Постанова 4854 № 1540/3467/18

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 1540/3467/18 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Домусчі С.Д., Кравця О.О., за участю: секретар судового засідання Уштаніт Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центрального управління Служби Безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, прийняте у складі суду судді Марина П.П. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центрального управління Служби Безпеки України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби Безпеки України в Одеській області (далі УСБУ в Одеській області, Відповідач-1), Центрального управління Служби Безпеки України (далі СБУ, Відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення до позову, просив суд: - визнати відповідь Військово-медичного управління СБУ від 06 січня 2018 року за № 20/М-150/1/17 протиправною та скасувати її; - визнати ОСОБА_1 таким, що має право на одноразову грошову допомогу внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; - стягнути з УСБУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги в розмірі 165 690 гривень; - стягнути з УСБУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 331 380 гривень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи починаючи з 22.02.2016р. з причин захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби та після отримання інвалідності набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року. З метою реалізації права на одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 подав усі необхідні документи, однак Військово-медичне управління Служби безпеки України листом № 20/м-150/1/17 від 06.01.2018р. відмовило у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що захворювання нервової системи ОСОБА_1 , яке призвело до інвалідності, не може бути пов`язане з проходженням військової служби, оскільки виникло та було діагностовано понад 3 місяці після звільнення з військової служби в СБУ. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково; стягнуто з УСБУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги в розмірі 124 020 гривень; стягнуто з УСБУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень; в іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центральне управління Служби Безпеки України звернулись до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить скасувати його повністю, а у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що серед наданих Позивачем документів - постанова відповідної військово-лікарської комісії (далі ВЛК) щодо встановлення причинного зв`язку захворювання Позивача була відсутня, при цьому суд безпідставно врахував свідоцтво про хворобу, складене ВЛК 2013 року при звільнення Позивача з військової служби інвалідизуюче захворювання «розсіяний енцефаломієліт...» не визначено серед захворювань Позивача на момент звільнення. Між тим, 05.08.2013р. перед звільненням з військової служби в СБУ, ОСОБА_1 був оглянутий військово-лікарською комісією ВМС ВМУ в УСБУ в Одеській області та визнаний обмежено придатним до військової служби (свідоцтво про хворобу від 05.08.2013р. № 108). Захворювання, які були виявлені при медичному огляді (захворювання шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, щитоподібної залози), були пов`язані з проходженням військової служби. При цьому, при звільненні з військової служби у ОСОБА_1 захворювання нервової системи, яке у 2015 році призвело до отримання ним II групи інвалідності («розсіяний енцефаломієліт...»), виявлено не було. ОСОБА_1 не звертався до ВЛК для встановлення причинного зв`язку вперше виявленого у 2015 році захворювання нервової системи з проходженням військової служби та відповідна постанова ВЛК не виносилась. Апелянт вважає, що рішення МСЕК № 1 прийняті комісією у неналежному складі та є незаконним, оскільки, в порушення вимог Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. № 1317), представники військово-медичної служби СБУ в цю комісію не входили. Одеською обласною МСЕК №1 ОСОБА_1 винесено рішення про встановлення II групи інвалідності з формулюванням «Захворювання пов`язане з проходженням військової служби» всупереч ст. 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», без участі представників військово-медичної служби СБУ та за відсутності відповідної постанови ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, що призвело до отримання групи інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби. У зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 захворювання нервової системи, яке призвело до встановлення II групи інвалідності, було виявлено вперше у 2015 році (після спливу 3 місячного строку з дня його звільнення з військової служби - майже через 2 роки), та на яке він не хворів під час проходження військової служби, про що свідчать записи в його медичній документації, правові підстави для встановлення причинного зв`язку зазначеного захворювання з проходженням військової служби відсутні. З огляду на зазначене, на думку скаржника, інвалідність ОСОБА_1 настала в результаті загального захворювання та не пов`язана з проходженням військової служби. До того ж, апелянт не погоджується з висновком КУ «Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз» № 253 від 21.06.2019р. та вважає його необґрунтованим, оскільки експертами було проаналізовано медичні документи ОСОБА_1 , складені лікарями закладів охорони здоров`я, у т.ч. СБУ, в різні роки. При цьому не було враховано період проходження Позивачем військової служби в СБУ (з 1994 по 14.10.2013р.), що має істотне значення для відповіді на поставлене експертам питання. Основним захворюванням, що призвело за висновком МСЕК до встановлення ОСОБА_1 22.02.2015р. інвалідності II групи є «розсіяний енцефаломієліт...», ознаки якого вперше були виявлені у липні 2015 року, а остаточний діагноз встановлений у грудні 2015 року. Отже, судом не проаналізовано, що вказане захворювання не може бути пов`язане з проходженням Позивачем військової служби, оскільки було діагностовано у строк, що становить близько 2 років після звільнення його з військової служби. Вказане захворювання не увійшло до переліку захворювань, що містяться у свідоцтві про хворобу, складеному за результатами медичного огляду ВЛК СБУ перед звільненням ОСОБА_1 з військової служби. Таким чином, висновок експертизи містить помилкове твердження щодо наявності причинного зв`язку захворювання «розсіяний енцефаломієліт...» з проходженням ОСОБА_1 військової служби в СБУ. Більш того, скаржник зазначає, що частково задовольняючи позов, а саме стягуючи з Відповідача-1 на користь ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги в розмірі 124 020 грн., суд не визнав його таким, що має право на одноразову грошову допомогу внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби. Тобто, суд першої інстанції по суті втрутився в дискреційні повноваження СБУ як органу, який відповідно до Порядку № 975 уповноважений приймати рішення щодо визнання особи такою, що має право на одноразову грошову допомогу. Вимога про стягнення з УСБУ в Одеській області коштів відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України є похідною від визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Разом з тим, рішенням суду першої інстанції будь-які дії або бездіяльність Відповідача-1 протиправними не визначені, тому підстави для компенсації моральної шкоди Позивача відсутні. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у листопаді 1994 року зарахований в СБ України на військову службу та 14 жовтня 2013 року звільнений з військової служби в запас ЗС України, що вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , копії якої наявні в матеріалах справи. 05 серпня 2013 року Гарнізонна військово-лікарська комісія ВМС ВМУ СБУ Управління СБУ в Одеській області за розпорядженням ВКЗ Управління СБ України здійснила медичний огляд Савинецького М.П., про що складено відповідне свідоцтво про хворобу за № 108 від 05.08.2013р., відповідно до якого діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби. 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності захворювання отримано при проходженні військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 794456. 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Служби безпеки України в Одеській області із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності. Управлінням Служби безпеки України в Одеській області підготовлено Висновок, яким Позивачу присуджено до виплати 124 020 грн. грошової допомоги виходячи з розрахунку 1 378 грн. прожиткового мінімуму та листом від 25.02.2016р. № 65/23/869пі направлено вказаний висновок начальнику Фінансово-економічного управлінням Служби безпеки України в Одеській області полковнику ОСОБА_2 . Військово-медичним управлінням Служби безпеки України за результатом опрацювання надісланих для перевірки та погодження документи старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 , листом від 28.03.2016р. № 20/1262 повідомлено начальника Фінансово-економічного управлінням СБУ в Одеській області, що за результатами опрацювання Центральною військово-лікарською комісією наданих медичних документів та відповідно до Положення про медичний огляд у Служби безпеки України (затверджене наказом Центрального управління СБУ від 17 вересня 2015 року № 601/ДСК, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року № 1199/27644) вважаємо, що захворювання, яке призвело до інвалідності ІІ групи ОСОБА_1 , не може бути пов`язане з проходженням військової служби, оскільки було діагностовано у строк, що становить понад 2 роки після звільнення його з військової служби. З огляду на вищевикладене, Військово-медичне управління не може погодити висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Управлінням Служби безпеки України в Одеській області листом від 25.04.2016р. Позивача повідомлено, що 15.04.2016р. Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України документи Позивача для призначення одноразової грошової допомоги повернуті на адресу Управління без затвердження. Вказаним листом Позивачу також направлено копію листа Військово-медичним управлінням Служби безпеки України щодо неможливості погодження висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 03 травня 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Військово-медичного управління Служби безпеки України із заявою, в якій просив повторно переглянути його документи у зв`язку з тим, що не минуло 2 роки з моменту звільнення до діагностування захворювання. До вказаної заяви Позивачем додано виписку з історії хвороби № НОМЕР_1 з 30.07.2015 року по 10.08.2015 року, дослідження МРТ № 24912 від 31.07.2015 року, дослідження МРТ шийних відділі хребта, дослідження МРТ голови, дослідження МРТ попереково-хрестового відділу хребта, виписного епікризу № 5345, свідоцтво про хворобу № 108, довідки із МСЕК серії 10 ААВ №794456 від 22.02.2016 року. Листом від 23.05.2016р. № 20/С-94/115/17 Військово-медичне управління Служби безпеки України повідомило Позивача про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги. В листі також вказано, що за результатами повторного опрацювання Центральною військово-лікарською комісією ВМУ СБУ наданих Позивачем медичних документів та відповідно до Положення про медичний огляд у Службі безпеки України виявлене у 2015 році захворювання нервової системи, яке призвело до встановлення позивачу інвалідності II групи, не може бути пов`язане з проходженням військової служби, оскільки виникло та було діагностовано після звільнення Позивача з військової служби в СБУ. А відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби чи після закінчення тримісячного строку але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. 19 грудня 2017 року представник Позивача звернувся до Військово-медичного управління Служби безпеки України із заявою, в прохальній частині якої просив опрацювати надані медичні документи Позивача та надати інформацію про причинний зв`язок того, що захворювання виникло внаслідок виконання Позивачем службових обов`язків військової служби. До заяви додано копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; копія виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 4595; виписний епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 2963, довідки з ВМУ СБУ Центрального госпіталю відділу променевої діагностики; довідки виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 1954; довідки з Військово-медичне управління СБУ Центрального госпіталю відділу променевої діагностики; довідки з медичної служби Управління СБУ в Одеській області езофагогастродуоденоскопія № 1749 від 15.07.2017р.; виписного епікризу із історії хвороби № 11294/661; виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 5345; довідки з відділу променевої діагностики від 03.12.2015р. (три листа); виписки з історії хвороби № НОМЕР_1 ; магнітно-резонансної томографії від 31.07.2015р.; свідоцтва про хворобу № 108 від 05.08.2013р. Проте Військово-медичне управління Служби безпеки України листом № 20/м-150/1/17 від 06.01.2018р. повідомило, що захворювання нервової системи ОСОБА_1 , яке призвело до інвалідності, не може бути пов`язане з проходженням військової служби, оскільки виникло та було діагностовано понад три місяці після звільнення з військової служби в СБУ. Отже, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності саме через те, що захворювання нервової системи, яке призвело до інвалідності, не може бути пов`язане з проходженням військової служби, оскільки виникло та було діагностовано понад три місяці після звільнення з військової служби в СБУ. Не погоджуючись з цією відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав, оскільки вважає незаконною та необґрунтованою відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності. За час розгляду даної справи в суді першої інстанції по справі було призначено судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Комунальній установі «Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз» та на вирішення якої поставлено наступне питання: - чи захворювання, відповідно до якого, ОСОБА_1 22.02.2016 року було встановлено ІІ групу інвалідності, отримане ОСОБА_1 під час проходження військової служби? Згідно із висновком судово-медичної експертизи, захворювання у ОСОБА_1 у вигляді розсіяного енцефаломієліту, (церебросиннальна форма), прогредієнтниого пробігу з центральним тетрапарезом: легкого у верхніх кінцівках; помірно виражений у нижніх зліва, грубого вестибулоатактичного с-ма з грубим порушенням функції ходи та функції тазових органів, інтелектуально-мнестичного зниження, виразкової хвороби із локалізацією виразки у рубцоводеформованій зоні дванадцятипалої кишки, ерозивного гастриту, хронічного безкам`яного холециститу, реактивного панкреатиту, реактивного гепатиту, відповідно до якого йому було встановлено II групи інвалідності, отримане під час проходження військової служби. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи, в тому числі висновком судово-медичної експертизи, підтверджується, що захворювання нервової системи у ОСОБА_1 , яке призвело до інвалідності, отримано останнім за час проходження військової служби, у зв`язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності. В частині стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що одноразова грошова допомога є одним із видів соціального захисту військовослужбовців, з урахуванням особливого виду їх службової діяльності, яка мала бути виплачена Позивачеві з моменту звернення та з урахуванням, що дії Відповідача-1 з відмови у її виплаті призвели до заподіяння моральної шкоди пов`язаної із моральними стражданнями. При визначенні розміру цього відшкодування суд першої інстанції врахував ступінь і характер моральних страждань Позивача, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя та дійшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 10 000 грн., в іншій частині відмовив. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Положенням п. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. Таким чином, єдиною підставою для отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцем, звільненого із військової служби понад тримісячного строку, є встановлення військовослужбовцю інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. Як вказує Позивач, захворювання, відповідно до якого йому було встановлено II групи інвалідності, отримане ним саме під час проходження військової служби. В свою чергу, Відповідачі посилаються на те, що отримане Позивачем захворювання не може бути пов`язане із проходженням ним військової служби, оскільки було діагностовано у строк, що становить близько 2 років після його звільнення з військової служби. Отже, для вирішення питання щодо наявності у Позивача права на отримання ним одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок при визначенні інвалідності встановлення причини захворювання, одержаного в період проходження військової служби в СБ України з виконанням службових обов`язків Позивача, з чим законодавець пов`язує право на відповідну грошову допомогу. Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, останній з 26.11.1994р. по 14.10.2013р. перебував на військовій службі СБ України. Перед звільненням ОСОБА_1 , а саме 05 серпня 2013 року, Гарнізонна військово-лікарська комісія ВМС ВМУ СБУ Управління СБУ в Одеській області за розпорядженням ВКЗ Управління СБ України здійснила медичний огляд Савинецького М.П., про що складено відповідне свідоцтво про хворобу за № 108 від 05.08.2013р., відповідно до якого діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби. Разом з цим, 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності, захворювання пов`язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 794456. Крім цього, захворювання ОСОБА_1 у вигляді розсіяного енцефаломієліту, (церебросиннальна форма), прогредієнтниого пробігу з центральним тетрапарезом: легкого у верхніх кінцівках; помірно виражений у нижніх зліва, грубого вестибулоатактичного с-ма з грубим порушенням функції ходи та функції тазових органів, інтелектуально-мнестичного зниження, виразкової хвороби із локалізацією виразки у рубцоводеформованій зоні дванадцятипалої кишки, ерозивного гастриту, хронічного безкам`яного холециститу, реактивного панкреатиту, реактивного гепатиту, відповідно до якого йому було встановлено II групи інвалідності, отримане під час проходження військової служби, що також підтверджується висновком судово-медичної експертизи КУ «Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз» № 253 від 21.06.2019р., проведеної в рамках даної справи. Таким чином всі первинні медичні документи, зокрема: свідоцтво про хворобу за № 108 від 05.08.2013р. та довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 794456 від 22.02.2016р., а також висновок судово-медичної експертизи КУ «Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз» № 253 від 21.06.2019р., свідчать що захворювання отримане Позивачем є в причинному зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності і пов`язана з проходженням військової служби. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому, а ні Управлінням Служби Безпеки України в Одеській області, а ні Центральним управлінням Служби Безпеки України, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, що захворювання, отримане Позивачем, пов`язане з проходженням військової служби. Незгода апелянта з наявними у матеріалах справи первинними медичними документами та висновками судово-медичної експертизи зводиться виключно до непогодження з окремими процедурними моментами, проте не свідчать про спростування доводів Позивача та висновків експертизи. Оскільки наведені скаржниками в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх помилковість, відповідно вони не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач у відповідності до підпункту 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. Щодо розгляду заяви Позивача про призначення одноразової грошової допомоги, механізму призначення і виплати одноразової грошової допомоги, судова колегія зазначає наступне. За приписами п. 2 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Пунктом 6 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). На час звернення Позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, встановлювався Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 (далі Порядок № 975). Підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі: 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи. Разом з тим, пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги). У той же час, у спірному випадку, Відповідачі одне із передбачених законодавцем рішень за результатами розгляду питання про призначення Позивачу одноразової грошової допомоги не прийняли. Відповідь за результатами розгляду питання щодо призначення та виплати Позивачу одноразової грошової допомоги надана у формі листа від 06.01.2018р. за № 20/м-150/1/17. При цьому, Порядком не передбачено повноважень Управління СБУ відмовляти у виплаті одноразової грошової допомоги у вигляді листа. Тобто, має місце факт ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов`язків, проте суд першої інстанції не звернув на це уваги. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996р. у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012р. у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980р. у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився Позивач після порушення. Частиною 1 статті 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015р. по справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів Позивача від порушень з боку Відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. по справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. по справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. по справі № 2а-204/12, від 15.08.2019р. по справі № 800/396/17 ). Частиною 1 та 2 статті 245 КАС України вказано, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов Відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь Позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся Позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Обираючи спосіб захисту порушеного права Позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Водночас, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень, оскільки не приймає рішення про призначення Позивачу одноразової грошової допомоги, а зобов`язує Відповідача-1 прийняти таке рішення з урахуванням вимог чинного законодавства за наявності достатніх підстав для цього та наданих Позивачем документів. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За приписами ч. 2 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Разом з цим, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права Позивача, колегія суддів вважає, що в даному випадку необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Управління Служби Безпеки України в Одеській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби. Проте суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення про стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача суму одноразової грошової допомоги в розмірі 124 020 грн., не визнав його таким, що має право на одноразову грошову допомогу внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби. Тобто, суд першої інстанції по суті втрутився в дискреційні повноваження СБ України як органу, який відповідно до Порядку № 975 уповноважений приймати рішення щодо визнання особи такою, що має право на одноразову грошову допомогу. Вимога про стягнення з УСБУ в Одеській області коштів відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України є похідною від визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Статтею 317 КАС України визначено підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення якою, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача суму одноразової грошової допомоги в розмірі 124 020 грн. та ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом: - визнання протиправною відмови Військово-медичного управління Служби безпеки України, оформлену листом від 06 січня 2018 року за № 20/М-150/1/17 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яке пов`язане із захворюванням нервової системи, отримане не під час проходження військової служби, оскільки виникло та було діагностовано понад трьох місяців після звільнення з військової служби в СБУ. - зобов`язання Управління Служби Безпеки України в Одеській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, передбаченої підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Щодо доводів скаржників про безпідставність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав Позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо Позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 2 та 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. по справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що Позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20.10.2011р., Антоненков та інші проти України, №14183/02, п. 71, 22.11.2005р.). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 27 листопада 2019 року по справі № 750/6330/17. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції враховано, що одноразова грошова допомога є одним із видів соціального захисту військовослужбовців, з урахуванням особливого виду їх службової діяльності, яка мала бути виплачена Позивачеві з моменту звернення та з урахуванням, що дії Відповідачів з відмови у її виплаті призвели до заподіяння моральної шкоди пов`язаної із моральними стражданнями, Позивача, зокрема Позивач був позбавлений гарантованих державою засобів до існування, перебував на лікуванні, потребував додаткових коштів на лікування, змушений був захищати свої права в суді. Протиправні рішення та бездіяльність Відповідачів безумовно спричинили моральні страждання Позивачу. Проте, Позивачем необґрунтовано завищено розмір моральної шкоди. Враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих Позивачеві душевних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає обґрунтований висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Відповідача-1 моральної шкоди в сумі 10 000 грн., оскільки зазначена сума прийнята з урахуванням обставин справи. Доводи апелянтів в цій частині не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди слід залишити без змін. Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ст. 317 КАС України). Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», але допустив порушення норм процесуального права, тобто оскаржуване рішення суду прийнято в цій частині не відповідає нормам процесуального права, тому підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення, в частині стягнення моральної шкоди рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 249, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центрального управління Служби Безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центрального управління Служби Безпеки України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги та моральної шкоди скасувати в частині стягнення з Управління Служби Безпеки України в Одеській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 124 020 гривень та в цій частині ухвалити нове рішення, а саме: «Визнати протиправною відмову Військово-медичного управління Служби безпеки України, оформлену листом від 06 січня 2018 року за № 20/М-150/1/17 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яке пов`язане із захворюванням нервової системи, отримане не під час проходження військової служби, оскільки виникло та було діагностовано понад трьох місяців після звільнення з військової служби в СБУ. Зобов`язати Управління Служби Безпеки України в Одеській області прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, передбаченої підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 1540/3467/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Одеській області, Центрального управління Служби Безпеки України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги та моральної шкоди залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С. Д. Домусчі Суддя: О. О. Кравець