Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/15554/17

Справа № 127/15554/17 Провадження № 33/801/88/2020 Категорія: 147 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковбаса Ю. П. Доповідач: Береговий О. Ю. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О.Ю., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адвоката Гнатюк Л.П. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, в с т а н о в и в: Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії БР №196639 від 17 липня 2017 року 24 квітня 2017 року о 17 год. 42 хв., ОСОБА_1 , в м. Вінниця по вулиці Пирогова, керував транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», р/н НОМЕР_1 , в стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку в КЗ ВОНД «Соціотерапія», відповідно до висновку № 1114, водій ОСОБА_1 перебував в стані наркотичного сп`яніння. Зазначеними діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 (а) ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 600 (шістсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) гривень на користь держави з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 320 грн. (триста двадцять гривень) в дохід держави. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність факту перебування його в стані наркотичного сп`яніння, порушення допущені поліцейськими під час складання протоколу та проведення огляду на стан сп`яніння, та порушення судом першої інстанції вимог КУпАП про належне повідомлення його як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та розгляд справи за його відсутності, просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким провадження у справі закрити за закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно з відбитком реєстраційного штампу Вінницького міського суду Вінницької області апеляційна скарга подана 21 січня 2020 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження. В апеляційній скарзі заявник просить про поновлення йому строку на апеляційне оскарження, мотивує тим, що про існування зазначеної постанови суду дізнався випадково від державного виконавця, а її копію отримав лише 14 січня 2020 року, звернувшись із відповідною заявою до суду. Заслухавши пояснення представника заявника, перевіривши доводи викладені у клопотанні, вивчивши матеріали справи, приходжу до висновку, що строк на подачу апеляційної скарги не підлягає поновленню з огляду на наступне. Як встановлено з матеріалів справи, оскаржувана постанова була ухвалена 21 липня 2017 року. Апелянт зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він не був присутній. Суд апеляційної інстанції наголошує, що апеляційна скарга була подана апелянтом після спливу більш ніж двох років з дати ухвалення оскаржуваної постанови. Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається в судах відкрито, що гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності своєчасно дізнатись про результати судового розгляду та оскаржити постанову суду у встановлений законом строк. Разом з тим, ст. 294 КУпАП не пов`язує строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення з часом одержання її копії або ознайомлення з нею, у зв`язку з чим посилання на цю обставину як на підставу для поновлення строку на оскарження постанови не ґрунтується на законі. Відповідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Устименко проти України» Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі з перебігом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Як вказав Європейський суд у справі «Пономарьов проти України», принцип правової визначеності порушується і у разі відсутності поваги до процесуальних строків (заява №3236/03,3 квітня 2008, п. 40-41). Так, суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України», заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип правової визначеності судового рішення. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на подання апеляційної скарги, суд враховує судову практику, яка склалась, зокрема, висновок Верховного Суду України, викладений у п. 17 постанови від 01 жовтня 2015 року №5-103кс15, згідно з яким для особи, яка оспорює рішення, ухвалене за викликом цієї особи, але без її участі, початком (початковим моментом) перебігу строку для подання апеляційної скарги є момент проголошення такого рішення. Крім того, суд також виходить із того, що у Постановах Верховного Суду України від 20.04.2017 р. в справі № 5-440кс(15)16 та від 06.03.2018 р. в справі № 819/1224/15а, зазначено, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Будь-яких доказів щодо дійсних перешкод для вчинення процесуальних дій для оскарження постанови місцевого суду апеляційному суду надано не було. Право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним. Право на суд, особливо щодо умов прийнятності скарги, може бути обмеженим настільки, щоб не було порушено саму сутність цього права, тобто, обмеження повинні мати законну мету і зберігати пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями. З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним щодо вищевказаної події та повідомлений про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення, що підтверджується його підписом у повідомленні про запрошення до підрозділу патрульної поліції (а.с. 6), мав об`єктивну можливість як особисто приймати участь при розгляді справи або ж стежити за ходом справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, та оскаржити постанову у передбачений законом строк, однак таким своїм правом не скористався. Тому, посилання ОСОБА_1 на той факт, що про оскаржувану постанову йому не було відомо впродовж більше ніж двох років через неотримання ним повісток саме по собі не свідчить про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, дана постанова була направлена на примусове виконання до Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області. В матеріалах справи містяться постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2018 та 13.03.2019, з яких вбачається, що судове рішення в частині стягнення 10200 грн. штрафу та 320 грн. судового збору було виконано. На думку суду дана обставина також є підставою вважати непереконливими доводи апелянта щодо того, що йому не було відомо про існування постанови суду, а тим паче, про її виконання. За таких обставин, перегляд справи, рішення в якій було ухвалене більше ніж 2 роки тому і вже виконано, за відсутності особливих і непереборних обставин для його своєчасного оскарження, є порушенням принципу правової визначеності, що є неприпустимим. З огляду на викладене, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року слід відмовити, а апеляційну скаргу повернути заявнику у відповідності до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, - п о с т а н о в и в: Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2019 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційну скаргу разом з додатками повернути особі, яка її подала. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду: О.Ю. Береговий