с. 39-40) ГУ ДФС у Чернігівській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 № Ф-13657-17 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 30.04.2019 на суму 20968,35 грн. (а.с. 9) Крім того, під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі № 620/1704/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-13657-17 про сплату ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) за 2017 рік та 1, 2, 3 квартали 2018 року на суму 15756,99 грн. (а.с.47-61) Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки висновки податкового органу не враховують, що, у даному випадку, спірним є період несплати позивачем єдиного соціального внеску не у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, пов`язаної з вагітністю та пологами, а саме у зв`язку з доглядом за дитиною віком до трьох років. Отримання позивачем щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо, при цьому, підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. Зважаючи на вказане вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». До Закону № 2464-VI, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Нормами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Приписами частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI, визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953. Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Під час розгляду даного спору, судом досліджено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради та з січня 2017 року по червень 2019 року отримувала щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні першої дитини. Так, положеннями абзаців 7 та 12 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини. Згідно з абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178, цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини. Згідно з пунктом 2 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період. Відповідно до пункту 3 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового підпункту 2 пункту 4 Порядку № 178, обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку. При вирішенні даного спору також підлягає врахуванню й те, що у справі № 620/1704/19 Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 05.08.2019 та Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 24.10.2019 встановлено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради сплачено страхові внески за позивача за період з січня 2017 року по червень 2019 року та вказаний період включено до страхового стажу позивача. Згідно з приписами частини 1 статті 19 Закону № 1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 20 Закону № 1105-XIV, визначено, що за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Пунктом 4 частини 1 статті 22 Закону № 1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною. Отже, допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у тому числі підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок. Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на те, що умовою звільнення ФОП - платника єдиного внеску першої або другої групи від сплати єдиного податку на період втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами є листок непрацездатності, оскільки у даному випадку спірним є період несплати позивачем єдиного соціального внеску не з підстав тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами, а саме, у зв`язку з доглядом за дитиною віком до трьох років. У даному випадку отримання позивачем щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як ФОП, єдиного внеску, якщо при цьому, підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. При цьому, положення Податкового кодексу України щодо випадків звільнення відповідної особи від сплати єдиного податку на період її непрацездатності є вузьким трактуванням випадків звільнення особи від сплати єдиного соціального внеску, та не може слугувати підставою для прийняття доводів податкового органу до уваги, оскільки іншими законодавчими актами визначено гарантоване право особи на отримання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років та специфіку сплати єдиного соціального внеску в такому випадку, та не може нівелювати права особи, закріплені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, колегія суддів враховує висновки судів у справі № 620/1704/19. Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто, прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко