Постанова 4812 № 485/1125/19

11.02.20 22-ц/812/341/20 Провадження №22-ц/812/341/20 П О С Т А Н О В А Імене м України 11 лютого 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Бондаренко Т.З. та Царюк Л.М., із секретарем судового засідання : Біляєвою В.М. без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №485/1125/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення, яке постановив Снігурівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Квєтка Іванни Анатоліївни о 11 годині 10 хвилині у приміщенні цього суду 29 листопада 2019 року, повний текст якого складений в той же день, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У липні 2019 р. Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору № б/н від 30 травня 2012 р., укладеного між Банком та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 15 травня 2019 р. виникла заборгованість у розмірі 12051 грн. 82 коп., з яких: 5159 грн. 80 коп. заборгованість за тілом кредиту; 1976 грн. 68 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3115 грн. 25 коп. пеня за прострочене зобов`язання; 750 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи - 500 грн.(фіксована частина) та 550 грн.(процентна складова), позивач просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість та судові витрати. У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність, у якій позов підтримав та не заперечував проти ухвалення заочного рішення. Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надіслав. Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2019 р. позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Банку, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2012 р. станом на 15 травня 2019 р. в сумі 840 грн. 64 коп. та 134 грн. 09 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що, встановивши, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які надані на підтвердження позовних вимог позивачем, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, анкета-заява на отримання кредитної картки не містить посилання на конкретні умови кредитування, порядок повернення кредиту, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні з відповідача 3115,25 грн. - пені за прострочене зобов`язання, 750,00грн. - заборгованості за нарахованою пенею та несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн., а також штрафів- 500,00грн. (фіксована частина) та50,09грн. (процентна складова), оскільки такі є недоведеними. Крім того, враховуючи, що за рахунок кредиту відбувалося погашення процентів на загальну суму 5384,56грн., та сплачено комісії, пені (штрафів) на суму 911,28грн., сплату яких не передбачено договором, заборгованість, що підлягає стягненню за непогашеним тілом кредиту становить 840,64грн. (7136,48-911,28-5384,56=840,64). В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в оскаржуваній частині є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи. Висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом є помилковим, таким що суперечить нормам матеріального права, зокрема ст. 1048 ЦК України та принципу платності кредитного договору, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. До того ж, застосувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд не звернув увагу на особливості обставин у цій справі, та не проаналізував інші правові позиції Верховного Суду. Відповідач правом на відзив не скористався. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися. Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду відповідає вказаним положенням закону. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н (а.с. 8). Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з якими його ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг. В подальшому відповідачем на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 5 000 грн. на платіжну картку. Факт укладання такого договору, користування кредитними коштами відповідачем не оспорюється і підтверджується, крім підписаної відповідачем анкети-заяви також випискою по особовому рахунку на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 43-44). Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), пеню і штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 травня 2012 р., посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та сплати неустойки (як пені, так і штрафів), а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечать наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Зокрема, колегія суддів вважає помилковим доводи апеляційної скарги про те, що висновки, викладені у вказаній вище постанові Верховного Суду, не можуть бути застосовані у справі, яка переглядається, через наявність різних правовідносин, оскільки правовідносини у цих справах є однорідними, пов`язаними із отриманням кредитних коштів на картковий рахунок та обґрунтуванням позивачем своїх вимог тим, що сторони визначили умови кредитування відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів за відсутності в матеріалах справи підтверджень про узгодження таких умов з позичальником. Щодо висновку суду про часткове стягнення розрахованої позивачем заборгованості за кредитом, то колегія суддів з ним погоджується. Як встановив суд, підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідач уклав з позивачем договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві, в межах умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору. Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Згідно наданої позивачем довідки після укладання договору про надання банківських послуг відповідач отримав кредитні картки: 30 жовтня 2015 року № НОМЕР_3 з терміном дії 10/19, 23 червня 2017 року № НОМЕР_4 з терміном дії 03/21, за допомогою яких використовував кредитні кошти, надані позивачем. Таким чином Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши відповідачу кредит у вигляді ліміту. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач використовував кредитні кошти та тривалий час проводив виплати обов`язкових за умовами договору платежів, в останнє такий було проведено 08 вересня 2018 року. Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 15 травня 2019 року становить 12051 грн. 82 коп. і складається із: заборгованості за кредитом 5 159 грн. 80 коп., простроченої заборгованості за кредитом 1976 грн. 68 коп., пені, нарахованої за прострочення зобов`язання 3 115 грн. 25 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн. - 750,00 грн. та штрафів 500 грн. (фіксована частина), 550 грн. 09 коп. (процентна складова). Установивши, що підписана ОСОБА_1 анкета заява не містить умов щодо порядку та строку повернення кредитних коштів, розміру та порядку оплати процентів за користування кредитним коштами, відповідальності позичальника за несвоєчасне виконання зобов`язань, суд обґрунтовано вважав, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні пені та штрафів. Також з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за рахунок сплачених відповідачем в погашення кредитної заборгованості грошових коштів Банком було зараховано: 5384,56 грн. на погашення процентів за користування кредитом та 911,28 грн. на погашення комісії, пені, штрафів, тоді як такі виплати договором не передбачені, тому суд вірно визначив, що заборгованість, що підлягає стягненню за непогашеним тілом кредиту становить 840 грн. 64 коп. (7136,48-911,28-5384,56=840,64). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про врахування при вирішенні спору позицій Верховного Суду щодо підстав визнання неукладеним кредитних правовідносини (кредитного договору), викладених у постановах від 10 квітня 2019 року (справа № 356/1635/16-ц), від 28 березня 2019 року (справа № 428/2873/17), від 06 лютого 2018 року (справа № 755/2720/16-ц), від 17 квітня 2019 року (справа № 666/388/16-ц), оскільки у справі, яка переглядається, суд не дійшов висновку про неукладеність між сторонами кредитного договору, а навпаки, виходив з факту його укладеності, але відсутності домовленості між сторонами щодо окремих його умов. Також колегія суддів в силу положень частини 1 статті 13, статті 367 ЦПК України не може врахувати надані до суду апеляційної інстанції письмові пояснення представника позивача та доданий до них розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , виходячи з розміру нарахування процентів за користування кредитом за обліковою ставкою НБУ, оскільки такі вимоги і докази у суді першої інстанції не заявлятись та не надавались. З урахуванням викладеного суд повно та всебічно встановивши обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Снігурівського районного Миколаївської області від 29 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Т.З. Бондаренко Л.М. Царюк ________________________________________ Повний текст постанови складений 11 лютого 2020 року