Постанова 4857 № 300/2660/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2660/19 пров. № А/857/4980/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючий суддя Шевчук С.М. судді Кухтей Р.В., Нос С.П. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (ухвалене в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, судом під головування судді Главач І.А.) від 13 березня 2020 року у справі № 300/2660/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64350-52 від 15.05.2019 та визнання протиправним та скасування нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ІІ квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64350-52 від 15.05.2019 в розмірі 9333,13 грн. Визнано протиправними дії Головного управління ДФС в Івано-Франківській області щодо нарахування єдиного соціального внеску за ІІ квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. та скасувати нарахований за ІІ квартал 2019 року єдиний соціальний внесок в розмірі 2754,18 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування апеляційних вимог, відповідач зазначає, щоєдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Також наголосила, що норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містять винятків щодо звільнення фізичних осіб-підприємців на період декретної відпустки, яка не працює та не отримує доходу (прибутку), такі фізичні особи-підприємці не звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець в період з 10.08.2017 по 03.07.2019, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch). З 10.08.2017 по 03.07.2019 перебувала на обліку в Косівській ДПІ Коломийського управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській обл. З 10.08.2017 по 13.12.2017 перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується листком непрацездатності серії АДД №329926 від 10.08.2017 (а.с. 23). З 14.12.2017, у зв`язку з народженням ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини, здійснює догляд за нею до досягнення дитиною трирічного віку (а.с. 13). 15.05.2019 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64350-52 від 15.05.2019, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 9333,13 грн. (а.с. 9). Також відповідачем нараховано ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок за ІІ квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн., що підтверджується витягом з електронного кабінету платника податків (а.с. 12). Окрім того, судом встановлено, що позивач, починаючи з листопада 2017 по жовтень 2010 року отримувала виплати від Управління праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації, зокрема допомогу по догляду за дитиною, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-7 від 05. 12.2019 (а.с. 16-17). Інших доходів за вказаний період ОСОБА_1 не отримувала. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, зазначених в довідці форми ОК-7 від 05.12.2019, Управлінням праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації сплачено страхові внески за позивача за період з листопада 2017 року по жовтень 2019 року та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а.с. 16-17). Не погоджуючись із таким нарахуванням контролюючим органом єдиного соціального внеску, позивач звернулась з даним позовом до суду. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення про задоволення позову виходив з того, що позивач у спірний період отримувала допомогу по тимчасовій непраздатності у зв`язку з вагітністю та пологами та допомогу по догляду за дитиною, яка в свою чергу є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т. ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). При цьому, така застрахована особа у випадку догляду за дитиною віком до трьох років звільняється від здійснення підприємницької діяльності. Також суд врахував, що у спірний період обов`язок, щодо сплати єдиного внеску з сум отриманої позивачем щомісячної допомоги по вагітності та пологах і догляду за дитиною забезпечено відповідним територіальним Управлінням праці та соціального захисту населення. Системний аналіз Законів України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" дає підстави дійти висновку про те, що отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне. Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У силу частини 4 ст. 4 вказаного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції, яка діяла до 31.12.2017), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску. Разом з тим, вирішуючи справи даної категорії суди повинні враховувати, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Поряд з цим, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає. Аналогічна правова позиція щодо подвійної сплати ЄСВ викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа № 260/358/19). Судом встановлено, що позивач, починаючи з листопада 2017 по жовтень 2010 року отримувала виплати від Управління праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації, зокрема допомогу по догляду за дитиною, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-7 від 05. 12.2019 (а.с. 16-17). Інших доходів за вказаний період ОСОБА_1 не отримувала. Окрім того, судом на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, зазначених в довідці форми ОК-7 від 05.12.2019 встановлено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації сплачено страхові внески за позивача за період з листопада 2017 року по жовтень 2019 року та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а.с. 16-17). За приписами абзаців сьомого та дванадцятого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини. Згідно з абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178 (надалі іменовано -Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини. Згідно з пунктом 2 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період. Відповідно до пункту 3 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового підпункту 2 пункту 4 Порядку № 178, обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку. Згідно з приписами частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV (далі по тексту іменовано -Закон№ 1105-XIV), право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 20 Закону № 1105-XIV, визначено, що за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Пунктом 4 частини 1 статті 22 Закону № 1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною. Отже, допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у тому числі підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок. Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на те, що умовою звільнення суб`єкта підприємницької діяльності -фізичної особи від сплати єдиного податку на період втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами є листок непрацездатності, оскільки у даному випадку спірним є період несплати позивачем єдиного соціального внеску не з підстав тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами, а саме, у зв`язку з доглядом за дитиною віком до трьох років. У даному випадку отримання позивачем щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як ФОП, єдиного внеску, якщо при цьому, підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. При цьому, положення Податкового кодексу України щодо випадків звільнення відповідної особи від сплати єдиного податку на період її непрацездатності є вузьким трактуванням випадків звільнення особи від сплати єдиного соціального внеску, та не може слугувати підставою для прийняття доводів податкового органу до уваги, оскільки іншими законодавчими актами визначено гарантоване право особи на отримання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років та специфіку сплати єдиного соціального внеску в такому випадку, та не може нівелювати права особи, закріплені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 квітня 2020 року по справі №120/581/19-а. Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто, прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного судувід 13 березня 2020 року у справі № 300/2660/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 09.07.2020.