Постанова 4857 № 380/7598/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/7598/22 пров. № А/857/14621/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мартинюк В.Я.), ухвалене у письмовому провадженні у м.Львові 20 вересня 2022 року у справі № 380/7598/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : 18.05.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просив, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.09.2022, визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-3226-50У від 10.02.2022 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на 27756 грн. 74 коп. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, прийняту Головним управлінням ДПС України у Львівській області від 10.02.2021 року №Ф-3226-50У, в частині сплати недоїмки в сумі 27756 грн. 74 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності, у відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та, з урахуванням заяви від 15.09.2022, у період з вересня 2017 року по серпень 2020 року внески за позивача сплачувались Управлінням соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, тоді як у періоди з січня 2017 року по серпень 2017 року, а також з вересня 2020 року по грудень 2020 року вказані внески не сплачувались. Суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску зазначеної у спірній вимозі у розмірі 27 756 грн. 74 коп. за період з вересня 2017 року по серпень 2020 року є протиправним. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Скаржник вказує, що ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03.04.2007 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області, стан платника « 11» - припинено, але не знято з обліку. Скаржник зазначає, що згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2021, заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 37 788,74 гривень. Скаржник зазначає, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464. Вважає вимоги викладені в позовній заяві ФОП ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що жодних доходів у спірний період від господарської діяльності не отримував, з вересня 2017 року по вересень 2020 рік внески сплатило Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 03.04.2007, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №642885. 10.02.2021 Головне управління ДПС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3226-50 У, відповідно до якої загальна сума боргу ОСОБА_1 як платника єдиного внеску станом на 31.01.2021 становить 37788 грн. 74 коп. Як зазначено контролюючим органом, вказана заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017-2020 роки. Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги (далі -Закон № 2464-VI). Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI). Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI). Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що підставою для формування контролюючим органом оскаржуваної податкової вимоги стало те, що згідно з даними інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості станом на 30.11.2021 виникла внаслідок несплати позивачем зобов`язання з єдиного внеску за період 2017-2020 роки. Водночас, відповідно до долучених до матеріалів справи копій свідоцтва про народження, довідки про отримання (неотримання) допомоги №260309-478 від 23.02.2022 та Індивідуальної відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у період з вересня 2017 року по серпень 2020 року позивач отримував допомогу при народженні дитини, а страхувальником позивача виступало Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. За приписами абзацу 7 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб. Як передбачено абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги, (далі - Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини Пунктом 2 Порядку № 178 визначено, що єдиний внесок нараховується за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період. Таким чином, протягом періоду з вересня 2017 року по серпень 2020 року відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 на суми допомоги по догляду за дитиною, що виплачувалася позивачу, Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (ідентифікаційний код 26256754) нараховувався єдиний внесок та вказаний період включено до страхового стажу позивача. Крім того, за правилами частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги, (далі - Закон № 1105-ХІV) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1105-ХІV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг - допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Пунктом 4 частини 1 статті 22 Закону № 1105-ХІV встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною. Отже, допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т. ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок. На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною віком до трьох років), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає. Аналогічна правова позиція щодо подвійної сплати єдиного соціального внеску викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 05.12.2019 справа № 260/358/19, від 04 жовтня 2022 року у справі №140/566/19. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки за період з вересня 2017 року по серпень 2020 року позивач у встановленому порядку одержував щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у контролюючого органу були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги від 10.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску з врахуванням вказаного періоду на суму 27756 грн. 74 коп. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності сформованої контролюючим органом податкової вимоги в оскаржуваній частині, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №380/7598/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко